Після навколосвітньої подорожі Артемій Сурін нарозхват. Уклинююсь з інтерв’ю між телезйомкою і його відльотом до Монако. Наше спілкування почалося в яхт-клубі столиці й продовжилося в авто. Тьома, як звуть його друзі, — багатогранна особистість. А як він сам себе позиціонує?
«Я українець і мандрівник, у минулому військовий юрист і бізнесмен, займаюсь справою моєї душі — мандрую світом, це моя пристрасть. На шляху реалізації своєї особистості надихаю на цікаве і насичене життя інших, щоб дослухалися до своєї душі більше, ніж поклику соціуму. Вдячний, що батьки виховали в мені свободу, призвичаїли не ховати свої пристрасті та мрії, які вдається реалізовувати».
— Ваші батьки живуть у Криму?
— Років 10 тому, коли я заснував у Києві свою компанію і почав вести дуже ефективний юридичний бізнес, допоміг батькам переїхати в Крим. Але після 2014-го вони повернулися до Харкова. Батька вже з нами нема.
— Донедавна ми були російськомовними, а нині радію, що не треба наше інтерв’ю перекладати. Які мови, окрім української, ви опанували?
— Знаю англійську, можу спілкуватися французькою, тайською, думаю вивчити за рік іспанську, бо нею розмовляє третина світу. Це зрозумів у Штатах, там є місця, де англійською не говорять. Згодом візьмусь за китайську, бо Китай — це найпотужніша економіка світу. Мільярд і чотириста мільйонів людей — це країна назавжди.
Мені приємно говорити українською, і я радо її опановую. Україна багато для мене значить. Коли в Ірані стражі ісламської революції звинуватили мене у шпигунстві й кинули у в’язницю, де ледь не переламали хребет, здавалося, ніщо не врятує, крім дива. Я сидів у камері ще з трьома особами дві доби. Саме там відчув допомогу МЗС України.
— У 15 років ви підробляли вантажником на вокзалі, в 16 стали підприємцем, а в 25 заробили мільйон доларів. Чого вам не вистачало?
— Це було досягненням попередніх цілей. Моє оточення не сприймало моїх поривань, вважало їх дитячими забаганками. Жити за покликом душі було непросто. Коли у 2002 році закінчив виш, зрозумів: бути військовим юристом — це не моє. Попрацював у Харкові в органах місцевого самоврядування, поки набув досвіду та практики. Ми спеціалізувалися на земельному законодавстві та цивільному праві. Тоді, в період буму, до кризи, заходило багато інвесторів.
— Нині в Україні земельні питання стають пріоритетним. Чи не збираєтеся робити політичну кар’єру?
— Я вже не в земельній темі. Останні 10 років займаюсь туризмом, у мене є One Lafe — міжнародний ком’юніті, який поважають в усьому світі. Цю справу не проміняю на іншу. У нас ганебна ситуація з іміджем країни і туризмом. У мене є досвід і бажання змінити її. Опрацьовую дорожню карту для популяризації України в світі, враховуючи досвід зокрема Грузії та Азербайджану, які мають менший потенціал. Коли проаналізував їхні кейси успішності, як їм вдалося зробити прорив у туристичній галузі, усвідомив, що є чіткі й зрозумілі алгоритми і модулі. Результати можуть бути за два-три роки. Маю ресурси, тож не стоятиму осторонь. Насправді популяризація країни не потребує великих дотацій. Раніше у нас не було на це не стільки вміння, скільки волі й бажання. У мене є відчуття, що нова влада перейматиметься і цим. Туризм запрацює на економіку.
— Презентуючи Україну в світі, торік ви з 14 жовтня здійснили навколосвітню подорож без авіаперельотів: 280 днів, 40 країн, 100 тисяч кілометрів і 140 тисяч доларів. З ким і чим мандрували?
