Передбачену держбюджетом-2013 матеріальну допомогу ветеранам, малозабезпеченим сім’ям, сім’ям з дітьми та дітьми-інвалідами виплачуватимуть у повному обсязі. Своєчасно гроші отримуватимуть і пенсіонери. На цьому під час відеоконференції в Кабміні наголосив заступник міністра фінансів Сергій Рибак.
Він нагадав, що цього року одноразова допомога при народженні першої дитини досягне майже 31 тисячі гривень, другої — 62, третьої — 124. Порівняно з 2012-м, у 2,6 раза (до 650 мільйонів гривень) виросли субвенції на забезпечення грошима сімей з інвалідами 1—2 груп внаслідок психічного розладу, а для ветеранів передбачено виплати в обсязі 300 мільйонів. Уряд щороку поліпшує соціальні стандарти, зауважив чиновник. Так, закладене в держбюджеті-2013 зростання прожиткового мінімуму (6,9%) в 1,5 раза перевищує показник інфляції (4,8%). 

Добрим словом про Єдиний розрахунковий центр (ЄРЦ) сьогодні (завтра усе може змінитися — є підстави так вважати) відгукуються хіба що ініціатори його створення та співробітники цієї без перебільшення революційної структури. Рік тому вона постала в Івано-Франківську на уламках житлово-експлуатаційних контор, рішуче і безжально ліквідованих владою міста. У переважної ж кількості жителів обласного центру Прикарпаття ця і без того не зовсім милозвучна абревіатура викликає, як вдалося з’ясувати, увесь спектр далеких від позитиву емоцій — від скептичного «хіба хтось узагалі здатен розчистити авгієві стайні вітчизняного ЖКГ?» до відверто злісного «через цих хлопчаків, що вирішили погратися у великих реформаторів, тепер доводиться більше платити за комуналку!»

 

На Першому Національному каналі нещодавно демонструвався серіал «Тіні зникають опівдні». Він був знятий за мотивами однойменного роману Анатолія Іванова й відразу приніс своїм авторам (режисерам Володимиру Краснопольському та Валерію Ускову) всенародне визнання. У 1971 році відбулася прем’єра стрічки. Ця багатосерійна епопея охоплює півстолітню історію сибірського села Зелений Дол. Події, що розігралися на берегах далекої річки Світлихи, розповідають про часи становлення колгоспів. Зрозуміло, сьогодні багато з того, що було написано в 1963 році і знято 1971-го, сприймається зовсім по-іншому...

Україна стала першою на пострадянському просторі, де визнали і легалізували лікування стовбуровими клітинами трьох хвороб — панкреонекрозу, критичної ішемії ніг, опіків, обморожень і травм. Цьому передували п’ятирічні клінічні випробовування за європротоколами на базі трьох державних медустанов — Інституту невідкладної і відновної хірургії імені В. Гусака, Національного інституту хірургії і трансплантології АМН України ім. О. Шалімова і Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Шупика. Їх результати визнали у Міністерстві охорони здоров’я, а в безнадійно хворих з’явилося більше шансів на порятунок.  

У тому, що питання обслуговування хворих на ниркову недостатність, які лікуються в черкаському гемодіалізному центрі «Фрезеніус», знову загострилося, дивного нічого немає. Адже, як і торік, позначається нестача бюджетного фінансування. Всього на Черкащині проживає 107 хворих, які потребують такої послуги. Оскільки коштів на їхнє лікування у «Фрезеніусі» в бюджеті бракує, їм запропоновано отримувати аналогічну послугу у відділенні гемодіалізу обласної лікарні. Та вони на це категорично не згодні.  
Представники громадської організації «Відродження життя» заявили про своє бажання лікуватися виключно у «Фрезеніусі», мотивуючи це тим, що там за одні і ті ж гроші лікують якісніше, ніж в обласній лікарні.

Державне підприємство «Водозабір», що на Рівненщині, вже певний час перебуває на межі банкрутства. Колектив потрапив у нетипову ситуацію, коли і продовжувати роботу неможливо, і зупинити її — також.

Суть нашої проблеми полягає в тому, що державне майно цього об’єкта централізованого постачання питної води не підлягає розпродажу, а може лише безперервно використовуватися за цільовим призначенням. Через те, що основні агропромислові споживачі води з різних причин зупинилися та перестали споживати воду і платити за неї, «Водозабір» повністю втратив платоспроможність, не має можливості навіть виплатити своїм працівникам зароблену зарплату. Працює це підприємство (подає воду, хоча має ще багато функцій) з 2009 року за межами правового поля. А з квітня 2010 року ще й залишилося без керівника. Немає можливості виконувати регламентні роботи, існує реальна загроза відключення електроенергії за борги. Працюємо в облозі судових позовів, в стані проголошеної рік тому ліквідації підприємства, яка нічим так і не закінчується.

