Хто в дитинстві не мріяв, щоб на новорічні свята до нас завітали Дід Мороз і Снігуронька з великим мішком подарунків? А як стають новорічними аніматорами? І які з ними трапляються пригоди? Про це «Урядовому кур’єру» напередодні нового року розповідають полтавці Олена БІЛИЗНА та Влад БОРИСЕНКО.

Найчастіше до ігор долучаються татусі

УК: Коли ви вперше одягли костюми цих персонажів новорічних свят?

Олена: Я ще в дитячому садку. А Дідом Морозом був наш вихователь.

Влад: Я також. Ми з Оленою й познайомилися на репетиціях з нагоди новорічних свят і потім виступали на сцені Полтавського міського будинку культури в образах Діда Мороза й Снігуроньки. З наступного року вже вітали полтавців з новорічними святами не тільки зі сцени, а й у них удома. Переважно це були наші знайомі, знайомі їхніх знайомих, у яких діти. А також на вечірках і корпоративах.

УК: Приїжджаєте за потрібною адресою. Далі що?

Олена: До нас виходять батьки, яких ми завчасно попередили про свій приїзд, і передають нам подарунки, які кладемо у мішок. Діти про це не знають. Після цього починаємо стукати або дзвонити в двері. Дитина підбігає й відчиняє нам. Тоді Дід Мороз ховається, а я заходжу й кажу, що ми з Морозом загубили одне одного, тому що почалася завірюха. І пропонуємо вирушити йому назустріч. Із цього починається гра, під час якої у квартиру заходить Дід Мороз.

Влад: Звісно, подарунки віддає не відразу, розпитує батьків, як діти поводилися протягом року. Можливо, хтось із них заслуговує на різочку. А дізнавшись, що діти слухняні й веселі, знову пропонує погратися. Тільки після цього віддає подарунки. У середньому проводимо чотири гри, іноді 5—6. А бувало, що батьки казали: грайтеся не більш як 15 хвилин, бо діти ще в пелюшках і бояться Діда Мороза. Із старшими, семи-восьмирічними можна й 40 хвилин погратися.

Олена: Часто до ігор долучаються й дорослі, зокрема татусі.

Влад: Одного разу мама винесла підписані подарунки, умовно кажучи, для Олі, Михайлика й Сашка. Вручивши їх першим двом, шукаємо: «А де ж це Сашенька? Куди він подівся?» Діти сміються. І тут 51-річний глава сім’ї каже: «А це я!»

УК: Потім вас кличуть за святковий стіл…

Олена: Ні, відпрацювавши програму, їдемо далі. Якось у костюмах вирушали на роботу під час ожеледиці й своїм авто зачепили іншу машину на стоянці.

Влад: Ми пережили легкий шок. Подумали: «Ну, все, день пропав! Зараз приїде поліція, почнуть з’ясовувати, як це сталося». Вийшовши з машини, обдивилися потерпіле авто, проте жодних слідів зіткнення не виявили. У нього був жорсткий бампер, і в нас також. А кілька людей бачили, що трапилося. Кажуть нам: їдьте собі, машина ж ціла.

Та ми все одно взяли у людей номер телефону її власника й повідомили його про інцидент. А він: «У мене машина стара, їй нічого не станеться. До того ж мені зараз не до машини, я вже святкую. Їдьте! В разі чого я вас наберу». Але, на щастя, так і не подзвонив.

УК: У Полтаві на новорічні свята працюють багато Дідів Морозів і Снігуроньок?

Олена: Мабуть, так, але ми між собою не конкуруємо, адже в місті багато дітей, і роботи вистачає всім.

Суть не в костюмах, а в кількості подарунків

УК: Владе, чи доводилося вам на новорічні свята вітати полтавців в образі Санта-Клауса?

Влад: Так, але всього двічі чи тричі. Полтавці вірні традиціям.

Олена: Гадаю, дітям байдуже, в якому ти костюмі — Діда Мороза, Санти чи Святого Миколая. Для них головне, щоб була казка, щоб казкові герої були добрими й дарували подарунки.

УК: А вам їх дарують?

— Колись у новорічну ніч нам подарували коробку цукерок. Можуть подарувати шампанське. Якщо батьки дуже задоволені нашою грою, вони просто дають нам більше грошей.

УК: Владе, в чому неповторність вашого персонажа?

Влад: У тому, що його голос дуже схожий на голос мого тренера з боксу Михайла Проскурні. В усякому разі, намагаюся говорити його голосом, бо він мені дуже подобається: гучний, соковитий. А рухається й жестикулює тренер, як і Діди Морози з мультфільмів. Тобто поєднує в собі риси конкретної людини й казкового героя.

УК: Казковий дід огрядний, а про вас цього не скажеш.

— Щоб стати на нього схожим, мені доводилося одягати під кожуха кілька курточок. А ще в Полтавському міському будинку культури мені пошили накладний живіт.

УК: День побігаєш у такому вбранні — добряче упрієш.

— Так, за день із мене сходить літрів зо три поту. Адже щоб був великий об’єм, я ще одягаю під шаровари двоє штанів. Попри це грати Діда Мороза — саме задоволення. Спілкуючись із дітьми, їхніми батьками, заряджаєшся казковою енергією.

УК: Як досвідчені актори, що б ви порадили аніматорам-початківцям?

Олена: Найперше — не братися за цю справу, якщо вона не до душі. Її треба любити. А також любити й поважати людей, особливо дітей. Адже головна ваша місія — нести позитив, радість і щастя.

Влад: Користуючись нагодою, вітаємо всіх дітей України з новим 2019 роком. Бажаємо їм, щоб більше усміхалися, а їхнє життя було схоже на казку. І нехай беруть приклад із Діда Мороза, більше подорожують і відкривають для себе щось нове.

УК: А дорослим що побажаєте в новому році?

Олена: Позитивного мислення, якого так не вистачає українцям. Із ним усе буде набагато кращим. Адже все пов’язано: які в тебе думки, таке й здоров’я, такий день, такі люди тебе оточують. А також мирного неба над головою.

Влад і Олена вважають, що головна місія аніматорів - нести позитив, радість і щастя. Фото надане автором

ДОСЬЄ «УК»

Олена БІЛИЗНА. Корінна полтавка. Закінчила бакалаврат Полтавського державного педуніверситету імені В.Г. Короленка за фахом «учитель хімії» і магістратуру цього вишу за спеціальністю «управління навчальними закладами». Працювала вчителем хімії у школі. Нині ведуча шоу «Ранок» на телеканалі «Місто».

Влад БОРИСЕНКО. Народився 1994 року в Полтаві. Закінчив Харківську державну академію культури за фахом «актор театру та кіно», навчається в Полтавському університеті економіки і торгівлі за спеціальністю «туризм і бізнес-адміністрування». Працював методистом у Полтавському міському будинку культури. Нині ведучий ранкових ефірів полтавської телерадіокомпанії «Лтава».
 

Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»

Новорічні аніматори Олена Білизна й Влад Борисенко