Наприкінці минулого року Житомир опинився у центрі уваги через трагедію, що сталася зі школярем-четвертокласником. Очікуючи зеленого сигналу світлофора, хлопчик посковзнувся на обмерзлій гірці погано прибраного снігу і з’їхав просто під колеса тролейбуса, що проїжджав вулицею.

Здавалося б, після цього у місті мали зробити належні висновки та забезпечити якісне прибирання снігу на зупинках громадського транспорту й пішохідних переходах. Насправді, як переконує навіть побіжна екскурсія Житомиром, все залежить від совісті конкретних виконавців. Загалом у місті ситуація нормальна, однак на деяких, навіть центральних вулицях, включно з переходом, на якому трапилася трагедія, цілком імовірні нові нещастя.

Особливо вражає стан справ у прилеглому до Хлібного ринку мікрорайоні, де пішохідний перехід через вулицю Героїв Небесної Сотні впирається у снігову барикаду, що оточує трамвайну колію. Тисячі людей, які проходять тут щодня двома вузькими стежками, щомиті ризикують посковзнутись і пересвідчитись, що залізні колеса навіть не травмують, а ріжуть. Причому від згадуваного місця лише кілька сотень метрів до будинку міської ради.

Отож якби Житомирський міський голова, місцеві депутати і начальники відповідних комунальних служб пересувалися містом не персональним автотранспортом, а на власних ногах, то навряд чи снігові барикади як на вулиці Героїв Небесної Сотні, так і на інших центральних магістралях міста проіснували б довго. Більше того, добрий господар, який насправді переймається порядком у Житомирі, знайшов би хоч кілька годин на тиждень, щоб власними очима і ногами перевірити, чи все так добре, як йому доповідають підлеглі.

Це стосується всього міського господарства — від прибирання снігу і льоду на потенційно небезпечних ділянках, де байдужість у прямому значенні слова смерті подібна, до розв’язання транспортних проблем. Не раз на власному досвіді переконувався, що на пряме запитання «Коли черговий реформатор особисто їздив у тролейбусі і трамваї?» зазвичай відповідають, що у зайнятого терміновими справами чиновника на це немає часу.

До речі, подібний казус трапився навіть під час візиту колишнього керівника уряду Азарова на Житомирщину. Микола Янович поцікавився у тодішнього голови облдержадміністрації Рижука, чи той хоч раз особисто проінспектував нещодавно запущений швидкісний електропоїзд Житомир — Київ. Відповідь, що у нього немає часу на такі дурниці, неабияк розлютила керівника Кабміну, який незадовго перед цим особисто об’їхав Київ міською електричкою. Причому із користю для пасажирів, бо негайно було дано вказівки про усунення виявлених проблем. Натомість Рижук зумів проігнорувати розпорядження Азарова, бо дивним чином уже за кілька тижнів розрекламований поїзд Житомир — Київ скасували.

На жаль, життя щоденно підтверджує правоту слів, сказаних майже 200 років тому філологом за покликанням і чиновником за посадою Володимиром Далем, що «тільки гласність вилікує нас від брехні, обману і звички доповідати, що все добре». Згадаймо, як голова Національного банку України пані Гонтарева «щиро» переконувала українців, що немає жодної потреби купувати готівкові долари і євро. Мовляв, вигідніше і надійніше зберігати гривні на картці, які під час поїздки за кордон конвертуються у потрібну там валюту. Натомість е-декларування засвідчило, що головний українській банкір тримає вдома кілька мішків із начебто не потрібними «пересічним громадянам» капіталами, не довіряючи їх власною особою очолюваній банківській системі.

Після такого кульбіту розумієш, що міські голови, яким байдуже, скільки льоду і снігу на зупинках громадського транспорту, реформатори, які не мають жодного уявлення про те, що реформують, і чиновники, які з чесним виразом обличчя нахабно брешуть просто у вічі ошалілому від такого нахабства люду, — це українські реалії, байдужість до яких обертається кров’ю. І вже не лише поодиноких жертв, як це трапилось у Житомирі.