Великий Голод не оминув жодної української родини. Про нього довго, надто довго мовчали, не згадуючи навіть на родинній кухні. Чи знаєте ви, чому у вашого дідуся — жодного брата-сестри, хоч він — з багатодітної родини?.. Відходять у вічність останні свідки страшної трагедії українського народу. Розпитайте своїх рідних, сусідів, що вони пам’ятають про Голодомор. Ця правда потрібна нам усім!

Сьогодні його «Марію» можна (і навіть слід би кожному українцеві) придбати навіть через Інтернет, щоб, як і «Кобзар», тримати на покуті в рідній хаті. А от у минулому столітті про цей роман знало обмежене коло людей у Західній Україні. Написаний у 1932–1933 роках, уже в 1934-му він уперше вийшов друком у тодішньому польському Львові: і звісно, що в радянську Україну тоді не потрапив. У 1941-му, коли твір перевидали вдруге, цьому завадила війна. А далі… в забутті надовго залишився не лише твір, а й автор — уродженець села Дермань, що нині в Здолбунівському районі на Рівненщині. І лише в 1991-му «Марія» втретє побачила світ у незалежній Україні.  

Цей лист ми отримали у відгук на публікацію про акцію «Твій рядок у народну Книгу пам’яті», яку започаткував Національний музей «Меморіал пам’яті жертв Голодоморів в Україні». Його автор — Андрій Сергійович Склярук, літня людина, який пройшов Другу світову війну і пережив Великий Голод у 10-річному віці. А втім, надамо йому слово:
«Не знаю, як це зробити, я звертаюся до вас із проханням вписати прізвище моєї матері до Книги пам’яті жертв Голодомору. Палажка Кіндратіївна Склярук померла від голоду навесні 1933 року. Мені тоді йшов 10-й рік. Я разом з нею та батьком Сергієм Григоровичем жили в селі Свинарка Бабанського району Київської області (нині село Свинарка Уманського району Черкаської області).
Якось зранку батько пішов у поле на роботу, а ми з мамою ще спали на печі. Я прокинувся і бачу, що вона ще спить, хоч зазвичай піднімалася дуже рано. Почав її будити, гукаю «Мамо! Мамо!», штовхаю її, а вона не відповідає і не ворушиться. Я до неї — а вона холодна! Я пішов до сусідки, а там у дворі — нікого. В цей час біля нашої хати зупинилася підвода, зайшов чоловік і питає, чи є мертві. Я відповів, що мамі погано. Вони зняли її з печі, подивилися і кажуть: «Синку, твоя мама мертва». Забрали її і відвезли кудись». 

Свідчення, документи, архівні дані, жахливі фото — чи не вичерпні докази Голодомору в Україні 32–33 років минулого століття? Якщо їх не достатньо скептикам, варто звернутися до народної творчості. Фольклор є виразником народної самосвідомості і відтворює влучним українським словом мрії й сподівання народу, його біль і переживання. Адже відомо, що усна народна творчість становить поетичну біографію народу, історію його трудового життя, боротьби за волю і незалежність. Творчість віддзеркалює саму душу народу. Тож і тема Голодомору знайшла відображення в українському фольклорі. 
Народна творчість про Голодомор 1932–1933 років одна з найменш досліджених. Чи не єдиним дослідником мудрості часів колективізації та Голодомору був Ігор Васильович Бугаєвич, після смерті якого видавництво «Український письменник» випустило у 1993 році фольклорну збірку «Дожилася Україна…». В ній автор зібрав і прокоментував український фольклор періоду Голодомору. І цей унікальний матеріал — одне з найправдивіших свідчень голоду 1933 року. 

