12 червня 2019 року, коли мені з невеличкою групою колег пощастило побувати в багатьох науково-виробничих підрозділах Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля, тут перебували з візитом майже 20 так званих політичних радників із посольств країн-членів Євросоюзу. Тобто в янгелівців та їхніх сусідів — ДП «Південмаш» імені О.М. Макарова, які розташовані в місті Дніпро, є чим цікавитися іноземцям. А те, що наприкінці квітня того року саме на базі КБ « Південне» під егідою Міжнародної академії астронавтики відбулася традиційна вже сьома Міжнародна конференція «Космічні технології: сучасне і майбутнє» за участі майже 600 науковців і спеціалістів із 20 країн, переконливо свідчить про високий авторитет українських розробників ракетно-космічної техніки.

Усе це, особливо після відвідування унікального підрозділу КБ — промислово-експериментальної бази зварювання металів енергією вибуху, мені сьогодні згадується напередодні 100-річчя з дня народження академіка НАН України Володимира Лебедєва, яке відзначатимуть  колектив Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона та вся українська і світова наука. Видатного вченого в галузі електрозварювання, електротермії та рідинних технологій, учня Євгена Патона, сподвижника і товариша Бориса Патона.

Володимир Лебедєв — один із провідних світових фахівців у галузі електротермії та перетворення електричної енергії на теплову для різних видів дугового, електрошлакового, контактного, електронно-променевого, лазерного зварювання та для спеціальної металургії. Для цих технологій він створив десятки типів нових джерел струму.

Талант молодого інженера-електрика, якого в лютому 1945-го  було направлено на роботу в інститут електрозварювання, розкрився у важкі післявоєнні роки. Тоді численними урядовими постановами цей науковий заклад  зобов’язували за короткі терміни надати нові проривні технології зварювання кораблів, ракет, бронетехніки, швидкісного ремонту і будівництва домен, шахт, випуску електрозварювального обладнання, труб, транспорту.

Саме Володимирові Лебедєву Євген Патон доручив удосконалювати і розробляти оригінальні електричні схеми установок для автоматичного зварювання. Наукових засад для розв’язання цього завдання у світі не було. Але Лебедєв спромігся дослідити електричні характеристики процесів зварювання, поєднуючи теоретичну наукову роботу із практичною діяльністю. І першим результатом було створення раціональних систем автоматичного управління зварювальними процесами. А дослідження ручного дугового зварювання надали поштовху розвитку джерел живлення масового застосування, механізованого зварювання у вуглекислому газі, першого у світі.

1950-го, коли Володимирові Лебедєву було всього 27 років, Євген Патон довірив йому очолити електротехнічний відділ. На цій посаді талановитий і вже знаний науковець пропрацював 53 роки. І найбільш відповідальними, непростими були десятиліття роботи у складі команди науковців інституту над створенням у колишньому радянському союзі неперевершених у світі  на той час ракетних комплексів стратегічного призначення. Їх виробляли із застосуванням великого обсягу електрозварювальних робіт.

Головною організацією, що розробляла й упроваджувала все різноманіття електрозварювальних технологій, був український Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона. Його директор Борис Патон сам керував цією роботою, насамперед упровадженням на дніпропетровському Південному машинобудівному заводі новітніх дуже відповідальних технологічних процесів електрозварювання корпусів міжконтинентальних ракет. Важливо було забезпечити міцність основного шва й біляшовної зони в разі тривалого стояння ракет на бойовому чергуванні, вібрацій і теплових навантажень під час пуску. Американці, перебуваючи на Південмаші, підійшовши на виробничу ділянку цеху зварювання (тривав процес зварювання конструкцій ракети «Протон»), стали робити замальовки й записи в своїх зошитах. Коли їх запитали «Що вас зацікавило?», відповіли: «Це грандіозно, у нас такого немає».

Колосальна заслуга розробників унікальних технологічних процесів, якими керував Борис Патон і займався й Володимир Лебедєв, у тому, що жодна з ракет, які тоді стояли на бойовому чергуванні, не потекла, зокрема «Сатана» (Р-36) та «Сатана» нового покоління СС-18.

