Безцеремонне втручання Росії у внутрішні справи нашої держави, фарсовий референдум у Криму, переслідування там україномовного населення, відверта брехня з боку ЗМІ сусідньої країни про події на півострові, — все це «УК» засуджував не в одному десятку своїх публікацій. Для жителів Автономної Республіки вищеназване, та й не лише це, обернулося плачевними наслідками, в тому числі фінансовими. 
Ми попросили очевидця подій — начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів в АР Крим Олександра КОНДРАШОВА розповісти про економічну ситуацію на півострові. 

До поширеної й доволі-таки збитої фрази «слово — це зброя» ми звикли ставитися як до чогось цілком очевидного, але зовсім далекого від нас. Хіба що хтось із близьких (або й не зовсім) інколи так дошкулить, що відразу відчуваєш двосічність і пекучість вербального леза. А здебільшого сповідуємо принцип, що язиком можеш казна-що плескати, аби волю рукам не давав. 

Не дивуйтесь, якщо після минулого вікенду лави активних прихильників здорового способу життя поповняться чималою кількістю велосипедистів.  Адже традиційні змагання, що зазвичай відбуваються у День Києва, — це найкраща реклама. А в тому, що старти перенесли на один тиждень через вибори 25 травня, є й свій позитив. З нової столичної влади питатимемо за всіма законами непростого сьогодення. Для початку, як мінімум, про корупцію і… велодоріжки. 

Підприємства, які для попередньої влади були, так би мовити, чужими, сповна відчули на собі, що таке економічна дискримінація. Особливо це стосується Запорізького, Стаханівського та Нікопольського феросплавних заводів. Владні структури, замість преференцій для вітчизняних виробників, діяли з точністю до навпаки — штучно ускладнювали роботу тих українських підприємств, які вони прагнули довести до банкрутства, щоб потім наближені до влади клани забрали їх за безцінь. Про перипетії та перешкоди, які довелося протягом останніх кількох років долати феросплавним підприємствам, боротьбу їхнього керівництва за долю трудових колективів можна написати цілу книгу.  

Цими днями в наших школах відзначають свято Останнього дзвоника. Зворушує до сліз, коли бачиш, що саме цього року багато хто — й учні з батьками, й учителі — прийшов на урочисті лінійки у вишиванках й зі щирим натхненням підхоплює слова Державного гімну. Водночас дуже непокоїть те, що в «гарячих» східних областях акомпанементом до свята замість традиційного вальсу стає стрілянина. Тож хай запанує мир в усій країні. Тільки в такому разі майбутньому випускників нічого не загрожує. 

Учора одне зі столичних відділень Ощадбанку опинилося в центрі уваги преси. Голова Верховної Ради, в. о. Президента Олександр Турчинов придбав там казначейські зобов’язання «Військові» для підтримки української армії на суму 20 тисяч гривень.

Ворога віч-на-віч повинен зустрічати солдат. Такі правила війни. Але терористи у Слов’янську воюють не за правилами.

2 травня цього року біля Слов’янська на мосту через річку Сухий Торець бійці 95-ї аеромобільної Житомирської бригади побачили, що сепаратисти використовують жінок як живий щит. Саме тоді солдат військової служби за контрактом Петро Коваленко загинув від ворожої гранати, взявши на себе всю її ударну силу і численні осколки, тим самим зберігши життя сімох товаришів. 

Голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко під час відкриття церемонії вручення премій Кабінету Міністрів імені Лесі Українки та Максима Рильського за 2013 рік пригадав такий випадок. На столичному Хрещатику, коли облаштовували місця для книжкової виставки просто неба, до робітників підійшла жінка. 

Що робити, коли наш двигун — серце — перекачує кров справно, а судини не справляються зі своїм завданням? Як боротися із сезонними, погодними та іншими специфічними проявами в судинній системі людини? На ці та багато інших запитань відповідає начальник клініки судинної хірургії Головного військово-медичного клінічного центру Київського військового госпіталю, ангіохірург вищої категорії полковник медичної служби Володимир РОГОВСЬКИЙ. 

Що фармвиробництво — прибутковий бізнес, знають усі. Тож бажання окремих спритників нажитися за рахунок фальсифікації лікарських засобів (ЛЗ), попри кримінальну відповідальність за таку діяльність, змушує їх забувати навіть про перспективу провести решту життя за гратами.

В Україні діють і доморощені шахраї, яким кортить поживитися за чийсь рахунок, і гастролери, які сплять і бачать, як «надути» надто довірливих українців. Зрозуміло, що найчастіше підробляють найбільш розрекламовані ліки. А на окремому щаблі — медичний спирт, без якого не обходиться жодна лікарня і який дуже «поважають» різного гатунку «спритники».