Проблеми аграріїв півдня України, які зазнали останніми роками значних втрат урожаїв внаслідок глобального потепління, набули особливої гостроти з огляду на те, що Україна разом з Молдовою опинилися на другому і першому місцях за ризиками посухи серед 138 країн. Тривожна ситуація виникла і на жнивах-2021: в умовах чергування спекотних днів із грозовими дощами сільгоспвиробники не можуть вивести збиральну техніку на поля.
Як аграріям адаптуватися до вирощування врожаїв в умовах зони ризикового землеробства, щоб залишатися конкурентоспроможними? Думками про це поділився з Укрінформом завідувач кафедри агрометеорології та агроекології ОДЕКУ, професор, академік АН ВШ України Анатолій Польовий.
— Давно очікуване запровадження ринку землі в Україні збіглося з ускладненням кліматичних умов вирощування зернових, олійних та інших культур у південних областях. Аномальна спека на Одещині чергується зі зливами, заважаючи аграріям зібрати врожай колосових, частина яких вже полягла під шквальними вітрами. Це тимчасові явища чи ознаки поступового переходу в зону напівпустельного клімату?
— Вважаю, умови жнив 2021 року — яскраве підтвердження того, що кліматичні зміни відбуваються ніяк не поступово, а радше стрибкоподібно. Причому іноді випереджаючи наші можливості до адаптації, що може призвести до серйозних втрат озимих зернових та інших культур. Торік вже зазнали серйозних збитків фермери Кілійського, Ізмаїльського, Болградського та інших районів Одещини, які не подбали про страхування врожаїв у разі збитку від посухи.
Щодо впливу посушливих явищ на розвиток таких культур, як пшениця або ячмінь, то в умовах високих температур знижується рівень інтенсивності фотосинтезу і відповідно загальна продуктивність рослин. Крім того, підвищується сумарне випаровування з поверхні ґрунту, що створює нестачу вологи для розвитку вирощуваних культур і спричинює додаткові витрати хлібороба.
Однак глобальне потепління має й переваги: збільшується тривалість вегетаційного періоду, розширюються можливості для обробітку пожнивних високоврожайних сортів, наприклад сої або проса. Багато залежить від уміння і готовності аграріїв реагувати на зміни: шляхом зрошення сільгоспугідь або заміни традиційних сортів агрокультур — посухостійкими гібридами, застосування нових прийомів обробітку ґрунтів, що зменшують випаровування вологи з полів. Інакше кажучи, фермери опинилися перед жорстким вибором: або оновлення агротехнологій, або розорення.
Чи є переваги глобального потепління?
Підкреслю: внаслідок змін клімату порушено багато процесів. З одного боку, погіршилися умови вирощування традиційних для півдня України агрокультур, виникли ризики зниження їх продуктивності та якості, зокрема внаслідок ураження озимих хворобами та вилягання колосових на полях. А з іншого, — збільшився беззаморозковий період, що забезпечує обробіток пізньостиглих сортів. Останніми десятиліттями заморозки до -8°С трапляються і в травні, як це було 2000-го і 2003 років, унаслідок чого було пошкоджено посіви озимих культур у стадії активної вегетації. Ніколи протягом минулого століття агрономи такого явища не спостерігали.
— Кризова ситуація 2020 року показала, що багато фермерів півдня України не готові до господарювання в посушливих умовах. Одні втратили майже половину врожаю, інші опинилися на межі розорення, а дехто просто збанкрутував, проігнорувавши страхування врожаїв від посухи. Тому хочу запитати вас як автора посібника для студентів «Моделювання гідрометеорологічного режиму на продуктивність агроекосистем»: які саме моделі адаптації аграріїв найперспективніші в нинішніх умовах?
— На мій погляд, найважливіший чинник адаптації в умовах Одещини — відновлення і модернізація зношеної більш ніж на 80% системи іригації, зокрема ремонт насосних станцій і каналів, реконструкція внутрішньогосподарської мережі водорегулівних споруд, що може поліпшити еколого-меліоративний стан частини напівзасушливих ґрунтів. І бачу, що Кабмін вже простягнув руку підтримки агровиробникам Одещини, коли надав 240 мільйонів гривень у вигляді часткової компенсації збитків постраждалим від посухи 2020-го й ухвалив стратегію зрошення і дренажу в Україні на період до 2030 року, що передбачає реалізацію масштабних проєктів загальною вартістю понад 4 мільярди доларів США.