Презентація нових видань про велику трагедію українського народу — Голодомор-геноцид 1932–1933 років — відбулася в Білозірській сільській бібліотеці Черкаського району. Юнаки та дівчата, які тут зібралися, мали нагоду одними з перших в області ознайомитися з новими книгами. Згодом такі ж презентації пройдуть у всіх центральних бібліотеках регіону. Директор районного організаційно-методичного центру бібліотечної та краєзнавчої роботи Валентина Канюка розповіла, що в Україні готується велика Електронна книга пам’яті, яка вміщуватиме відомості про майже 14 тисяч населених пунктів та близько мільйона жертв та про відновлений сайт, присвячений Голодомору 1932-33 років в Україні. Зустріч було продовжено годиною пам’яті, яку підготували бібліотечні працівники сільських бібліотек № 1та № 2 та учні місцевих шкіл. 

Кожен хоче пити чисту і якісну воду, а головне, щоб її подавали  до помешкання безперебійно. Та нині  й перша, і друга розкіш доступна не всім. Як вирішують на місцях питання  водозабезпечення, дізнавались журналісти «Урядового кур’єра». 

Про це заявив Прем’єр-міністр Микола Азаров під час спільної прес-конференції з прем’єр-міністрами Російської Федерації Дмитром Медведєвим та Білорусі Михайлом М’ясниковичем, яка пройшла у Санкт-Петербурзі після завершення Ради глав урядів СНД.
«Ми зосереджені на вирішенні, перш за все, економічних проблем. Водночас планова підготовка до Вільнюського саміту відбувається абсолютно нормально. Верховна Рада працює над ухваленням відповідних документів», — зазначив Микола Азаров.
Він підкреслив, що уряд зараз зосереджений на підготовці проекту держбюджету-2014, додавши, що 27 листопада Кабінет Міністрів має намір його розглянути на своєму засіданні. При цьому Прем’єр заявив, що уряд розраховує завершити рік із зростанням ВВП. Микола Азаров зауважив, що через світову економічну кризу у більшості країн значно уповільнилися темпи економічного зростання. «Україну, на жаль, теж не оминула ця тенденція. За 10 місяців цього року ВВП становить 99,4%. І наше завдання — завершити рік із невеликим, але плюсом», — цитує слова Миколи Азарова департамент інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату Кабміну. 

Хоч як «по-парадному» це звучить, та факт лишається фактом: міліція завжди на передньому краї боротьби зі злочинністю. А коли так, усі видимі результати її роботи – на слуху широкої громадськості. Звідси й величезний, іноді навіть упереджений, інтерес до пов’язаних з її реформуванням процесів, тим паче, що з ініціативи самого відомства визначальною оцінкою діяльності міліції стає довіра населення. Для цього простого вдосконалення системи замало, потрібно максимально наблизити її до європейських правоохоронних стандартів. Про це наша розмова з міністром внутрішніх справ Віталієм ЗАХАРЧЕНКОМ.  

Буревії, стихії, техногенні катастрофи, повені, масштабні катаклізми вкотре переконують: запобігти лихові легше і дешевше, ніж ліквідовувати наслідки. Якщо прогнозувати і готуватися до них належно, то і заподіяна шкода не буде  такою масштабною, і втрати будуть меншими. Тому під час робочої поїздки на Львівщину віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул наголосив, що влада приділяє особливу увагу підготовці кваліфікованих рятувальників і  технічному забезпеченню  підрозділів  Державної  служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС). 

 Як відомо, День захисту дітей офіційно Україна відзначає 1 червня. Проте разом з усім світом нам не зайве було згадати, що саме в листопаді 1989 року резолюцією Генасамблеї ООН була прийнята Конвенція ООН про права дитини. Вона — основний міжнародний документ із захисту прав дітей. В Україні Конвенція набула чинності у вересні 1991 року.
— Україна має нагоду відзначати День дітей двічі, і це дуже добре. Хоч зрозуміло, що захищати права неповнолітніх нам, дорослим, слід щодня. Згідно з даними ВООЗ, щороку в усіх країнах світу статевого насильства зазнають 150 мільйонів дівчаток і 73 мільйони хлопчиків, яким не виповнилося 18 років; 1,2 мільйона підлітків стають жертвами торгівлі людьми. Це факти порушення прав дітей в усьому світі, та Україна, на жаль, не виняток, — зауважила голова Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Юкіе Мокуо.