Переважна більшість людей в Україні живуть на невеликі розміри пенсій. Тож реформування пенсійної системи назріло давно. Пенсіонери мають отримувати справедливі виплати, які залежатимуть від страхового стажу і розміру заробітної плати. Яких заходів потрібно вжити, щоб старість була безбідною, розповідає заступник директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення, академік Микола Шаповал.

Система пенсійного забезпечення в Україні залишається соціально несправедливою - як за професійною, так і за гендерною ознаками. Тому сьогодні, коли триває громадське обговорення пенсійної реформи, думка демографів з цього приводу надзвичайно вагома. Про це розповідає директор Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова.

У грудні минулого року розпочалося широке громадське обговорення законопроекту "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи". За цей час відбулися численні зустрічі з роботодавцями, профспілками, громадськими організаціями, проводилися "круглі столи" та "прямі лінії", аби почути думки людей. Які ж пропозиції надійшли від українських громадян? Що уряд має намір винести на розгляд парламентаріїв? Чого очікувати від реформи нинішнім і майбутнім пенсіонерам та які кроки потрібно зробити, аби змінити їхнє життя на краще? Про це та багато інших важливих моментів - у розмові кореспондента "УК" з віце-прем'єр-міністром України - міністром соціальної політики Сергієм Тігіпком.

Система обов'язкового пенсійного страхування - це форма резервування заробітної плати (чи інших видів доходів від зайнятості), що забезпечує підтримку матеріального добробуту в разі втрати працездатності в старості, через інвалідність або втрату годувальника. Сплачуючи внески на пенсійне страхування, працівники та їхні роботодавці об'єднують свої зусилля й ресурси для створення колективних систем захисту і безпеки, що дає можливість розподілити ризики й збитки між громадянином та суспільством. При цьому забезпечується соціальний зв'язок не лише між безпосередніми учасниками ринку праці, а й між поколіннями, зокрема між поколінням працездатних осіб та їхніми батьками й дітьми.

Наталія Рубанчик уже не перший рік на заслуженому відпочинку. Втім, як сама зізнається, "відпочивати" в усталеному значенні цього слова просто не вміє.

- Щойно вийшла на пенсію, я одразу ж стала студенткою Національного університету "Острозька академія", і тепер маю диплом магістра релігієзнавства, - розповідає пані Наталія.

2010 року органами державної контрольно-ревізійної служби проведено ревізії на 154 підприємствах, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики. Фінансових порушень і недоліків було виявлено на загальну суму понад 1,3 млрд грн. Зокрема, перевірені підприємства недоотримали фінансових ресурсів на загальну суму 26,5 млн грн, провели витрати з порушенням законодавства - на 48,4 млн грн, вчинили інші порушення на 1,24 млрд грн, серед яких - оплата за державні кошти вартості товарів, робіт і послуг без проведення тендерних процедур закупівлі.

За п'ять хвилин до початку зустрічі напруга зросла. Кімната, заповнена приблизно двома сотнями присутніх, вибухнула тишею. Та цей режим очікування миттєво порушив Прем'єр-міністр Микола Азаров, стрімко пройшовши до місця виступу.

Видатний український бас Тарас Штонда співати почав у такому віці, коли деякі діти тільки починають говорити. А коли він підріс, мати, належним чином оцінивши схильність сина до видобування потужних звуків, віддала його в музичну школу й купувала для нього платівки із записами відомих співаків: щоб мав зразки для наслідування.

Мабуть, як це буває у співаків-початківців, під час навчання в Київському музичному училищі Тарас трохи почувався Шаляпіним. Та коли його вперше представили видатній камерній співачці Галині Сухоруковій, вона, прослухавши його, сказала: "Надто красивий голос, щоб так погано співати". Проте погодилася взяти в свій клас. Саме після вступу до Київської консерваторії й розпочалося для Тараса Штонди справжнє опанування таємницями вокального мистецтва.

Минуле не повертається, але його ознаки час від часу навідуються до сучасності. Нинішнього березня знайшовся для таких гостин в "Українському домі" дуже солідний привід: уявіть собі, ювілей Міжнародного жіночого дня - він відзначається вже ціле століття! І якою була упродовж цієї епохи жінка? Її відрізняли від сучасної аксесуари років чи й вона сама?

Ще сила є в руках
                           і у душі -
Ще поборемося, доле!
Ну, спробуй, задуши!"

- такими словами зустрічають пацієнтів у Лосятинській дільничній лікарні, котра впродовж тридцяти років має славу унікальної. Табличками з афоризмами філософів, рядками поетичних творів обвішані стіни лікарняного коридору - саме з цього тут починається терапія.