Про це повідомив голова Державної інспекції ядерного регулювання України (ДІЯРУ) Сергій Божко. Восени 2014 року ДІЯРУ дозволила постачати в Україну модернізоване паливо Westinghouse, альтернативне російському. Позитивна експертиза інспекції цього палива поклала край намаганням російських спецслужб довести, що американські паливні збірки взагалі не придатні для ядерних реакторів радянського зразка. Нині ж, після майже трирічної перерви, 42 модифіковані паливні збірки з ядерним паливом Westinghouse вже доставлено на Южно-Українську АЕС (ЮУАЕС). Паливні касети завантажать у 3-й енергоблок під час планово-попереджувального ремонту, який завершать до 5 квітня.
Тотальну залежністьліквідовано
Варто нагадати, що в реакторній зоні 3-го енергоблоку ЮУАЕС поряд із російськими без жодного зауваження і досі працюють 66 американських паливних касет ТВЗ-W. Вони залишилися там після скандалу 2012 року, штучно розіграного російськими спецслужбами. За допомогою чорного піару конкуренти спробували на певний час витіснити американців з українського ринку. Після розслідування виявилося, що в реакторі були пошкоджені решітки, які утримують тепловидільні елементи. За словами Сергія Божка, розгерметизації ядерного палива не було. Проте справжню причину подряпин на американських конструкціях замовчують і досі.
А виникли вони тому, що в активній зоні містилися викривлені тепловидільні збірки, зокрема й російські ТВСА, що стояли поряд. Це й спричинило дрібні подряпини на сусідніх, менш жорстких американських конструкціях. Тепер в Україну прибули модернізовані паливні касети Westinghouse ТВЗ-WR — решітки зробили більш жорсткими, аби за потреби вони витримали тиск, коли в активній зоні перебуватимуть викривлені ТВЗ. Сергій Божко обіцяє, що «після завершення дослідної експлуатації, якщо не буде проблем, ядерне паливо Westinghouse поставлять й на інші блоки».
«Раніше була тотальна залежність від «Росатому», а зараз ми диверсифікуємо постачання ядерного палива для АЕС», — заявляв за день до нового 2015 року Прем’єр Арсеній Яценюк, оприлюднивши в ЗМІ підписаний в Брюсселі контракт з Westinghouse про розширення поставок ядерного палива до 2020-го року. Цілком очевидно, що це стане новим імпульсом для розвитку підписаного 2008 року комерційного контракту між «Енергоатомом» та Westinghouse Electric Sweden AB, що передбачав упродовж 2011—2015 років (а згодом пролонгований до 2020-го) забезпечувати паливом від трьох до шести реакторів типу ВВЕР-1000. Але проект штучно загальмували, і нині це неприйнятно з огляду на воєнну агресію Росії, адже сьогодні атомна галузь — найпотужніший форпост України.
Світовий досвід свідчить: в жодному разі атомна енергетика держави не повинна залежати лише від одного постачальника. Для України це питання енергетичної безпеки, адже нині 15 ядерних енергоблоків виробляють понад половину всієї електроенергії. На першому етапі на американському паливі мали працювати два енергоблоки на ЮУАЕС і один — на ЗАЕС. Згодом шість енергоблоків використовуватимуть паливо Westinghouse, а решту планували завантажувати російською сировиною.
Ніхто не вірив в успішність проекту
У коментарях «УК» головний інженер проекту Центру проектування активних зон НТЦ «Ядерно-паливний цикл» Харківського фізико-технічного інституту Акіф Абдулаєв, який від самого початку забезпечує експлуатацію американського палива на ЮУАЕС, високо оцінив його якість. «Ядерне паливо компанії Westinghouse за деякими характеристиками навіть краще, ніж російське. Це паливо може працювати в маневреному режимі. Потужність енергоблоку в нічний період, коли потреба в електроенергії різко зменшується, можна розвантажувати на 75%. Крім того, американський аналог має вищу ємність урану, що дає змогу оптимізувати, тобто робити гнучкі паливні цикли — 12, 18 чи 24 місяці. Поки що використовуємо 12-місячний цикл роботи», — сказав Акіф Абдулаєв. До речі, російське паливо також намагалися зробити маневровим — відповідні роботи проводили на Хмельницькій АЕС.
Варто нагадати, що в 1999 році (відповідно до міждержавної угоди між Україною та США) було створено Центр проектування активних зон на основі Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут». У результаті коштом американської сторони Україна отримала наукоємні технології з проектування ядерного палива, активних зон реакторів, аналізу безпеки, ліцензування й використання ядерного палива. Це й стало початком проекту «Кваліфікації ядерного палива для України», що реалізують відповідно до угоди між урядами України та США від 1999 року з метою диверсифікації поставок ядерного палива.
Упродовж 2005—2010 років успішно експлуатували з метою дослідження шість американських збірок (протягом чотирьох паливних кампаній) на енергоблоці №3 ЮУАЕС, які працювали поряд із російськими касетами. У серпні 2009-го американці надали ще 42 паливні касети для третього блоку ЮУАЕС (уран придбала українська сторона), які згодом повністю завантажили в реактор. Успішна співпраця завершилася підписанням уже згаданого комерційного контракту 2008 року. У 2011-му вже на комерційних умовах американське паливо завантажили ще й на другий енергоблок ЮУАЕС. Дослідна експлуатація на двох блоках була успішною — розгерметизації палива там не було зафіксовано.
Акіф Абдулаєв згадує: «Скажу щиро: коли проект розпочинали, ніхто не вірив, що паливо Westinghouse колись таки завантажать в російський реактор ВВЕР-1000, адже цей ринок був недоступним. Наприклад, американці привезли на ЮУАЕС гідравлічний стенд, аби виміряти гідравлічні характеристики російської паливної збірки — щоб забезпечити сумісність роботи американських і російських паливних збірок. Однак цей стенд простояв три місяці, але поставити російську збірку для вимірювання її параметрів, щоб розпочати проектування, так і не дозволили. Це було на початку проекту — у 2000 році. І все це коштувало компанії Westinghouse приблизно $5 мільйонів.
Зрештою, у 2003-му проект практично призупинили, але згодом його відновили. Найскладніше було отримати достовірні дані про активну зону реактора. «Тоді не лише від росіян, а й від «Енергоатому» неможливо було отримати офіційні дані, щоб компанія Westinghouse почала проектувати паливні касети. Звісно, ризик був високий, працювати — дуже складно», — каже експерт.
Тепер все позаду, дослідна експлуатація американського палива підтвердила успішність цього проекту. Створений Науковий центр у Харкові спроможний аналізувати ядерне паливо будь-якого виробника. Це може знадобитися, якщо Україна захоче купувати паливо не лише в «Росатомі» чи Westinghouse, а й в інших виробників.
Наталка ПРУДКА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+