 З цього приводу, аби врешті хоч якось розв’язати проблему та отримати заборговані нам гроші, зверталися до багатьох інстанцій. Та вже майже три роки питання  так і не вирішується. І не відомо, коли нам виплатять заборговану зарплату та чи виплатять її взагалі.

Підкажіть, де таким, як я, працівникам рівненського «Водозабору» шукати правди і хто нам допоможе?

П. ЗАХАРЧУК,
м. Сарни Рівненської обл.

Нашу родину — мене, мою матір і дочку — після аварії на Чорнобильській АЕС відселили з 10-кілометрової зони. І попри те, що ми втратили рідну домівку і здоров’я, й досі доводиться жити в нелюдських умовах. Хоч коли нас відселяли, обіцяли створити всі належні умови для нормального життя таких, як наша, родин. І що ж маємо нині?

Жити доводиться у невеличкій двокімнатній хрущовці. Вже другий рік у квартирі немає опалення. Взимку дуже холодно, від цього постійно болять голова і горло, терпнуть руки й ноги. У квартирі ходимо у верхньому одязі. Моя мама — людина похилого віку, інвалід, кілька разів падала і травмувалася, бо від холоду втрачала свідомість. До того ж стіни у помешканні вкриті грибком, а ще — протікає дах. І це також дуже негативно відображається на нашому й без того підірваному здоров’ї.

А за втрачене здоров’я нам не виплачують ні копійки. Також одного разу не отримували путівок на оздоровлення.

Моя мама — інвалід по зору, ветеран війни і праці, учасник бойових дій і потерпіла від аварії на Чорнобильській АЕС. А моя дочка в перші дні після аварії перебувала у 3-кілометровій зоні, що істотно підірвало її здоров’я. Але чиновники на це не зважають.

Чи дочекаємося коли-небудь справжньої допомоги від держави?

Г. ЦИМБАЛІСТ,
селище Іршанськ Житомирської обл.

Власне, цю ідею на півострові апробували ще торік — перенесли понад 30 популярних фестивалів на осінній період. Експеримент не те що перевершив усі сподівання, але справив враження. Туристичні потоки збільшились, причому якісно. Адже чимало охочих побувати на тій чи тій події під неї підлаштовували й термін відпустки, аби, як кажуть, отримати два в одному: і здоров’я набратися, і духовно збагатитися, і не витрачатися зайвий раз на дорогу. Про популярність таких заходів свідчить хоча б такий факт. Торік організатори молодіжного фестивалю проти алкоголю і наркотиків, який відбувся в Бахчисарайському районі, очікували на 300 учасників. Приїхало півтори тисячі молодих людей. На початку цього року вже надійшло стільки ж заявок, а тих, хто приєднається до акції згодом, ніхто не береться  рахувати.  

32-й Український тиждень моди, або Ukrainian Fashion Week, відбувся з 6 по 10 березня у Києві в музейному комплексі «Мистецький Арсенал». 39 показів, 51 дизайнер, 200 акредитованих ЗМІ — це кілька цифр березневого UFW, присвяченого сезону осінь’13—зима’14. Також 15 дизайнерів представили свої колекції у рамках проектів New Names та Fresh Fashion — майданчиків «нової хвилі» української моди. Про підсумки 32-го UFW та українську моду в світі ми попросили розповісти його засновника та голову оргкомітету Ірину Данилевську.  

Понад два роки тому після прийняття справ новою командою виконавчої влади на Волині було проголошено програму фінансової підтримки виробників сільгосппродукції. Зокрема селянських родин, які утримують трьох і більше корів.

Нині в регіоні вже склалася чітка тенденція до скорочення кількості великої рогатої худоби у приватних господарствах. І телятам, і коровам дедалі частіше вішали на шию «червону краватку». Бо на український ринок тиснуло ввезене з-за кордону невідомого походження дешеве м’ясо. А ціни на проданий заготівельникам літр молока були значно нижчими, ніж на літр залитої у пет-пляшку води. Не дивно, що з іронічної подачі якогось жартівника оголошену обласною владою фінансову підтримку власників корів почали називати не інакше, ніж «програма «Му-му». З натяком на печальну долю знаменитої дворняжки Муму.