Загальнодержавний виставковий проект «Барвиста Україна», мабуть, таки припав до душі Прем’єр-міністру Миколі Азарову. Він вирішив не обмежуватися одним візитом, днями знову побувавши у Національному експоцентрі України. Цього разу його увагу привернув павільйон «Наука», де глава уряду ознайомився з найсучаснішими вітчизняними науковими розробками. 

Ми вже добре вміємо кричати «Ганьба!», але досі не вміємо об’єднатися. Ці слова голови Української Всесвітньої координаційної ради Дмитра Павличка, сказані на урочистому відкритті форуму з цілком конкретного приводу, можна сміливо вживати у якнайширшому контексті, обговорюючи сучасний стан українства в світі, вплив діаспори на події в Україні і характеризуючи вітчизняну політичну та економічну ситуацію загалом.

У житті цей високий чолов’яга далеко не завжди схожий на образ, створений ним для себе на телевізійному екрані. Але тільки-но він з’являється на сцені під гучні оплески публіки, як миттєво перевтілюється в клубок іскрометності, чудового настрою та здорового оптимізму. Спеціально завужені брюки і коротенький, на перший погляд, піджачок ніби підкреслюють високий рівень гумориста. 

Водночас, попри «зірковий» статус, спілкування з ним приносить лише позитивні емоції як дітям, так і дорослим. Бо діагноз «зоряна хвороба» Вадима Мічковського — дяді Жори — жодним чином не стосується.

Коли про вітчизняну вугільну галузь  говорять на міжнародному рівні, то здебільшого згадують не про рекорди та якість сировини, а про  те, що ціна кожного виданого на-гора мільйона тонн «чорного золота» коштує Україні дуже дорого — два людських життя. На жаль це дійсно так — наша держава займає друге місце в світі після Китаю за трагічними випадками та кількістю загиблих. Буквально недавно рідні та близькі оплакували загиблих гірників двох шахт з Донецької та Луганської областей, а вже позавчора  у місті Димитрово Донецької області на шахті імені Стаханова стався обвал, під яким опинилося двоє шахтарів.

Винахідника рамкового вулика ще за життя нарекли Великим Пасічником і Колумбом бджільництва. Він став рятівником крилатих трудівниць, яких віками нищили заради меду, по-варварськи виламуючи стільники із бджолиних гнізд, розміщених у дуплах дерев або вуликах-дуплянках.

Давній козацький рід видатного бджоляра прославила не стільки войовничість його представників, скільки вченість знаменитого церковного і громадського діяча Феофана Прокоповича. Однак недарма ще мудрий Григорій Сковорода стверджував, що розум і багатство рідко живуть разом.

Попри загальносвітовий спад книговидання (зокрема, в Україні торік цей показник скотився до найнижчого рівня — було видано всього 1 книгу на душу населення), попри загальне зменшення інтересу до читання (у країнах пострадянського простору навіть школярі читають лише 10 книжок на рік), попри розвиток комп’ютерних технологій, які «захоплюють» молодь, книга, і українська зокрема, вкотре довела свою життєздатність. 

«…Поки всіх шахтарів не похоронимо, працювати не будемо!» Ось так патетично колись пообіцяв тодішній міністр вугільної промисловості на багатолюдній церемонії прощання з загиблими гірниками однієї з донецьких шахт. Що тоді мав на увазі керівник галузі? Насправді те, що аварійне підприємство не відновить вуглевидобуток, аж поки не дістануть з-під завалів всі тіла «нульових» (так гірничорятувальники називають відшуканих потерпілих без ознак життя) і не попрощаються з ними по-людськи. Тобто проведуть їх на останній підземний горизонт, глибиною всього два метри.

Лише 4,8% території Дніпропетровщини покрито лісами, тоді коли оптимальний показник лісистості для степової зони, за розрахунками вчених, — 8-10%. Отже, зелені масиви у Придніпров’ї бажано збільшити хоча б удвічі. В промисловому регіоні, де підприємства завдають великої шкоди довкіллю, насадження не справляються зі своєю захисною екологічною функцією. Однак сьогодні актуальним є питання не стільки розведення нових лісів, як збереження існуючих. Саме ця думка була  провідною на засіданні обласного прес-клубу реформ, присвяченому темі «Ліси Дніпропетровщини».

Уперше за останні півроку команда Юрія Сьоміна починала двораундову кубкову дуель на чужому полі. Такий дарунок долі особливо приємно сприймався у провінційному болгарському містечку, до якого з найближчого аеропорту «Горно-Ореховице» слід добиратися більше години. Ритм життя тутешніх жителів нічим не нагадує звичне кипіння пристрастей у так званій зоні Ліги чемпіонів. Як з’ясувалося, футболістам місцевого «Літекса» зарано мріяти і про другий за значенням континентальний турнір. Дарма що цей клуб два останні роки виборює звання чемпіона своєї країни.

А таки добре зробили, кажуть організатори шостого фестивалю середньовічної культури «Ту Стань!», що перенесли імпрезу з початку вересня на серпень, адже початок осені у Карпатах зазвичай дощовий, через що яскраве свято втрачає барви, псує настрій, хоч і додає екстриму. Цьогорічному фестивалю погодні умови не завадили, і від жодного пункту з насиченої  програми не довелось  відмовлятися.