За кілька днів до Дня перемоги в Кобеляцькому районі Полтавської області сталася надзвичайна подія. На території села Чумаки Бутенківської сільради бульдозер турецької дорожньо-будівельної фірми «Онур» зрівняв із землею могилу військових льотчиків, які загинули під час Другої світової війни. 

Нестримну водну стихію, що днями завдала страждань і матеріальних збитків десяткам тисяч людей на Закарпатті, неможливо оцінити адекватно тій біді, яка впала на їхні голови. У звітах комісій, що нині обліковують шкоду, заподіяну інфраструктурі та дворам, збитки відображаються числами з багатьма нулями. Десятки підтоплених будинків, сотні гектарів поглинутих водою сільгоспугідь, зруйновані мостові переходи, підмиті підпірні стінки, понад кілометр пошкоджених або й знесених протипаводкових споруд...  

Децентралізація — це ніщо інше, як зважений і розумний вибір українського суспільства, що гостро відчуло нагальність змінити застарілі радянські принципи управління державою, запровадити обґрунтований паритет відносин між центром і територіями, прибрати надмірний волюнтаризм управлінської вертикалі, вивільнивши енергію та потенціал громад. 

Згадала, як 29 квітня на одному з телеканалів дивилася сюжет про чорнобильську зону, яка перетворилася на місце екстриму та «паломництва» туристів з усього світу. Дарма що бодай крок убік від усталеного туристського маршруту там означає радіаційну пастку… Аж раптом — неприємна новина: пожежа на Рівненській АЕС. Тобто ось тут, зовсім поряд, за якихось 180 кілометрів від моєї домівки! У цей момент, зізнаюся, стало вже не до Чорнобиля, який залишив в області мітку: 330 тисяч її жителів і нині мають статус постраждалих і проживають здебільшого в третій чорнобильській зоні... 

Не обійшлося цьогорічного травня без природних катаклізмів. Такий уже традиційно мінливий характер в останнього весняного місяця: відзначається буревіями, градобоєм і снігопадом. Більше, щоправда, порадував теплими сонячними днями й дощами. Тож одразу все навкруги смарагдово забуяло, заквітувало.

Кременчуцьке водосховище одне із шести великих у каскаді на Дніпрі, як відомо, заповнене у 1959—1961 роках. Займаючи чималу територію в Полтавській, Кіровоградській та Черкаській областях, штучно створена водойма дуже змінила географію всього краю, було затоплено плавні з численними давніми островами у місці злиття Сули з Дніпром (нині озерна частина водосховища). Серед зниклих — відомі в історії острови Богун, Королевець, Корчуватий. Проте з’явилося багато нових, часто безіменних або з новими локальними і маловідомими назвами, утворених із підтоплених ділянок заплави і борової тераси, колишніх дюн. Особливо багато таких у підтопленому Нижньому Посуллі (нині Сулинська затока водосховища) та лівобережній частині заплави між гирлом річки Супій та селом Кедина Гора.

В акваторії Миколаївського суднобудівного заводу майже 27 років перебуває потужний військовий ракетний крейсер. Із часу його побудови він тричі змінював назву. Попереднє ім’я «Адмірал флоту Лобов» змінили на патріотичне «Україна» на початку 1990-х. З 2010 року він став безіменним із позначкою «четвертий корабель проекту 1164 «Атлант». Здається, що із втратою гордого імені крейсер втратив й інтерес до себе країни та влади. Нині на його утримання витрачають мільйонні суми з державного бюджету, його стан ще підтримують. Але подальшу долю досі не визначено.

Нашу пісню, зокрема місцевий пісенний фольклор і фольклорно-обрядові дійства на фестивалі «Білозір’я-Фольк-Фест» представили 34 громади і 49 творчих колективів із Черкащини. Перший фестиваль-конкурс виконавців української народної та фольклорно-автентичної пісні в області став не тільки відкриттям талантів, а й можливістю показати творчу силу громад.

Кожна людина любить місце, де народилася й зростала. І байдуже, велике місто чи маленьке селище — це твоя мала батьківщина. Це домівка. А домівку хочеться бачити чистою, охайною, комфортною та затишною. Хоч і не завжди це може залежати особисто від тебе.

Через кілька днів листоноша Тетяна Діденко разом з колегами-подругами знову вирушить до Катеринівки. Їхатиме поштова машина у супроводі військових — інакше ніяк не можна, бо прямує вона у так звану червону зону операції Об’єднаних сил. У багажнику автомобіля разом із комп’ютерним обладнанням для приймання платежів та видачі грошових переказів лежатимуть бронежилети для кожної з листонош. На крайній вулиці, куди поштовики понесуть пенсію, як і минулого разу, в середині травня, тишу може перервати автоматна черга. І це посеред білого дня. А бабуся, до якої постукає листоноша, вказуючи на пагорб, заіржавілу залізничну колію, розкішні кущі шипшини, скаже, що за ними вже «оті сепаратисти».