ДОСВІД

У поліській глибинці Сумщини в нових добротних будинках живуть щасливі люди

Село Руднєве Путивльського району (історична назва Берюх) засноване в другій половині ХVІ століття. Сьогодні на території населеного пункту проживають 676 селян, тут створені належні умови для роботи, освіти, культури, побуту.

Екскурс у минуле

Як вважають руднєвці, їхні далекі пращури добре зналися на місцині, яку уподобали кілька століть тому. Густі ліси, річки, родюча земля - все було на користь заснування села саме на цьому місці. Неподалік населеного пункту археологи свого часу виявили рештки поселення раннього залізного періоду.

Тож офіційна дата заснування села - друга половина ХVІ століття - умовна і відносна. Цю тезу підтримує і поділяє відомий путивльський історик і краєзнавець Анатолій Луговський. У багатьох дослідженнях він схиляється до думки, що вік Берюха - Руднєвого становить не менше семи століть. Отже, везіння тутешніх жителів й у вдалому географічному розташуванні, й у тому, що і нині тут шумлять ліси, несуть свої води річки Вільшанка, Берюшка, Клевень, щедро родять навколишні землі.

Історична "карта" також лягла вдало. Причому як мінімум тричі. Вперше - коли в одному з маленьких хуторів Моісеївці народився майбутній комісар партизанського з'єднання С. Ковпака Семен Руднєв. Завдяки цій обставині 1953-го хутір приєднали до Руднєвого і йому, природно, надавали офіційну підтримку.

Друге відродження села припадає на початок 80-х років минулого століття: тоді тут спорудили справжнє містечко з понад 40 добротними цегляними будинками для трудівників місцевого колгоспу "Зоря".

Та в середині 1990-х і ця сільська громада не уникла занепаду. "Зоря" згасла назавжди, натомість усі спроби реанімувати господарство зазнавали невдач і селу "світила" доволі похмура перспектива.

Аж доки сюди переїхав жити молодий освічений городянин, справжній господар з економічним мисленням Сергій Павлик. "Кинувши" тут господарський якір, разом з іншими співзасновниками він організував сільськогосподарське товариство з дещо міфологічною назвою "Арго". Дехто із селян ще й досі помилково переставляє літери для більш звичного "агро".

Нехай буде гречка!

Сергій Павлик пригадує, як з однодумцями визначався щодо спеціалізації майбутнього господарства. Одразу ж вирішили, що займуться переробкою гречки. По-перше, в усій окрузі немає подібного виробництва. По-друге, крупа завжди потрібна. По-третє, сумська земля з давніх часів славилася гречкосіями.

Ось тільки спершу гадали встановити крупорушку, але коли все порахували і зважили, то взялися за спорудження потужного сучасного переробного заводу. Він успішно працює і залишається єдиним в області такого профілю.

Утім, і загалом у країні мало які виробництва можуть скласти цьому сільському підприємству гідну конкуренцію. Розрахований на переробку 100 тонн гречки, 50 - вівса, виготовлення 20 тонн зернових пластівців щодоби, завод став справжнім економічним осердям села. І не лише за кількісними показниками.

Трохи більш як два роки тому підприємство повністю перевели на альтернативне паливо - замість природного газу тут стали використовувати лушпиння гречки: для цього встановили три нові котли. Це значно здешевило процес пропарювання крупи.

Щоправда, нині заводські потужності не завжди завантажені максимально. Та навіть за таких умов господарство з допомогою обласного управління АПК за першої можливості пропонує торгівлі готову крупу за ціною не більше 14 гривень за кілограм.

На виробництві зайняті близько 100 робітників, частина спеціалістів приїздить з районного Путивля, кожен вчасно і в повному обсязі одержує зароблене.

"Арго" не тільки не має жодної копійки боргів до бюджетів різних рівнів та фондів, а й щороку укладає з сільрадою угоду, відповідно до якої виділяє кошти на соціально-економічний розвиток місцевої території.

Для громади це як знахідка, бо 20-30 тисяч гривень зайвими ніколи не будуть. Окрім цього, товариство взялося допомагати селянам споруджувати церкву. Нині вона "оперезана" будівельними риштуваннями, але з часом матиме "зріст" понад 20 метрів, та ще й на пагорбі. "Аби в усій окрузі бачили", - хваляться місцеві жителі.

Місцеве агрогосподарство обробляє 1500 гектарів ріллі, на фермі утримує майже тисячу свиней, вирощує зернові та кормові культури. Є відповідна техніка, яку обслуговують селяни-механізатори.

Ремонт як ознака добробуту

Сільський голова Петро Кадурин з місцевих. Знає всіх без винятку односельців, і сам для земляків - як на долоні. Другу каденцію поспіль очолює він сільську громаду.

