Засновник
Українського тижня моди
Ірина ДАНИЛЕВСЬКА 

32-й Український тиждень моди, або Ukrainian Fashion Week, відбувся з 6 по 10 березня у Києві в музейному комплексі «Мистецький Арсенал». 39 показів, 51 дизайнер, 200 акредитованих ЗМІ — це кілька цифр березневого UFW, присвяченого сезону осінь’13—зима’14. Також 15 дизайнерів представили свої колекції у рамках проектів New Names та Fresh Fashion — майданчиків «нової хвилі» української моди. Про підсумки 32-го UFW та українську моду в світі ми попросили розповісти його засновника та голову оргкомітету Ірину Данилевську.

— Пані Ірино, яким ви побачили цей тиждень моди?

— Гадаю, що він був дуже хорошим, насиченим, і мене надзвичайно радує та велика кількість відвідувачів з професійного кола, яка на ньому побувала. Я радію насамперед не тому, що ці люди приємні саме мені, а тому, що вони поширять цю інформацію далі світом моди й це дуже важливо для оргкомітету UFW та дизайнерів. Безумовно, щороку наш рівень стає вищим, і всі відзначили прекрасні колекції дизайнерів Каменської-Кононової, Олени Буреніної, Христини Бобкової, Володимира Подоляна, Артема Климчука, Ксенії Киреєвої, звичайно, Лілії Пустовіт та інших. Можливо, в мене є якісь зауваження щодо комерційних колекцій на тижні моди — вони потрібні для того, щоб просувати цей напрямок в Україні, адже на одних концептуальних колекціях неможливо розвивати моду для 45-мільйонної країни — та це організаційні питання.

— Як цей тиждень моди вплине на вуличну моду наступного сезону?

— Я багато можу говорити на цю тему, давати найоптимістичніші прогнози, але найоб’єктивніше — це співпраця Каменської-Кононової та Лілії Пустовіт з лінією взуття сегменту мас-маркет, тобто для пересічного покупця. Коли я бачу гостей UFW, котрі прийшли на покази в цьому взутті, — це вже не дивує. Та коли я бачу дівчат на вулицях у цьому взутті, розумію, що вже і мода зробила крок до них, запропонувавши їм дизайнерські варіанти за прийнятною ціною, а в людей почали формуватися більш вибагливі смаки — це дуже приємно. Я не знаю, як скоро ми дочекаємось масового виробництва одягу, бо поки що стабільно працює тільки Андре Тан зі своєю другою лінією, але, як бачимо, масового виробництва аксесуарів від українських дизайнерів ми вже дочекалися.

— Загалом, який висновок можна зробити про важливість проведення UFW?

— Шістнадцятирічне існування Українського тижня моди, його повна відповідність європейським тижням моди дає змогу говорити про те, що Ukrainian Fashion Week є найважливішою і наймасштабнішою подією в світі моди для Східної Європи. Та передусім відзначу талант українських дизайнерів, адже вони є справді унікальними в творчому плані. Підтвердження цьому — їхні комерційні успіхи. Є таке фешн-правило: на фешн-виставках і в шоу-румах потрібно бути присутнім два-три сезони, щоб на тебе звернули увагу й зробили замовлення. У нас є 28 прикладів, коли українські дизайнери брали участь у міжнародних виставках — усі вони, хоч як дивно, отримували замовлення з першої участі у виставках.

— Що нового було саме в цьому UFW?

— 32-й UFW розпочався презентацією «Ретроспективи аксесуарів українських дизайнерів». Це мало привернути увагу на аксесуар як на самостійний модний об’єкт, символ власного стилю дизайнера та окремий бренд. Також на запрошення оргкомітету завітали організатори тижнів моди Білорусі та Казахстану. 8 березня ми представили проект Fashion Move On, який був ініційований минулого сезону дизайнером Юлією Поліщук. Його мета — підтримка діалогу дизайнерів, режисерів, блогерів, моделей і художників сучасного мистецтва. Співпраця творчих особистостей з різних сфер втілилась у трейлери, або короткометражні фільми, які яскраво ілюструють настрій та концепцію дизайнерських брендів.

Глядачі з цікавістю знайомилися з новинками моди. Фото Володимира ЗAЇКИ


— Чому вже котрий тиждень моди поспіль ми не побачили на подіумі потужного львівського крила — дизайнерів Роксолани Богуцької та Оксани Караванської?

— Я вважаю, що не існує такого поняття, як львівське крило чи, скажімо, донецьке. Участь будь-якого дизайнера в тижні моди — це маркетингова необхідність. Якщо дизайнер робить колекцію лише для участі в певному тижні моди — це неправильно. Дизайнер повинен робити щосезонну колекцію для розвитку бренда. Де демонструвати цю колекцію і в якому форматі — це завжди обирає сам фахівець.

— Чи допомагає вам держава — як своєрідним послам української культури в світі?

— Торік у нас розпочався діалог з державою, під час якого ми озвучили певні позиції. Це сто відсотків не творчість і, звичайно, не організація UFW. Йдеться насамперед про квоти на перебування національного виробника в торговельних центрах країни. Дуже часто українських дизайнерів беруть туди на суто комерційних засадах: ви маєте сплатити стільки-то гривень за квадратний метр. При цьому зарубіжні бренди платять лише певний відсоток з обігу чи мають інші сприятливі умови. Це щонайменше — несправедливо, адже ці торговельні площі — на нашій українській землі!

Другий аспект, це така міжнародна практика, як відшкодування коштів за участь у зарубіжних заходах. Ми маємо яскравий приклад Туреччини, коли 50% участі дизайнерського бренду відшкодовується державою. Українські дизайнери потерпають від того, що вони затребувані, але для них це дорого.

