«Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти». «Ти стільки разів людина, скількома мовами володієш»... А до цих афоризмів можна додати й таке: не відвідавши в Києві музею просто неба в Пирогові, не збагнеш сутності України. Це особливо актуально для численних гостей нашої столиці, які з’їдуться до Києва на футбольний чемпіонат. Як готуються до зустрічі з ними в Пирогові — про це розмова з генеральним директором цього музейного закладу Дмитром Зарубою.

Цей випадок засмутив не одного жителя Середнього, що в Ужгородському районі, а багатьох позбавив шматка хліба: у селищі за один день згоріло майже 100 гектарів виноградників! Це ті лози, з урожаю яких виготовляли знамениті на весь колишній Союз вина — «Середнянське», «Променисте», «Рислінг»... Нині їх теж виготовляють, хоч і значно менше. Хіба може бути інакше, якщо дозволяти таке!.. В якійсь із виноробних країн те, що сталося в закарпатському селищі, порівняли б із терактом або нанесенням особливої шкоди на державному рівні. В нашому ж випадку їх пов’язують із «необізнаністю населення» та «необережним поводженням із вогнем».  

«Я працювала в офісі, а він розташований поряд з парком імені Лазаря Глоби, і почула, як щось вибухнуло. Потім хвилини за три — сирени! Побігла через парк на місце події і побачила знесену трамвайну зупинку. А тут і новий вибух неподалік стався, — розповіла жителька Дніпропетровська Настя. — Люди навколо перелякалися, стали хапатися за мобільні, шукати родичів. Просто жах! Міліція очепила проспект, рух транспорту по ньому припинили, пропускали тільки спецмашини. Поки ми бігли на звук другого вибуху, почули й два наступних. Народ каже, що страшно в країні стало жити».

Прем’єр-міністр Микола Азаров дотримав слова, даного цієї середи. Учора у великій залі засідань уряду зібралися не лише міністри та керівники відомств. До Києва для участі спеціально прибули глави обласних державних адміністрацій, яких було запрошено на розширене урядове засідання, присвячене подальшому розвитку реального сектору економіки.  
Спершу глава уряду окреслив поточний момент у світовому контексті, який проявляється у рецесії, що охопила багато країн, дефіциті ресурсів на фінансових ринках, падінні попиту на товари українського експорту.

Три місяці тому в «УК» було опубліковано  матеріал «Відстоювання законних прав розцінюється як злочин?», у якому йшлося про тривалий конфлікт між представниками влади Миколаївщини та співвласниками одного з найбільших в області сільгосппідприємств — «Агрофірми Корнацьких». Майже за два тижні до публікації її автор звернувся до керівництва Миколаївської обласної податкової адміністрації з проханням підтвердити чи спростувати звинувачення у фальсифікації кримінальних справ проти посадових осіб сільгосппідприємства, на підставі яких податківці намагалися провести позапланові перевірки.

Проблема, з якою всі борються, але побороти ніяк не можуть, — стихійна торгівля. Воно й зрозуміло: доки буде попит на товари «з рук», доти вони й продаватимуться. І хоч би як лікарі застерігали від купівлі такого краму, споживачі слухають їх уважно, але роблять усе по-своєму, забуваючи про той букет хвороб, які може «презентувати» безпечність.  

Позавчора вся країна вшановувала пам’ять жертв катастрофи на Чорнобильській АЕС. Вище ж керівництво держави не обмежилося самими протокольними заходами. Зокрема Прем’єр-міністр Микола Азаров сповна скористався нагодою з користю провести цей день, обравши саме його для виїзної наради з питань підвищення безпеки експлуатації енергоблоків вітчизняних атомних електростанцій.  

Поліський край традиційно не входить до переліку криміногенних регіонів. Водночас навряд чи хтось наважиться стверджувати, що жителів Житомирщини не турбує стан правопорядку, як у великих містах області, так і у віддалених селах, де всі  начебто добре знають одне одного. До того ж, на переконання багатьох, злочинність на Житомирщині з року в рік «молодшає», а підлітки дедалі частіше скоюють тяжкі і особливо тяжкі злочини.  

Про телевізійну рекламу вже багато сказали, повідали, випалили, процідили, промимрили, пробубоніли, прохрипіли, простогнали, просичали, прошипіли, прогарчали і прогорланили. А ще сопіли, кректали, зойкали, йойкали, верещали, гримали, кричали, репетували, голосили, лементували, надривалися. Втім, дехто на цю теленапасть реагував мовчки, намагаючись притьмом підбігти до телевізора і розбити його, розтовкти, розтрощити, розчухрати, розчерепити, провалити. Та в останній момент вистачало духу тільки вимкнути рекламне бачення…  

Для когось Павло Зібров — викладач, для когось — композитор, а для всіх разом — український співак, чиї пісні ось уже три десятиліття не втрачають популярності. І хоч в артиста напружений графік життя, зустрітися з ним насправді просто, якщо… в нього випадає вільна хвилина. Кореспондентові «УК» поталанило, і улюбленець українських жінок розповідає не тільки про те, як для нього все починалося («Як артист, — якось сказав він сам, — Павло Зібров почав свою кар’єру в 2 роки — грав на свищику і співав. Братові Володі було тоді 5, він грав на баянчику і теж співав. Свої таланти ми показували в нашому ж селі»), а й чим живе нині.