Примітно, що пілотний проєкт відновлення державних систем зрошення вирішено реалізувати на Одещині — на базі Нижньо-Дністровської зрошувальної системи, яка частково функціонує. Важливо лише вжити заходів, щоб запобігти втратам частини цільових капіталовкладень на шляху до об’єктів меліорації, які потребують відновлення.
— До слова, доки фахівці Інституту водних проблем і меліорації та Держводагентства України розробляють і погоджують проєкти відновлення об’єктів Нижньо-Дністровської зрошувальної системи, керівництво Ясського сільгосппідприємства «Агро-Олімп 2019» встигло запустити у червні 2021 року сучасну зрошувальну систему для поливу 600 гектарів сільгоспугідь. У межах проєкту оперативно проклали 8 кілометрів міжпольових труб, задіяли дві насосні станції, три кругові дощувальні машини, якими керують дистанційно — за допомогою мобільного додатка.
— Не так давно і мені довелося побувати у господарстві «Асканійське» Херсонської області, яким ефективно керують. Місцеві аграрії, які вміло експлуатують зрошувальну техніку і дотримуються агротехнології, зібрали на великому поливному масиві у посушливий рік 56-центнерний врожай ярого ячменю. Ось такий парадокс: доки аграрії сусідніх господарств голосно нарікали на посуху, в «Асканійському» наполегливо працювали на високий результат, який забезпечує крапельне зрошення. На жаль, сільгосппідприємств, де зуміли зберегти протягом багатьох років і навіть оновити внутрішньогосподарську зрошувальну систему, небагато, здебільшого напівзношені водорегулівні споруди у попередні роки було демонтовано.
Однак переконаний: іригація — не панацея, якщо врахувати, що шляхом відновлення насосних станцій, магістральних каналів і внутрішньогосподарських водорегулівних споруд можна подати цілющу вологу лише до частини сільгоспугідь. Наприклад, в Одеській області визначено, за даними облдержадміністрації, відновити протягом 2021—2023 років функціонування меліоративних систем на площі 157 тисяч гектарів.
Багато це чи мало? Багато. Якщо врахувати, що площа поливних земель станом на липень 2021 року не перевищує 43 тисяч гектарів, передбачено розвиток мережі об’єктів зрошення та дренажу, згідно з розробленими проєктами, для запуску в обіг ще 114 тисяч гектарів посушливих земель. А загалом на реалізацію проєкту «Реконструкція зрошувальних систем Нижнього Дністра в Україні» до 2030 року фахівці Мінагрополітики обґрунтували надання з держбюджету та інших джерел майже 80 мільйонів доларів.
Іригація — не панацея
— По суті, реалізацію цього проєкту можна вважати своєрідним тестом на здатність адаптації до успішного господарювання в зоні ризикованого землеробства.
— Так, поки що загальна площа зрошуваних земель Одещини становить усього 11% сільгоспугідь області (227 тисяч гектарів). Але саме на поливних землях ще недавно аграрії виробляли понад 40% кормів, 80% овочів, 100% рису і 20% зернових культур. Адже врожайність зернових, зернобобових і технічних культур на зрошуваних площах майже вдвічі вища, ніж на богарних сільгоспугіддях. Мабуть, саме з огляду на це площа зрошуваних земель у світі за останні 20 років подвоїлася, а їхній показник порівняно із загальною площею оброблюваних сільгоспугідь у багато разів перевищив український. Наприклад, у Японії він вже становить 82%, а в сусідніх Румунії та Молдові — відповідно 30 і 17%.
Тим часом зона напівзасушливого клімату в нашій країні має тенденцію до розширення, поступово просуваючись із південних районів у північному напрямку. Отже, фермерські господарства можуть використовувати для забезпечення стабільно високої ефективності агровиробництва чинник зрошення, враховуючи доступність придбання агрофірмами зрошувальної техніки з 25-відсотковою компенсацією державою її вартості, і пільгове кредитування закупівлі насіння посухостійких сортів культур та інші можливості, насамперед новітні досягнення науки й передової практики.
— Інакше кажучи, зрошення — лише одна, хоч і ключова ланка у ланцюзі адаптації аграріїв до умов ведення бізнесу в умовах напівпустелі?