— Ця модна дипломатія справді важлива для України? Можливо, це просто ще одна сукня для якоїсь заможної особи…

— Просто сукня для когось, просто бій Кличка або просто співи Руслани на Євробаченні… Нічого просто не буває! Важливо все, що є позитивним, і якщо біля цього позитиву є слово «Україна», — це все підсилює її міжнародний статус, сприяє покращенню її іміджу в світі. Імідж нашої країни дуже різний, та нині я спостерігаю, що закордонні журналісти починають чітко розмежовувати українську культуру та соціально-політичне життя. Тобто, з одного боку, ми пов’язані, та з другого — дуже добре, що українська мода несе позитивні месиджі про те, що відбувається в нас. Та й широкий загал — це одне, а світ професійного фешну — це інше, він достатньо вузький. Успішна участь в фешн-заходах, позитивні відгуки в пресі потім мають ширший розголос, ніж здається. Якщо про учасників UFW пише, скажімо, італійський Vogue, то дуже багато видань потім підхоплюють цю інформацію. І ми маємо цікаву зворотну реакцію, коли нам потім починають писати, телефонувати, запитувати: от ми бачили — розкажіть нам більше.

— А що кажуть про українську моду міжнародні фешн-блогери?

— Нещодавно до нас приїжджала італійський фешн-блогер Мелані Галеа. Вона познайомилась з декотрими українськими дизайнерами, і резонансом на якусь її чергову публікацію був дзвінок від фешн-редактора російського Harper’s Bazaar до нашої Світлани Бевзи.

— Ви побували на багатьох тижнях моди в світі. Чи можете виокремити нашу моду — чим вона вирізняється?

— Мені часто доводилось відповідати на це запитання… Загалом, моя відповідь не змінилась: я вважаю, що українська мода більш емоційна — з одного боку. З другого — трішечки більш романтична, ніж мода Заходу. І, можливо, цим вона і цікава, це її вирізняє з величезної кількості брендів, представлених на світовому ринку.

— Наскільки, на вашу думку, нам варто розвивати свій етнічний компонент?

— Етнічний компонент потрібно розвивати дуже делікатно. Насправді це тонке високе вміння використовувати етнічні моменти, наприклад історичного національного костюма в сучасних колекціях. Один з небагатьох дизайнерів, котрий вміє це робити в Україні і робить це успішно, – Лілія Пустовіт. Своїм вбранням вона просуває в світі не тільки українську моду, а й українську культуру. До речі, два дуже впливових у світі моди блогери — Наталі Джус із США і паризька зірка Сара Брейович, котра приїжджала на минулий UFW, — вони обидві зробили фотосесії у речах Лілії Пустовіт. Це, як ви пам’ятаєте, був саме принт — елемент народної вишивки, перенесений на тканину. Обидва блогери відзначили, що ці принти цілком автентичні, цілком етнічні. Та, з іншого боку, вони мають абсолютно сучасний вигляд, зрозуміло, якщо хочете, — космополітично, що є світовим трендом. До того ж у світі є багато одягу, який ми сприймаємо як суто європейський, але він має близькість з подібними українськими коренями, — наприклад, ці спідниці на запах, сукні на запах, для яких прообразом є українська плахта.

— В Україні вже досить багато іменитих дизайнерів, а що скажете про молоде покоління?

— Нині найталановитіші та найуспішніші — це Лілія Літковська, дизайнерський дует Наталя Каменська—Леся Кононова, Світлана Бевза, Володимир Подолян, Артем Климчук. Це дизайнери, котрі, з одного боку, дуже активні, в своїй естетиці вони не намагаються бігти за якимись світовими трендами. Вони молоді, але настільки впевнені в собі, в своєму стилі, що їм вірять і за ними йдуть. І вони непогано продаються, незважаючи на те, що ці речі достатньо інтелектуальні. Це дивує, та це надихає.

— У нас дуже бідна країна порівняно з Європою, але наші жінки навіть у провінційних містах можуть бути одягнені цікавіше, ніж там…

— Гадаю, що це традиція, коріння якої дуже глибоке. Українське національне вбрання завжди було красивим. Незважаючи, а можливо, на противагу патріархальному суспільству українські жінки завжди намагалися бути активними та впливовими гравцями. Те, що українська жінка завжди була в сім’ї дуже впливовою, давало їй змогу вільно почуватися в зовнішньому вигляді. Ніхто на нас не одягав паранджу й ніхто не ховав нашу фігуру таким собі мішкуватим одягом. Однак не треба думати, що тільки українські жінки виглядають цікаво. В Латинській Америці, на півдні Італії виглядають жінки достатньо яскраво. Це притаманно південним країнам. Не будемо забувати, що ми все-таки навіть географічно — південна країна і ми маємо право на гру кольорів.

— Нині постійно лунають заклики купувати українське. Справді, це дуже патріотично, та якщо людині подобається, скажімо, китайська річ, чи правильно спонукати її відмовлятися від неї? Це ж справа особистого вибору!

— Звичайно, це справа особистого вибору та особистих уподобань. Однак недобре, коли на весь цей вибір впливає брак інформації. Дуже важливо, щоб українці були поінформовані та знали, що роблять українські дизайнери, українські фабрики. І що їхнім речам можна довіряти, тому що це якісно, це гарно, це авторитетно і це відомо в світі! А тоді нехай вони роблять свій вибір.

Наталія РУДНІЧЕНКО
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Ірина ДАНИЛЕВСЬКА. Народилася 28 березня 1964 року в Києві. Закінчила факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. З 1993 року — видавець та головний редактор журналів про моду «ЄВА» та L’OFFICIEL (українське видання). З того часу організовує покази колекцій українських дизайнерів у різних містах України. Восени 1997 року заснувала перший у Східній Європі Тиждень prеt-a-porter UKRAINIAN FASHION WEEK.