— Зрештою чотири записи в Книзі рекордів України і два — в Книзі рекордів Гіннесса. У моїх мандрах був нематеріальний сенс. Це не просто подорож, а життя, руйнування стереотипів, пошук нових сенсів про нашу Землю і людей. Земля компактна, й ми більш схожі, ніж здається: африканці, індійці, австралійці — ми всі мріємо про одне й те саме, однакові хвилювання і три-п’ять мрій що в ісламіста з автоматом, у якого я брав інтерв’ю, що у вченого на антарктичній станції або в індіанця з Перу. Ми всі хочемо одного. Розбіжності сіють політики, соціум, медіа — вони штучні. Хочеться донести це у фільмі та книжці. Мене колись надихнув Жуль Верн. Я не маю його талантів, але хочу в модерновому стилі показати складності шляху й те, як подорож може поміняти життя. Моя книжка буде поглиблено художньою, а фільм — документальним.
— У вас 200 тисяч користувачів у фейсбуці. Дехто навіть набиває тату One Lafe. Live It. Ви почали втілювати мрію з 2008 року на Північному полюсі, проїхали США від океану до океану. Вже знайшли на землі рай і пекло?
— Вони тільки у серці та в голові. Усе решта — екзистенція: сім’я, здоров’я, спокій у душі, самореалізація. Щасливий і бедуїн, і африканець у хижі, а мільярдери з Маямі, якщо у них нема реалізації простих речей, нещасливі. Знаю заможних, які втратили душевну рівновагу, хоч зовні у них наче все гаразд. Ми гонимося за чимось матеріальним, що надиктували нам мейнстрим і медіа. Але це не синонім щастя. Треба прислухатись до себе і мати пристрасть до того, про що мрієш. Але мало хто з нас пориває з досягнутим у побуті, зі зручностями цивілізації, а якщо не вдається, здаємося. Оточення тисне на нас, але треба усвідомити, що маєш одне життя. Навіть якщо віриш у реінкарнацію, то в цьому тілі отримуєш один шанс. Найцінніше в житті не гроші, не посади, не авторитет і не вплив. Головне — час, який минає, і на що його витрачаєш, — треба жити збалансовано.
— Напевно, ви у Тибеті знайшли свою Шамбалу?
— У місцях Шамбали є гора Кайлас, де живе бог Шива. Це найсакральніше місце в усьому світі. Там незвичайна і потужна енергетика з дивними речами, які залежать від того, з якою енергією туди потрапляєш. Якщо вона чиста — буде користь. В Тибеті побутують три релігії: буддизм, індуїзм і релігія Бон. Ті, хто їх сповідують, за кількістю переважають інших представників релігій світу.
— Ви побували і в Північній Кореї, навіть організовуєте туди екскурсії.
— Країна неоднозначна, місцеві не мають інформації про світ. З одного боку, важко на це дивитися, таке враження, що читаєш «1984» Орвелла. Вони живуть у своєму світі й намагаються трохи причесати тоталітаризм. Країна-шок. Через Китай переїхав у Південну Корею. Один народ живе в різних реальностях. Після цих відвідин більше маємо цінувати те, на що спромоглися у нас.
— А про ситуацію в Росії ви думали?
— Складне запитання. Мені важко казати про неї. Розумію: цю найбільшу територію в світі, насичену різними мовами, віросповіданнями, не втримати єдиною. Коли щось трапиться з режимом, то буде багато окремих держав, бо що може об’єднувати жителя Далекого Сходу з карелом чи якутом?
— Ви оселялися в Харкові, Києві, Нью-Йорку. Вже вирішили, де хотіли б зустріти старість?
— Мені подобається в Україні. Жив два роки в Нью-Йорку — це не місце для життя. Для мене в місті дуже важлива річка. Я водермен, як кажуть в Америці, у мене офіс і дім на воді, маю оренду в яхт-клубі. У нас Дніпро недооцінений. На мій погляд, найгарніша країна для життя за критеріями безпеки, інфраструктури, доброзичливості, природи з чудовими пляжами — Австралія. Але там великі дистанції між містами та дуже далеко від іншого світу. Мені подобаються окремі місця в Штатах. Але Україна дуже соковита, красива, і я вирішив жити в країні, рідній за менталітетом, їжею. Тут друзі.