Так було створено ракетно-ядерний щит нашої тоді спільної батьківщини. Перший секретар цк кпрс М. Хрущов, що відвідав Південмаш, характеризуючи рівень технології й організації ракетного виробництва, сказав, щоб пристрахати Захід: «Ми робимо ракети, як сосиски».

Нині, слухаючи заклики наших політиків та високих чиновників до європейських партнерів і друзів, керівників США й НАТО прискорити постачання нам комплексів протиповітряної оборони і ракетних систем залпового вогню дальністю враження яких понад 100 і більше кілометрів, запитуємо: чому Україна за всі роки незалежності не запустила в серійне виробництво  вже розроблену нашими вченими і конструкторами таку саму або ще потужнішу зброю? Маючи для цього на багатьох напрямах ВПК унікальний науковий і промисловий потенціал, найсучасніші інновації  саме в ракетно-космічній галузі.

Колектив КБ «Південне» ім. М.К. Янгеля, підкоривши своєю продукцією світові ринки, понад 95% її продавав провідним країнам, бо не отримував роками замовлень від Міністерства оборони. Державне космічне агентство України, як говорив мені під час зустрічі у квітні 2019-го його голова Павло Дегтяренко, приблизно 65% науково-технічної продукції експортувало. Обсяги експорту перевищували потрібний галузі імпорт увосьмеро.

Причин чимало. Жодну з чотирьох загальнодержавних космічних програм не виконали, бо їх фінансували на 30—35%. А відрахування Держкосмосу до бюджету, наприклад, у 2018 році були вдесятеро більшими, ніж сума, на яку підприємства галузі отримали замовлення від Укроборонпрому.

«Будьмо чесними, — зауважував 2021 року академік, перший віцепрезидент НАНУ Володимир Горбулін, — на місці української еліти все ще можна бачити купку лицемірів. Розглядаючи країну як золоту копальню, вони примудряються безсоромно викрешувати золоті іскри навіть там, де триває кривава битва за суверенність».

Академік Володимир Лебедєв протягом понад 15 років захоплювався  новим для науковців та спеціалістів-зварників напрямом — створенням біоелектричної технології, що дала змогу вперше у світі отримати високоякісні зварні з’єднання живих м’яких тканин. Для реалізації цієї ідеї, яку запропонував ще у 1990-х роках Борис Патон, було організовано творчий колектив ІЄЗ ім. Є.О. Патона, Інституту хірургії й трансплантації ім. О.О. Шалімова АМН України, Центрального госпіталю СБУ та інших медичних установ. В інституті електрозварювання для проведення експериментів було розроблено зразки високоточного джерела живлення з мікропроцесорною системою керування, біполярні зварювальні інструменти різного типу для одержання якісних зварених сполук живої тканини. Спільними зусиллями хірургів та інженерів розроблено близько 50 типів електрохірургічних зварювальних інструментів, які дають змогу виконувати майже 80 видів хірургічних втручань. В Україні вже зроблено приблизно 100 тисяч операцій, цей метод випробовують і впроваджують за кордоном. Істотно скоротився час хірургічних операцій, знижено ймовірність післяопераційних ускладнень, мінімізовано втрату крові.

Сконцентрувавши зусилля фахівців інженерного та медичного профілів, Володимир Лебедєв став провідним розробником проєкту «Зварювання живих тканин». Його реалізували в Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона за участі Міжнародної асоціації «Зварювання» та компанії Consortium Service Management Group Technologies, Inc., США.

Нині зварювання успішно застосовують у загальній і торакальній хірургії, онкології, гінекології, проктології, урології, травматології, мамології, отоларингології. Ще у 2004 році колективу авторів було присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки за електричне зварювання м’яких тканин.

Про лише одне, певне, можемо шкодувати: із тисяч пацієнтів, які щиро та тепло дякують хірургам, що успішно зробили їм операцію саме таким методом, більшість не згадує добрим словом, бо не знає, одного з головних його творців — академіка Володимира Лебедєва. А саме він розробляв і впроваджував цей інноваційний метод, визнаний нині в усьому світі.

Ця могутня унікальна постать в українській науці відійшла в інший світ 23 травня 2008-го, на 86 році. Світла йому і вічна пам’ять.