На прес-конференції в Одесі, звіт про яку «УК» надрукував у номері від 5 липня цього року,  перший заступник міністра освіти і науки Євген Сулима  наводив аргументи на користь приєднання  Одеського державного аграрного університету до Одеської національної академії харчових технологій. Позицію міністерства чиновникові довелося пояснювати широкому загалу через акції протесту, які влаштували студенти-аграрії. «УК» вирішив поцікавитися, чи дійшли сторони згоди.  

Акціонерні товариства (АТ) 2011 року сплатили дивідендів на 22,34 мільйона гривень, що на 70,5%  більше, ніж у 2010-му. Про це свідчить аналіз фінансової діяльності АТ за результатами наданих до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР)  8735 регулярних річних звітів. Інформацію щодо дивідендних виплат за 2012 рік комісія аналізуватиме у жовтні.
«Акціонерні товариства  в останні роки ведуть консервативну дивідендну політику через несприятливе фінансове становище українських підприємств. Більшість компаній реінвестує весь прибуток у розвиток бізнесу або не розподіляє його», — зазначає директор департаменту корпоративного управління та корпоративних фінансів НКЦПФР Алла Папаіка.  

На сайті Держпідприємництва почала працювати нова рубрика «Що робити, якщо…», у якій розміщені відповіді на питання щодо системи оподаткування, ліцензування, дозвільної системи, відкриття та ведення власної справи, проведення перевірок та інші актуальні теми. Пропонуємо увазі читачів добірку консультацій, підготовлену фахівцями відомства. 

У Греції є давній звичай: на Новий рік у двері будинку кидають стиглий плід граната, насіння якого має розлетітися по всьому подвір’ю. Таке собі своєрідне побажання достатку. Нині «країна, де є все» змушена звикати до нових реалій. Достаток уже не так щедро розсипається по гостинних домівках греків. Що змінилося в їхньому житті в добу економічної турбулентності і що, попри все, не зміниться ніколи? Про це ми вирішили дізнатися, вирушивши до берегів Еллади. 

Подібний захід перший за останні роки, і вже через це заслуговує на увагу. Він викликав значне зацікавлення не лише серед бібліотечних працівників, а й серед широкої громадськості. Таким чином учасники і гості ярмарку наочно спростували твердження скептиків про нібито значне зниження інтересу до книжки як такої. Навпаки: одержано ще одне зриме підтвердження того, що ні Інтернет, ні електронні версії сторінок без обкладинок не зможуть повністю замінити традиційних паперових носіїв різноманітної інформації. 

На Тернопільщині можна, як-то кажуть, на пальцях перерахувати природні озера. Найбільш знані карстові, що у селі Вікно Гусятинського району. Їх тут називають вікнинами, перлиною Подільських Товтр. Вони бездонні, ніколи не замерзають, мають кришталево чисту воду з високою мінералізацією, оповиті численними народними переказами. Ці озерця досконально не вивчені, а отже, захоплюють незвіданістю, таємничістю, викликають зацікавленість і в науковців, і в любителів природи, і в туристів. 

Наші музеї — «бородаті». Не тому, що мають поважний вік і зберігають скарби сивої давнини. Такий стан пояснюється задавненими проблемами. Свого часу було навіть розроблено проект концепції державної цільової програми розвитку музейної справи, але, за словами фахівців, він поки що так і лишається проектом. Тим часом конкурувати із сучасною індустрією розваг закладам культури з дещо консервативною атмосферою важко.
У виставковій залі Чернігівського обласного художнього музею ім. Григорія Галагана просто магнетично притягує зір зображення козака Мамая, намальованого невідомим народним автором. Є тут і шедеври світового живопису, від споглядання яких неможливо відірватися. 

Спека плавила асфальт, розжарювала бруківку. Коломия сяяла на щедрому липневому сонці білими будинками, виблискувала банями церков. У саму маківку літа особливо приємно поговорити про сніг і майбутні крижані рекорди, на які націлився коломийський адвокат атлетичної зовнішності.

Зі снігом і зимою в Олексія Гуцуляка пов’язані лише найкращі спогади. Навіть коли дошкільням він провалився під лід. 

Коротке, але не таке тривожне, як телеграма, і водночас святкове повідомлення рідним — ось що таке листівка, на думку Федора Голофаєва з Алчевська. Сам він почав старанно — по листівці щодня! — відправляти кореспонденцію батькам з 1963 року. Саме влітку того року його прийняли на навчання до Київського інституту фізичної культури. В кіоску на вулиці Червоноармійській купив листівку із зображенням Хрещатика і написав: «Любі тато і мама, у мене все добре». Учіться, нинішні студенти!  

Ви звернули увагу: люди починають дивуватись, на перший погляд, звичним явищам? Так було і цього разу. Після вихідних колега прийшла на роботу з величезним пакетом, наповненим усім, що виросло на присадибній ділянці.

— Олю, це тобі! — подала подрузі, щиро всміхаючись.

Чого там тільки не було: огірки, салат, ягоди і букетик квітів.

— Рідненька моя, спасибі! — засяяла вдячною усмішкою колега, — я тобі гроші дам.

— Олю, ти що? Схаменись! Я ж від щирого серця. Розумієш, я сама виростила, а з тобою радістю ділюсь…

Разом засміялися, пригорнулись одна до одної й стали до роботи. Хто бачив усе те, теж радів. Бо тепло двох зігрітих сердець передалось навколишнім.