— І тут кохана, яка щойно телефонувала, і ви зверталися до неї — «любима». Мені було дивно почути від чоловіка — втілення мачо, що ви вбачаєте свою місію в сім’ї і дітях.
— Хоч би яким ти був успішним і суперменом… Я щасливий, бо знайшов свою жінку. Для мене це не менш важливо, ніж самореалізація в бізнесі чи навіть створення ком’юніті або інші справи, що надихають, мають велике значення для інших, скажімо, навколосвітня подорож. Я вдячний досвіду, який здобув у 20—22 роки, коли вперше одружився. Сім’я — це дуже персонально та глибоко. Я чекав і не розмінювався на несуттєві стосунки. Вона харків’янка. Ми жили на сусідніх вулицях, мали спільних приятелів, а познайомилися тільки тепер. Усе приходить у певний час.
— Це факти особистого життя, а що стало найпоказовішим для загалу?
— Погано почувався, коли жив у бізнесі. Потрапив у пастку своїх цілей, бо хотілося більше досягнень, життя проходило повз мене. У 2007—2008 роках з’явилася ідея ком’юніті. Тепер у мене є те, на що відгукується моя душа, — подорожі. Наше ком’юніті змінило багато життів. One Lafe. Live It дає можливість знайти однодумців, створити сім’ю, народити дітей, пройти кризи, наприклад середнього віку, і різні розчарування. Це підтримка людей у всьому світі. Люди мають більше спільного, ніж того, що роз’єднує. Я пацифіст, краще жити з повагою одне до одного. Мені не подобається радикалізм — радикальним для мене може бути тільки добро. Вважаю його домінантою. Люди залежать від обставин і оточення. Любити і допомагати природно. Так простіше, результативніше і ефективніше. Бачу свою місію в донесенні цього. Світ чудовий. Від тебе залежить — змінити свою реальність. Зміни світогляд, і не обов’язково за одну мить. Яке твоє ставлення до життя, таким і воно буде до тебе. Це стверджують квантова фізика, релігії, езотерика. Не вірю в долю, натомість вірю в те, що ми самі формуємо реальність, і моє життя в навколосвітній подорожі це підтвердило.
— Що вас сформувало таким?
— Книжки, пригоди і спорт. Я був лідером баскетбольної команди в школі та у виші. Спорт навчив не боятися брати гру на себе і вміти грати в команді. Це дуже важлива навичка. Я очолював експедиційні команди, але подорожував майже весь час сам, хоч навколосвітню мандрівку починав з голландським оператором, який учив мене знімати. Спочатку був і режисер, тричі до мене приєднувалася кохана.
— Проанонсуємо ваші книжку і фільм?
— У навколосвітній подорожі щодня вів щоденник. Мені хочеться лишити для майбутніх онуків цей унікальний матеріал — безперервний рух через 40 країн. Може, мої мандри надихнуть інших? На ютуб-каналі вже вийшло 15 епізодів. Я робив у подорожі акцент на відео і занотовував філософські роздуми про світ безпечний і небезпечний, про що ми мріємо на нашій планеті. Я створив книжку онлайн, до кінця року завершу серіал. Але для художньої книжки потрібен час, хочу зосередитись над нею в тиші Карпат.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Артемій СУРІН. Народився в Харкові 1980 року.
Мама — вихователь у дитячому садку, батько — професор, історик.
Закінчив Харківську юридичну академію, військовий факультет за спеціальністю «Правознавство».
У 2008-му організував туристський рух One Lafe. Live It, що став всесвітнім.
З 14 жовтня 2018-го по червень 2019 року був у навколосвітній мандрівці за каноном подорожей Королівського лондонського географічного товариства, завдяки якій увійшов до Книги рекордів України та до Книги рекордів Гіннесса.
Ми в Google+