Одразу ж вибачився: в службовому кабінеті триває ремонт, тому розмовлятимемо "по ходу". Водночас похвалився, що марафет наводять і в кількох інших кімнатах сільради. В одній з них передбачається облаштувати музей, присвячений відомому землякові С. Руднєву. І хоча відповідна експозиція присутня в навчально-виховному комплексі, про славетного партизанського ватажка є що розповісти, та й експонатів вистачить.

А ремонт, як відомо, завжди є ознакою певного добробуту. За нього руднєвці взялися власними силами: в складі новоствореної комунальної служби 12 робітників. Господарство у них чимале, клопітне, самого лише водогону 13 кілометрів набирається. Як каже сільський голова, його земляки воду п'ють хоч і не з колодязів, та за якістю вона нічим не поступається джерельній. Бо глибина артезіанських свердловин близько 100 метрів.

Щодо комунальної бригади в сільради плани амбітні. Закупили бетонозмішувач, зварювальний апарат, болгарку, інше приладдя, розраховують встановити пилораму. Уже зараз замовлень від людей багато, тож сільським комунальникам роботи вистачить.

Їх чекають у Будинку культури, де треба полагодити дах. До слова, культурний "вогник" чи не кращий у районі, тут працює вісім гуртків художньої самодіяльності. Завдяки їм фольклорний ансамбль "Берюшок" має звання народного.

Ремонтних ознак не виявилося хіба що у фельдшерсько-акушерському пункті. Тут усе сяяло і блищало, як і належить такому закладу. Завідуюча Олександра Алексенко працює 20 років, про стан здоров'я кожного односельця знає від "а" до "я". Переживає, що фінансування з районного бюджету недостатнє, тож доводиться звертатися до сільради. Добре, що там жодного разу не відмовляли і допомагають медикаментами та препаратами.

Переважна більшість квартир і будинків у Руднєвому газифіковані. В поєднанні з водопостачанням це неабияка зручність. Тому й важко купити тут бодай якесь житло. Принаймні сьогодні немає оголошень "продам хату" (чи квартиру). Селяни не цураються підсобних господарств: майже в кожному дворі домашня живність. Чимало сімей мають по кілька корів - молока вистачає і для власних потреб, і на продаж.

Ось так і живе село Руднєве, яке інколи (із зрозумілої причини) називають партизанським. Продовжує писати свій багатовіковий літопис.

З ПЕРШИХ ВУСТ

Володимир ІВЧЕНКО,
начальник головного
управління агропромислового
розвитку облдержадміністрації:

- Крупопереробне виробництво в Руднєвому - приклад вдалого внутрішнього інвестування в агропромисловий сектор Сумщини. Нині не лише вітчизняні, а й іноземні партнери дедалі більше виявляють інтерес до сільськогосподарського виробництва. Так, протягом минулого року підприємці з Нідерландів, Франції, Італії, Кіпру та інших країн інвестували в сільське господарство області 2,3 мільйона доларів. А загальні фінансові вкладення в основний капітал торік перевищили 222 мільйони гривень.

Істотна подробиця: кошти надходять не лише на виробництво, а й на переробку вирощеного. Адже вкрай важливо замикати виробничий цикл, пропонувати споживачам готову продукцію. "Арго" вже має високу репутацію бездоганного товаровиробника, відповідну продовольчу марку. Таким чином руднєвське ТОВ слугує для інших підрозділів своєрідним економічним маяком і орієнтиром.

Віктор ХЯРМ,
депутат Сумської
обласної ради:

- Зазначу, що в області розроблена і втілюється програма розвитку сільських територій. Незабаром буде затверджена масштабна виробничо-інвестиційна програма розвитку АПК на період до 2015 року, в якій значне місце відведено вирішенню саме соціальних питань. Робити це маємо безвідкладно, оскільки за останні роки з мапи області щезли понад 20 сіл і хуторів.

Водночас є приємні оптимістичні винятки. Руднєве - один з них. Добре пам'ятаю, як наприкінці 90-х мені, тодішньому голові Путивльської райдержадміністрації, доводилося вирішувати багато проблемних питань, пов'язаних зі спорудженням круп'яного заводу. Сьогодні бачимо, що все те було немарним. Упродовж багатьох років тут підтримують соціальну інфраструктуру, дбають, аби місцеві селяни мали не тільки роботу, а й належні зручності.

Погодьмося: в цьому процесі головною опорою завжди залишається місцеве виробництво: якщо працює завод, ТОВ чи фермерське господарство, то розвивається й економічно-соціальна сфера. "Арго" багато років поспіль демонструє стабільність, завдяки чому впевнено почуваються і місцеві селяни.