Слово леквар, добре відоме на Закарпатті, увійшло в українську через посередництво словацької й угорської мов (уг. lekvбr — повидло, мармелад), в які їх було запозичено з німецької. Леквар — дуже густе повидло, виготовлене шляхом довгого уварювання слив без цукру. Це один з найулюбленіших і найпоширеніших серед місцевого населення продукт.

У березні — квітні, коли Закарпаття, як і всі західні регіони України, накрила хвиля біженців, майже у всіх містах області й навіть центрах невеликих тергромад для переселенців організували безкоштовне харчування. Забезпечувала процес місцева влада — десь за рахунок місцевих бюджетів, десь перекриваючи гуманітарною допомогою. Люди мали доступ до безкоштовної їжі кілька разів на день за талонами чи згідно зі списками. Нині в більшості міст така опція для ВПО недоступна: харчують за гроші або тільки осіб із так званих незахищених категорій.

 Масштабна агресія, яку здійснює росія, спричинює багато екологічних ризиків у всьому світі. Обстріли нафтобаз, хімічних заводів та інших промислових об’єктів негативно позначаються на повітрі, яким ми дихаємо. Воно стає невидимою отрутою, вдихаючи яку, ми поступово підточуємо своє здоров’я. Важливо це розуміти та контролювати якість повітря.
На Полтавщині цій проблематиці приділяють увагу. В області встановлено кілька десятків станцій моніторингу стану атмосферного повітря, з них дві працюють.

 Село Велика Уголька на Тячівщині  належить до Карпатського біосферного заповідника, який було створено для збереження унікальних для Європи букових пралісів. Власник туристської бази «Срібний рай» у цьому селі Іван Угляй повідомив, що на лісовій ділянці, яка межує з котеджами бази, працівники заповідника запланували прорубати лісосіку. На його думку, серед дерев, відведених під вирубування, мало хворих чи тих, що загрожують падінням.

У країнах ЄС триває дискусія щодо заборони туристських віз для росіян. Чимало європейських політиків вважають неетичним і аморальним дозволяти росіянам відпочивати на європейських курортах чи насолоджуватися світовими витворами мистецтва в той час, як обраний ними режим знищує мирні українські міста та вбиває українців.
Кілька європейських країн на національному рівні вже ухвалили рішення про обмеження або повне припинення видачі шенгенських віз громадянам ЄС. Естонська влада призупинила видачу віз росіянам ще навесні, а наприкінці липня уряд країни вирішив заборонити надавати їм тимчасовий дозвіл на проживання і візи для навчання.

Дена Райса, американського ветерана бойових дій, цієї весни призначено спеціальним радником головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Нещодавно він повернувся з Донбасу, де спостерігав за змінами на полі бою та оцінював потреби України для досягнення перемоги у війні, яку безпідставно розв’язала росія.
Експерт уже вдруге за цей рік поспілкувався з Укрінформом, щоб висловити своє бачення останніх подій, поділитися думкою про визнання росії державою-спонсором тероризму та поміркувати, що потрібно зробити союзникам і партнерам України, щоб закінчити брутальну  війну, забезпечивши перемогу України на полі бою.

 Із сивих давен греки жили поруч із кримськими татарами аж доти, коли Крим зненацька став «ісконно рускім», тобто його завоювала хижа імперія. 1780 року розпочалося переселення звідти греків до Приазов’я. Місцями компактного проживання переселенців стали місто Маріуполь та довколишні приморські села, назви яких досі нагадують їхню малу батьківщину: Ялта, Урзуф, Старий Крим. Через півтора століття представники етносу, вже непогано обжившись на березі Азовського моря, знову зазнали утиску від росіян. 

 Шушківці — одне з найменших сіл Тернопільщини, де тільки сотня жителів. За останні кілька місяців їхня кількість збільшилася чи не до 150.  У село приїхали внутрішньо переміщені особи. І все завдяки місцевому священникові, громадському активісту, блогеру отцеві Олексієві ФІЛЮКУ. Сільський храм, у якому він настоятель, у час великої війни став не лише центром духовності, а й волонтерства і підтримки. Добрі справи, до яких долучається, о. Олексій називає виконанням євангельських заповідей. 

Пам’ятаю, наприкінці червня 2022 року мій давній знайомий директор одного з пивзаводів на Луганщині Олег Кострюков повідомив, що підприємство довелося зупинити, бо його розбили. «Майже всі роз’їхалися, а я пішов у ЗСУ, — писав тоді пан Олег. — Устигли вивезти трохи сировини на Луцьк та етикетки. Там і працюємо. Коли ж проженемо орків, повернуся й відбудуємо завод. Тоді й матеріал напишемо».

 22-й Міжнародний конкурс з української мови ім. П. Яцика, засновники якого — Ліга українських меценатів та Міністерство освіти і науки України, став, напевне, чи не найскладнішим з усіх попередніх. До карантину через COVID-19 додалася російсько-українська війна. Але нині він фінішував, і вже відомі імена переможців.
Про умови проведення мовного турніру і його успішне завершення у воєнний час розповідає один із засновників президент Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів» Володимир ЗАГОРІЙ.