Польова дорога, оторочена зеленим буйством пшеничного колосся, привела нас до одного із сіл, яке загубилося серед широкого запорізького степу. Озирнувшись навколо, не помітили жодної таблички з назвою населеного пункту. Тож довелося скористатися старим перевіреним способом — запитати дорогу в першого зустрічного. Це був хлопчина років десяти, який їхав узбіччям на велосипеді.
— Привіт, а чи є в селі військові? — відкривши вікно автомобіля, запитали ми у хлопця.
— Так! Ось там, за поворотом, побачите солдатів і танки, — по-дитячому щиро відповідає хлопчина, показуючи нам рукою напрямок руху.
Знайшли спільну мову з населенням
Справді, через кілька кілометрів ми опинилися на блокпосту однієї з військових частин Сухопутних військ Збройних сил України. А ще через кілька хвилин нас уже представили командирові окремого гвардійського механізованого з’єднання.
— Спочатку селяни нас зустріли насторожено, — розповідає командир окремого гвардійського механізованого з’єднання полковник Олександр Н. — І це не дивно, адже стільки військових багато хто з них бачив уперше. Тож разом із сільським головою провели роз’яснювальну роботу з жителями села, познайомилися з ними, відрекомендували командирів підрозділів, розповіли селянам про головне завдання перебування у визначеному районі підрозділів військової частини — захист нашої держави.
Певний час люди уважно придивлялися до нових сусідів, які на краю села облаштовували польовий табір. Обжившись на новому місці, військові як доброзичливі гості запросили їх на своєрідні входини.
— У відповідь — тепло й турбота тамтешнього населення. Згодом свою допомогу запропонували місцеві підприємці, запорізьке духовенство і небайдужі громадяни. Так, Запорізька єпархія подарувала нам понад 800 ковдр та 400 подушок, а підприємці допомогли організувати майданчики для ремонту та обслуговування техніки, встановили антену для безперебійної роботи Інтернету, — розповів командир з’єднання.
Допомогли місцеві жителі й з обладнанням блокпостів на околиці села, де несуть службу військовослужбовці одного з розвідувальних підрозділів частини.
Готові до бою!
— Нас не втішає те, що блокпост розміщено в безпечному місці, — розповів командир розвідувального підрозділу. — Заспокоюватися не можна. Тому ми обладнали вогневі позиції, виставили секрети на під’їзних дорогах, інженерні загородження, ввели патрулювання по периметру таборів, установили зв’язок, розробили систему подавання сигналів тощо. Треба завжди бути готовим до будь-якого розвитку подій.
Ці настанови командира добре розуміють військовослужбовці передового підрозділу, тож до регулярних занять і тренувань на блокпосту ставляться особливо відповідально.
Відносний спокій у районі виконання завдань може бути досить оманливим, тому зусилля командирів усіх підрозділів спрямовані на підвищення бойового вишколу особового складу.
На широкому таврійському полі розгорнулися реактивно-артилерійські підрозділи. Як розповів командир підрозділу капітан Іван О., попри те, що батарея укомплектована лише військовослужбовцями, що були призвані під час часткової мобілізації, всі заходи бойової взаємодії з воїнами-артилеристами проведено у повному обсязі. Нещодавно на базі Рівненського та Широколанівського загальновійськових полігонів особовий склад успішно виконав залікові вогневі завдання з озброєння реактивних систем залпового вогню «Град».
— Нині головне — підвищити рівень управління підрозділом у бою. Саме від того, наскільки швидко і правильно приймає рішення командир, а особовий склад професійно виконує всі команди, залежить і влучність стрільби, і збереження життя й здоров’я особового складу. Якщо під час виконання бойових стрільб на полігоні ми вражали умовні цілі із закритих вогневих позицій, то сьогодні, щоправда, без бойової стрільби, напрацьовуємо злагодженість дій при зайнятті непідготовлених вогневих позицій та їх залишенні, зміні напрямків та дальності стрільби тощо, — зазначає командир реактивно-артилерійського підрозділу.
…а обід за розкладом
Ближче до вечора польовий табір наповнюється дещо іншим життям. Біля польових кухонь метушаться кухарі.
— Сьогодні на вечерю перловка з тушонкою, — інформують допитливих кухарі Сергій з Олександром.
— З самого початку встановили правило: всі, від солдата до командира, харчуються з одного котла, — розповідає повар. — Готуємо так, щоб потім не було соромно перед товаришами за свою роботу.
— Звісно, раціон у військовослужбовців не такий, як у ресторані, — зауважує начальник продовольчої служби частини майор Олег Р. — Але повністю відповідає встановленим нормам. Особливо у спекотну погоду ми дуже прискіпливо ставимося до приготування їжі. Доставка всіх необхідних продуктів здійснюється регулярно, що дає нам змогу повністю забезпечити особовий склад гарячим триразовим харчуванням.
За останні місяці помітно зріс бойовий і моральний дух військовослужбовців. За словами заступника командира з’єднання по роботі з особовим складом підполковника Василя С., багато в чому це пов’язано з тим, що військовослужбовці, які були призвані під час часткової мобілізації, відчули піклування про військо з боку держави. І відчувають велику відповідальність за Батьківщину, за людей, які їм щиро допомагають чим можуть.
До речі, військовослужбовці, які мають хист до малювання, створюють емблеми своїх підрозділів, які потім не без гордості наносять на військову техніку. А серед офіційних назв підрозділів тут легко можна натрапити на Поліських левів чи на прекрасного птаха Гамаюн.
Аркадій РАДКІВСЬКИЙ,
прес-аташе в/ч «Уральські казарми»,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+