Увагу громадськості в Інтернет-просторі днями привернула інформація про те, що український підліток узяв участь у змаганнях з розробки програмного забезпечення з відкритим кодом серед школярів з усієї планети. І серед 334 осіб від 13 до 17 років з 36 країн він став одним із найсильніших. «Свіжі уми» у цілому виконали з 26 листопада по 14 січня 1925 завдань, працюючи з провідними спеціалістами організацій Open Sourse. Як наслідок, кожна з 10 організацій-наставників обрала двох переможців. Про те, як увійшов у провідну когорту юних талантів наш юний співвітчизник, «УК» дізналася вже безпосередньо в ліцеї «Інтелект», де навчається Ілля.  

Перипетії звільнення Кобзаря з неволі нібито добре відомі всім ще зі шкільної лави. У численних біографіях письменника йдеться про його випадкову зустріч у Петербурзі із земляком — молодим художником Іваном Сошенком, який, у свою чергу, познайомив Шевченка із видатними майстрами пензля Олексієм Венеціановим і Карлом Брюлловим. Останній намалював портрет знаменитого російського поета Василя Жуковського, який розіграли в лотерею, а за виручені кошти звільнили талановитого юнака з неволі. Хіба що за радянських часів не уточнювали, що лотерею проводили серед членів царської родини.  

Випущене у прокат 1967 року «Весілля у Малинівці» досі радує глядачів. Отож не дивно, що майже у всіх областях України аргументовано переконують, що кінокомедія відображає події історії їхніх Малинівок. Однак складно сказати, якої саме, бо, наприклад, навіть на одній лише Житомирщині аж чотири населені пункти з такою назвою: на Брусилівщині, Новоград-Волинщині, Черняхівщині та Малинщині. Не кажу вже про однойменні хутори, що до сумнозвісного укрупнення сіл існували майже в усіх районах.  

Болгарія, Польща, Австрія, Німеччина, Швейцарія, Бельгія, Італія, Франція, Росія, Туреччина — в усіх цих країнах побував за 33 роки народний хор «Калина» Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. А в деяких і по кілька разів. І скрізь слухачі вітали їхню появу на сцені оваціями. Тому що виконавський рівень калинян вражає. А вони своїми успіхами завдячують засновнику й незмінному художньому керівникові хору Григорію Левченку. 

Чи має право дочка інваліда Великої Вітчизняної війни, який уже помер, на статус члена родини інваліда війни, якщо вона сама інвалід ІІІ групи, заміжня не була, своєї родини не має? Якщо так, то куди вона має звернутися?

Г. МІЗЯК,
голова ветеранської організації «Медики»,  м. Харків 

Робота з прозою розбещує режисерів. Вони починають зухвало ставитися й до драматургії. У режисерському доробку Людмили Скрипки, художнього керівника Чернівецького академічного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, чимало прикладів успішної адаптації прози до сцени. Згадати хоча б «Солодку Дарусю» за творами Марії Матіос. Але навряд чи Луїджі Лунарі, італійський драматург зі світовою славою, ображатиметься на заслужену артистку України Людмилу Скрипку за вільне трактування деяких образів своєї п’єси «Інцидент». Приміром, коли миле студентське молоде подружжя, почувши слово «гроші», вмить перетворюється на дует жриць кохання, що з першого разу опановують круті рольові ігри, одна з яких — «доїти багатіїв». Особливо  відзначилася «Наташа», з блискучим гротеском зіграна актором Григорієм Руденком-Краєвським. 

Звертаюся від імені матері-пенсіонерки, ветерана праці, інваліда ІІ групи, дитини війни. П’ять років тому вона приватизувала земельну ділянку біля свого будинку. А потім отримала у спадок від своєї матері будинок і землю. Хотіла і ту ділянку приватизувати, та їй відмовили.

Натомість запропонували цю землю викупити за… майже 100 тисяч гривень. Звідки у пенсіонерки такі гроші? Друзі порадили взяти цю землю в оренду. Як пенсіонерці, ветерану праці та інваліду їй мають надати пільги. Та ні, хоч і зверталася до багатьох інстанцій, встановили ціну — 3% від вартості землі. І знову, де ж пенсіонерці взяти щомісяця по три тисячі гривень, щоб тільки за землю платити?

Проте іншого вибору їй взагалі не надали: або орендуй і голодуй, або прощайся із землею. А ще вже хтось, напевно, накинув оком на мамину землю, бо межі ділянки порушені з відома селищної ради.

Як розв’язати цю проблему?

О. ЖУМАЙЛО, селище Овідіополь, Одеська область

Науковцеві, винахіднику, громадському діячеві Василеві Назаровичу Каразіну 10 лютого виповнюється 240 років із дня народження.  Сучасники і дослідники його життя називали і називають Каразіна «українським Ломоносовим». Він залишив після себе багато праць у різних галузях знань, особливо цінними були його відкриття та винаходи в харчовій промисловості, метеорології й хімії.
Але головною справою життя славетного освітянина стало створення Харківського університету, названого наприкінці ХХ століття його ім’ям. До речі, це був чи не єдиний приклад в Україні, та й у всьому світі таких набереться небагато, коли університет названо не на честь монарха чи високої політичної фігури, а на честь ініціатора його створення. 

Я власник земельного паю. У 2010 році здав його в оренду приватному підприємству, на підтвердження чого маю всі належні документи. За угодою вони мені платили 1,5% від вартості землі.

У 2012 році, згідно з постановою Кабміну № 1185, за кожен орендований гектар ріллі орендар має платити від 700 до 800 гривень. Інші сільгосппідприємства, які орендують землю у моїх односельців, цієї постанови дотримуються і платять людям чесні гроші. А мені не доплачують, мій орендар законодавство ігнорує. Коли я прийшов до них з претензіями, отримав лаконічну відповідь: «Не подобається — йдіть геть!»

Тож маю два запитання:

1. Чи згадана постанова Кабміну обов’язкова до виконання всіма сільгосппідприємствами, які орендують землю у селян?

2. Куди можу поскаржитися?

М. ЧОРНЕНЬКИЙ,
с. Пришиб, Харківська область

У  Музеї волинської книги, що в Луцькому замку, екскурсовод торкнулася тисячолітньої історії древнього Лучеська. Один із п’яти гостей зі США, для яких і проводилася екскурсія, раптом щось запитав перекладача. Той вибачився і зупинив екскурсовода:
— Наш гість поцікавився: чи не помилилися ви, коли сказали про те, що замок має тисячолітню історію?
 — Ні, не помилилася. Адже у 1085 році, коли Лучеськ уперше згаданий в Іпатіївському літописі, він уже був укріпленим містом. А чому, перепрошую, у нашого гостя виникло таке запитання?