ХІХ сторіччя, крім видатних досягнень у науці, техніці й культурі, ознаменувалося тим, що принесло людству багато війн, серед яких найбезглуздішою була східна (кримська) 1853—1856 років. Війна заради досягнення імперських інтересів та за панування на Близькому Сході й Балканах. Втягнули в неї територію півдня сучасної України, зокрема Миколаїв. Усі лаври війни, хоч Російська імперія її програла, дісталися Севастополю, а роль і місце Миколаєва незаслужено забуто. Науковці оприлюднили нові факти кримської кампанії та здійснили відкриття, про які йдеться в новому виданні.
Ідея написання наукового збірника виникла в миколаївських науковців ще десять років тому. Ініціатива належала кандидатові історичних наук, доцентові Миколаївського національного університету ім. В. Сухомлинського Євгенові Горбурову та директорці Державного архіву Миколаївської області докторові історичних наук Ларисі Левченко. Згодом до них долучилася історик-дослідниця Катерина Беляєва родом з Миколаєва, але живе і працює в Росії. Із Миколаєвом вона тримає тісний зв’язок. Це правнучка знаменитого миколаївського підпільника часів Другої світової війни Павла Защука.
Майже два роки спільної роботи дали сенсаційні підсумки. Світ побачило перше наукове видання «Миколаїв у східній (кримській) війні 1853—1856 років». Його унікальність у новизні, бо ніхто так глибоко не вивчав архівних документів. Завдяки копіткій роботі авторів у книжці зібрано понад 300 документів із фондів архівів Миколаєва, Москви і Санкт-Петербурга, куди їх вивезено за сталінських часів.
Матеріали систематизовано та згруповано у 12 тематичних підрозділів. Тексти більшості з них передруковано, звірено з оригіналами, вони пройшли археографічну обробку. Автори зробили аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії й аргументовано довели історичне значення Миколаєва у війні як головної тилової бази армії та флоту. Видання тиражем 1000 примірників презентовано в Миколаївській обласній універсальній науковій бібліотеці.
У книжці представлено документи, які свідчать про труднощі життя тилового міста. Одна з авторок книжки Лариса Левченко розповіла, що в архіві містяться сотні листів жінок-біженок із Криму із проханням до миколаївського та севастопольського губернатора Берга про допомогу. Жінки, які прибували з дітьми, залишивши домівки та майно, опинялися в безвиході. Їм допомагала влада та місцеві жителі. Зберігся лист француженки пані Вюрмлі, що тримала в Миколаєві пансіон для дівчат, в якому вона пропонувала прийняти для потреб російської армії 105 рублів сріблом. Це був шляхетний вчинок у той час, коли Росія воювала із Францією.
Катерина Беляєва повідомила, що знайшла в російських архівах записи двох пітерських медиків, яких направили до Миколаєва, аби вони досліджували епідемію тифу.
Російська імперія готувала Миколаїв як один із плацдармів у кримській війні. Хоч у місті не прозвучало жодного пострілу, і саме місто, і його жителі постраждали.
«Те, що лягло на плечі містян, міської влади, військових командирів, заслуговує на пильну увагу, — каже один з авторів видання Євген Горбуров. — Напередодні війни в Миколаєві було майже 40 тисяч жителів, а через пів року їхня чисельність збільшилася вдвічі завдяки розміщенню тут поранених військових та біженців. Нестача медикаментів, продуктів харчування, дров, житла, питної води, переповнені лікарні — все це позначалося на життєвому устрої. Поранені хворіли й помирали. Умирали солдати, зайняті на фортифікаційних роботах. У місті почалася епідемія черевного тифу».
У будинках миколаївців було повно військових та біженців, їх годували. Помешкання заможних громадян було звільнено від прийняття для проживання військових. Про це свідчать архівні документи.
Окремі розділи книжки присвячено мужності сестер милосердя. Уперше саме під час кримської кампанії жінки отримали статус учасниць бойових дій. Кандидат медичних наук, доктор історичних наук Валерій Єрмолов зазначив, що документи медичного спрямування вражають. У Миколаєві пітерські лікарі вперше зробили опис черевного тифу, в миколаївській лікарні вперше було проведено протезування кінцівок. У подальшому держава оплачувала солдатам та офіцерам вартість протезування.
Поділився враженнями від прочитаного директор Миколаївського художнього музею ім. В. Верещагіна Сергій Росляков: «Дуже цікава книжка, в якій багато невідомих сторінок про нашу історію, місто. Цікаво, ще в ній уперше надруковано зображення пейзажу набережної Миколаєва 1830 року пензля Федора Толстого. Оригінал цієї картини перебуває у приватній колекції».
Такі книжки потрібні для оцінки сучасності. Між кримською війною середини ХІХ сторіччя й нинішньою окупацією Криму і Миколаєвом можна провести кілька паралелей. Будь-яка війна, крім визвольної, безглузда. Особлива та, яку ведуть заради переділу світу. Миколаїв і тоді, і нині — у сфері інтересів держав. Місто приймало біженців з окупованих територій.
І ще одна печальна паралель. По завершенні кримської війни за умовами Паризького миру 1856 року Росії було заборонено мати військовий флот на Чорному морі. Миколаїв, у якому суднобудування було основною галуззю, залишився безробітним. На жаль, це повторюється.
Ми в Google+