Усі ми споживачі. Тож і питання щодо захисту своїх законних прав виникають чи не на кожному кроці. З’являються вони зазвичай із самого ранку, коли ми прокидаємось і починаємо користуватись послугами ЖКГ, йдемо до магазину, щоб купити їжу, одяг, техніку, чи заправляємо автомобіль на СТО. Час від часу ті, хто надає послуги, виготовляє чи продає товар, порушують законні права споживачів: реалізують крам з вичерпаним терміном придатності й відмовляються надати Книгу скарг та пропозицій або заправляють автомобіль таким пальним, після якого залізний кінь потребує ремонту. На жаль, подібні ситуації трапляються досить часто, при цьому кожен випадок потребує конкретних порад.  

Сьогодні, 15 травня, в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка на урочистій церемонії закриття ХІІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика його переможці отримають найпрестижніші нагороди, а Рівненщина передасть естафету проведення конкурсу Житомирщині.

Аби впоратися з перевезенням відпускників, на залізницях України триває підготовка пасажирського господарства до роботи у літній період.  Планується підготувати 4532 вагони, з яких 138 буде відремонтовано капітально та 362 — реанімують у депо. Це означає, що вагони  не лише пофарбують і освіжать їхні кузови, а й оновлять інтер’єр та внутрішнє оснащення, в тому числі електричне та холодильне обладнання. У залізничників уже є необхідний запас матеріально-технічних засобів, вузлів і деталей вагонів. 

Група парламентарів виступила з ідеєю збільшити ставки акцизу на пиво і спрямувати отримані гроші на реконструкцію та матеріально-технічне забезпечення лікарень. У нове міжфракційне об’єднання «За тверезе майбутнє» увійшли 105 нардепів із п’яти парламентських фракцій, які пообіцяли, що найближчим часом підготують ще низку законопроектів, які зменшать кількість охочих вживати спиртні напої. 

Важко уявити щось ганебніше за насилля. Ми дратуємося й ображаємося, якщо нас навіть ввічливо просять зробити щось проти волі. А коли до морального примусу додається ще й фізичний, отримана душевна травма виявляється болючішою за будь-яку рану. Насилля — це антилюдськість, антижиття, «анти-все-на-світі», писав свого часу Джон Фаулз. Проблему насилля в Україні порушують, на жаль, значно рідше, ніж фінансові чи політичні. Однак вона руйнує дедалі більше життів, допоки її замовчують.  

У гонитві за експортом ми втрачаємо село,  у нас фермерство не прижилось, а воно тримає село, заявив  нещодавно аграрний міністр. Близько до істини. Але до цього слід додати ось що: гонитва за експортом — то вже механізм руйнації колиски української нації. Розробили і втілюють його в життя ті, що прикриваються гучними фразами про любов до держави. Це треба визнати, цьому треба протистояти. І не лише заради сьогодення. Якщо ми, сучасники, не говоритимемо правду про нинішні події, то нащадки знову наступатимуть на ті самі граблі.  

У Тернополі вже три роки поспіль працює університетська лікарня — одна з перших в Україні. Зауважу, що мережа таких лікарень нині діє в усіх цивілізованих країнах: практично кожен зарубіжний університет (й американський, і європейський) має таку установу. Це зазвичай багатопрофільний, найбільший лікувально-профілактичний медичний заклад у регіоні.
Ми започаткували діяльність у цій царині ще 15 років тому зі створення власного медичного закладу, який назвали лікувально-діагностичним центром. Але проіснував він лише п’ять років. 

Те, що стан наших доріг подекуди перебуває на тому рівні, про який у народі кажуть «і вмерти не здужає», — не новина. Але їдучи з Чернігова до Ріпкинського району, мимоволі звернула увагу на зовсім вражаючу картину: вся траса поцяцькована плямами, неначе леопардова шкура. Таке враження, що на дорогах завівся таємний шанувальник клаптикових ковдр. Або прихильник стилю хай-тек зупинився на самому початку робіт, махнувши рукою: «Хай так!» 

Шляхетною й водночас терновою та печальною квіткою України назвала Климентину Попович наша сучасниця поетеса Ганна Костів-Гуска, багато в чому саме завдяки якій літературна громадськість, українці знають та бережуть ім’я цієї письменниці. Вона народилася 150 років тому на Прикарпатті, але понад 40 літ прожила на Тернопіллі, звідки й відійшла за вічну межу.  
Першою життєвою пристанню Климентини стало прикарпатське село Велдіж (нині Шевченкове), де морозного лютого 150 років тому вона прийшла у білий світ у родині педагогів. Назвали її Марією-Климентиною.

Цими днями в Сумах стало більше на один благодійний фонд. Організатори назвали його двома словами, що несуть особливе духовне і моральне світло – «Вічний вогонь». Справді, мова — про той одвічний, благородний і щемливий вогонь, який має нагадувати всім живим про подвиг батьків, дідів, а для багатьох уже і прадідів у роки Великої Вітчизняної війни.
Мета фонду не настільки осяжна і масштабна, щоб говорити про якусь довготривалу перспективу. Група небайдужих сумчан, серед яких громадські діячі, депутати, представники тих чи тих об’єднань, узялися назбирати грошей для відновлення… Вічного вогню на території меморіалу Слави в обласному центрі. Він згас ще з десяток років тому, і поки що жодна міська влада за цей час не змогла (чи не захотіла?) знайти кошти, щоб сплатити за природний газ і решту відповідних послуг. Як це назвати?