За аналогією зі знаменитим висловом Костянтина Станіславського «Театр починається з вішалки» про ефективність діяльності органу місцевого самоврядування, мабуть, можна судити за станом  дороги, яка веде до населеного пункту.  А вже в ньому — за благоустроєм, упорядкованістю громадських місць. Принаймні в цьому разі це справді так.

Ефективну боротьбу з корупцією на всіх рівнях визнали закордонні політики, експерти і українська громадськість одним із найважливіших завдань, від успішного розв’язання  якого залежить майбутнє нашої держави. І це слід врахувати під час реформування державної фіскальної служби, яке відбуватиметься шляхом поділу на Державну податкову та  Державну митну служби і  перебуває у фокусі уваги міжнародної  спільноти, українського суспільства і ЗМІ.

Ви ще не чули свіжих жахіть про українізацію Донбасу? Тоді нате! Тільки тримайтеся міцніше.

Отже, принишкло і похмуро насупилося українізоване і тому чорне-пречорне місто. А в ньому вулиця чорніша від чорного вугілля. На ній — чорний-чорний будиночок. А за чорними-пречорними дверима чорніє така сама кімната, де все-все: підлога, стіни, меблі — такі, немов тут кілька місяців чорні чорти качалися чи шахтарі після зміни перевдягалися. Посередині стоять чорнющі, немов головешки, стіл і стільці. На них сидять двоє похнюплених місцевих жителів — також не кольору цукру чи першого снігу. І мовчать вони по-чорному. А потім один порушує чорну тишу: «Чуєш, а таки, мабуть, ми даремно всі російськомовні газети спалили!»

Після нічної грози велике село Іванів зустріло свіжим буянням зелені та чистими дахами добротних будинків. Дорогою від автобусної зупинки (скляної, як  в обласному центрі Вінниці) до сільради я захоплювався кованими воротами у дворах — таких тут багато, і чи не кожні  витвір мистецтва, а дві мої  супутниці переймалися погодою. «Галю, вранці дивлюсь, а мої помідори стоять у воді. Що з ними буде?» — каже одна. «На вечір теж грозу передали. То що, поки є час, телефонуйте», — жартома порадив я, показуючи пальцем у небо. «Ми, іванівські, можемо і зателефонувати», —  почув заповзяте у відповідь. Тутешні гоноровиті, люблять своє село і громаду. Люблять не лише словом, а й  гаманцем та згуртованістю.

Незабаром зустріну 72-ге літо. Щасливий, що майже 30 років прожив у вільній власній державі. Тож є змога порівняти позитиви й негативи в її розвої. Мають бути душевний підйом і радість молодеча. Звичайно, жити стало легше, попри складнощі нашого часу. Однак усе болить, особливо серце, душа, від усвідомлення безвиході. Мучать запитання, куди ж нас хтось невидимий веде, болить голова від того, що економіка мала би бути ефективною, бо є інтелект, ресурси й можливості, але немає турботливої руки, законодавчої твердості та гнучкого державного захисту товаровиробника. Лікування від таких недуг хоч і безплатне, але дуже дорого обходиться і державі, і її багатостраждальним громадянам.

Щороку перед початком літа звучать традиційні заклики плавати і загоряти лише на спеціально відведених для цього ділянках річок, озер і ставків, а школярам цю інформацію у багатьох школах доводять під розписку. Однак це не більш ніж профанація, бо в більшості регіонів країни кількість пляжів можна перерахувати на пальцях однієї руки.

На Закарпаття сильні зливи й дощі прийшли на кілька днів пізніше, ніж в інші регіони на заході України. Однак велика вода, здається, забажала надолужити втрачене: чотири дні на більшій частині області дощі йшли майже безперестанку. Наслідком паводка стало істотне підвищення рівня води. У басейні Ужа зафіксовано історичний максимум її підйому, зокрема у притоці Тур’ї вода піднялася на 3,5 метра відносно нуля посту спостережень.

Якщо ви відвідаєте цю благодатну землю хоч раз, вас сюди потім тягнутиме мов магнітом. І щоразу відкриватимете для себе щось нове, бо Тернопільщина унікальна історичними, архітектурними, духовними, природними надбаннями. Більш як третина всіх українських замків та їх руїн розташована саме тут, а серед найдивовижніших творінь природи — Дністровський каньйон, численні печери, Медобори, Кременецькі гори, Бережанське горбогір’я та понад 20 водоспадів.

Літні люди знають багато, але ще треба хотіти їх чути. «Мамо, чому сміття треба не з двору вимітати, а навпаки — з вулиці у двір мести?» — запитала пенсіонерка у своєї майже сторічної свекрухи. «Хіба я вже пам’ятаю? Треба було мене слухати тоді, коли ти була молода», — відповіла прабабуся.

Усе-таки дивно влаштовані люди. Те, чого вчора чекали з таким нетерпінням і величезними надіями, сьогодні як доконаний факт сприймають якщо й не з байдужістю, то без бурхливих емоцій. Щоправда, нині вони нуртують на самій верхівці.