— Саме так. Успішна адаптація можлива внаслідок застосування сучасних агротехнологій, фунгіцидного оброблення насіння, використання районованих сортів озимих з високим коефіцієнтом кущіння, стійких до вилягання і посушливих природних умов. Однак я б не ризикнув стверджувати, що у більшості агрогосподарств Одещини було враховано ці вимоги, наприклад, цього року, коли умови розвитку рослин озимих культур були фактично оптимальними. Тому можу прогнозувати, з одного боку, вищий валовий збір зернових і зернобобових порівняно з посушливим 2020 роком. А з іншого, — істотний приріст заражень зерна різними хворобами внаслідок підмоклих жнив — злив у період дозрівання рослин. Це, безсумнівно, спричинить втрати 20—30% доходів агрофірм, які знехтували передпосівним обробленням насіння фунгіцидами.
Це наслідки не стільки липневих злив, які супроводжувалися поривами шквального вітру, що зламали або схилили стебла до землі, як марних спроб деяких агровиробників заощадити на закупівлі насіння елітних низькорослих сортів пшениці, стійких до вилягання.
— А які агротехнології, на ваш погляд, забезпечують найвищу продуктивність озимих культур?
— Гадаю, в посушливих умовах півдня України багато аграріїв виправдано використовують технологію обробітку землі No-till, основний принцип якої: зерно — людям, все інше — ґрунту. Оскільки мінімальний обробіток ґрунту спрямовано на максимальне збереження у ньому вологи і деяке поповнення гумусу, поліпшення хімічних і біологічних властивостей. Випробувана фермерами багатьох країн нульова ґрунтозахисна технологія сприяє переробці пожнивних рослинних залишків на поживні речовини. І що не менш важливо, протистоїть водній та вітровій ерозії ґрунтів. Не можна забувати про сівозміни, які багато в чому порушують і, на жаль, погано дотримуються.
Мабуть, невеликим фермерським господарствам варто подумати про зміну структури посівних площ, обов’язкове страхування посівів в умовах наростаючих посушливих умов і перейти від переважно зерновиробництва до обробітку більш посухостійких просяних культур, а за наявності зрошення — до овочевих.
Що пропонує селекція?
— І наостанок запитання про селекцію: чи є в аграріїв можливість вибору насіннєвого матеріалу маржинальних культур, стійких до нинішніх екстремальних умов півдня України?
— Безсумнівно, така змога є. Фахівці Селекційно-генетичного інституту, наскільки знаю, успішно працюють у напрямі адаптивної селекції агрокультур. І протягом останніх 15 років створили і внесли до державного реєстру 183 сорти і гібриди озимої м’якої і твердої пшениці, озимого і ярого ячменю, кукурудзи, соняшнику, гороху, сої, нуту, сорго, люцерни, еспарцету.
Багато виведених ними сортів не просто високопродуктивні і скоростиглі, а й посухо- і морозостійкі, які успішно проходять сортовипробування і в Україні, і в Туреччині, Іспанії, Франції, Румунії, Грузії та інших країнах, які мають прогресивні технології обробітку зернових культур. І деякі сорти, наприклад, виведений В’ячеславом Соколовим гібрид кукурудзи «Діалог» та інші, створено з використанням ДНК-технології.
Використання насіння нових скоростиглих сортів зернових, стійких до екстремальних чинників навколишнього середовища, дає змогу нашим фермерам, які дотримуються вимог агротехнологій, не просто домагатися високої врожайності озимих, а й вирощувати по два врожаї на рік. Наприклад, після збору в липні врожаю ячменю або пшениці засівати сільгоспугіддя насінням стерньових культур — скоростиглих гібридів соняшнику, сої, проса або вирощувати не менш високоприбуткові овочі і ягоди. Такі агропідприємства, як фермерське господарство «Віко» на Херсонщині, «Стоянов» на Одещині та інші, вже не вперше збирають по два врожаї на рік, домагаючись високої віддачі поливної ниви.
Можливо, це один з тих господарських маневрів, що застосовують агропідприємці Ізраїлю, Туреччини та інших країн, які працюють у складних кліматичних умовах. Коли окупність проєктів зі встановлення сучасних систем зрошення сільгоспугідь забезпечується додатковим прибутком за рахунок вирощування повторних врожаїв агрокультур. Вважаю, що вивчення найкращого досвіду агропідприємств цих країн, які працюють в зонах ризикованого землеробства, цілком може стати у пригоді південноукраїнським фермерам.
Михайло АКСАНЮК,
Укрінформ, Одеса
Ми в Google+