Цього тижня в Брюсселі презентували доповідь «Surkov leaks: внутрішня сторона гібридної війни Росії в Україні», опубліковану Королівським об’єднаним інститутом оборонних досліджень Великої Британії. Його автори — засновниця проєкту Euromaidan Press Аля Шандра й британський депутат Роберт Сілі. «УК» писав про це в матеріалі «Як діє пекельна кухня кремлівської пропаганди» в номері від 5 вересня.
Автори доводять, що за допомогою агентурної мережі, створеної на російські гроші, Кремль глибоко досліджував вразливі місця України, чутливі моменти в її внутрішній політиці, які експлуатував для власних цілей, головна з яких — знищення України.
Що має робити українська влада для гідного протистояння інформаційній атаці Кремля і чому нам важливо вивчати слабкі сторони російської внутрішньої політики, Аля Шандра розповіла в розмові з кореспондентом «УК».
— За п’ять років, протягом яких триває російська гібридна війна проти України, наскільки адекватною була відповідь нашої влади на інформаційні загрози?
— На мою думку, багато в чому інтуїтивна реакція була правильною. Наприклад, закрили доступ російським телеканалам в Україну, що справді допомогло, бо Росії довелося шукати інші способи входу в український наратив. Це вже було не так легко й потребувало більше коштів. Росія має план знищення України, за яким цілеспрямовано рухається. Навіть якщо неуспішно, робить висновки й продовжує рух. А інформаційний захист України більш інтуїтивний, ґрунтується переважно на ентузіазмі, патріотизмі й готовності українців боротися. Тобто ми бачимо такі героїчні зусилля різних представників громадськості, які долають інерцію, політичний опір і опір проросійських груп. За всі ці роки цілісної концепції протидії спробам втручання Росії у справи України вироблено не було.
— Які причини цього?
— Демократія — це складно. В Росії все відбувається централізовано, без жодних громадських обговорень і публічності. Там просто є наказ знищити Україну і є люди, які це втілюють: політики і групи активістів, яким за це платять.
— Ваше дослідження відкрило доволі моторошну картину: Росія обплутала своєю агентурною павутиною всю Україну, щоб зсередини країни чинити диверсії проти державності.
— Так, мені теж було моторошно побачити, скільки зусиль у це вкладають, як це методично роблять. Проблема в тому, що Україна застосовує демократичні методи боротьби. Якщо в нас треба ухвалити законопроєкт, то він проходить через Верховну Раду, де з ним може трапитися що завгодно.
А в Росії підпільними методами просто роблять це. Адже ніхто не виноситиме на голосування Держдуми законопроєкт про підкуп українських політиків. Це відбувається централізовано, потайки й за тіньові гроші. Від самого початку російському впливу намагалися протидіяти безліч волонтерських ініціатив, подеколи державних, але цілісної концепції ми не маємо. Для мене цілком очевидно, що вона могла бути набагато ефективнішою, ніж дрібні ініціативи, які інколи контрпродуктивні й, так би мовити, наступають одна одній на ногу. Оптимальною була б єдина модель координації зусиль, щоб усі працювали на єдину мету і мали свою зону відповідальності. Але як це зробити? Для мене особисто це великий виклик.
— Росіяни настільки глибоко вивчають Україну, що знають нас ліпше, ніж ми знаємо самих себе? Чи повинні ми так само вивчати Росію?
— Абсолютно! Це велика помилка, що в нас немає центру з вивчення Росії, що не аналізуємо так само глибоко всі її слабкості. Ми перебуваємо в ілюзіях, що Росія сама скоро розпадеться і «План Новоросія» не спрацював і не спрацює: мовляв, які дурні ці росіяни та їхні фейки. Але ці дурні фейки мають конкретну мету: змінити нашу свідомість. І я бачу всі ознаки того, що вони працюють. Росія діє системно, і коли я читала переписку Суркова, не могла мимохіть не захоплюватися системністю і методичністю, з якою вони нас знищують. Я розумію, що це зло, що вони працюють на демонтаж нашої державності, але не можу не віддати належне тому, з якою організованістю вони це роблять. Мрію, щоб і ми так само оборонялися.
— Ви сказали, що Сурков не досягнув би успіхів у своїй діяльності в Україні, якби йому не допомагали аналітичні think tanks. Назвіть їх, будь ласка.
— Це Центр політичної кон’юнктури Росії, яким керує Олексій Чеснаков, та Інститут країн СНД Костянтина Затуліна. Більшість аналітиків працює саме від цих двох організацій. Вони регулярно, інколи по кілька разів на день надсилали Суркову інформаційні матеріали про події в Україні.
— Як на виклики інформаційної війни, на вашу думку, має реагувати нова українська влада?
— У нової влади є ілюзії з приводу того, що з Росією можна домовитися, що можна просто «перестати стріляти» — і все закінчиться. Хоча, гадаю, Президент Зеленський починає розуміти, що це все-таки ілюзії. Нова влада має усвідомити: Росія веде проти нас повномасштабну війну. Тож якщо нам дорога незалежність, якщо хочемо не просто жити трішки ситніше з російським газом, а й ухвалювати власні незалежні рішення, мусимо називати речі своїми іменами: Росія — це ворог, який хоче знищити Українську державу. Попередня влада робила це добре. Я бажаю новій владі казати те саме.
Що варто врахувати? Маємо приклад Грузії, яка щодо окупованих Росією територій обрала таку стратегію: сприяти розвитку контрольованої урядом території, щоб показати окупованим регіонам позитивний приклад, і тоді, мовляв, вони самі інтегруються. Як бачимо, через десять років цього не сталося. Тож треба зробити висновки й зрозуміти: цю війну не можна виграти просто чеканням, не можна з нею змиритися. Це війна, і ми можемо здатися, капітулювати або тримати оборону, доки не переможемо.
— Що, на вашу думку, держава має робити для цього?
— Є чимало законопроєктів, які треба ухвалити, щоб зміцнити обороноздатність України. Нова влада має більшість у парламенті, і зараз унікальна можливість показати, як депутати цінують українську незалежність і розуміють небезпеку війни з Росією. Наприклад, законопроєкт про колабораціонізм. Очевидно, що людей, котрі є агентами Кремля в просуванні диверсійної діяльності в Україні, не можна просто відпускати. Бо шкода від їхніх дій згодом може перевершити всі наші передбачення.
Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»,
Брюссель
ДОСЬЄ «УК»
Аля ШАНДРА. Головний редактор англомовної платформи Euromaidan Press, громадська активістка. Випускниця кафедри кліматології географічного факультету Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка. Займається питаннями російської інформаційної війни та просуванням реформ в Україні.
Ми в Google+