«Слідів вилитої вчора крові (коров’ячої чи свинячої) на дверях в Інституті національної пам’яті вже майже не видно. Як не побачити і слідів іншої крові — людської, яка проливалася в цьому будинку з 1918 року, коли тут оселилася київська ЧК. Певен, що ті, хто вчора зробив це, теж прагнуть проливати кров не лише тварин. І наше завдання — не дати цим нащадкам чекістів це знову робити», — написав недавно на своїй сторінці у Фейсбуці голова інституту Володимир В’ятрович. Інцидент стався того дня, коли на самого В’ятровича спробували напасти біля Укрінформу, де він звітував про роботу за минулий рік.

Наша пам’ять — наша зброя

Переконайте солдата, що йому немає за що воювати, — і не треба витрачатися на кулі та снаряди. Росія завпевняє нас, що України ніколи не було, що ми брати, що українська мова — лише діалект російської. Сталін і Ленін — великі уми й геніальні державні діячі й полководці, Голодомор — недолуге трактування неврожаю.

Не піддатися на ці казочки допомагає нам наша національна пам’ять. На сторожі якої зокрема покликаний стояти Український інститут національної пам’яті (УІНП). УІНП — невелика державна установа, у штаті якої лише чотири десятки осіб. Але працюють якісно, вміють обирати пріоритети. Це добре видно на прикладі роботи зі звільнення України від зловісної спадщини тоталітаризму.

Розроблені за участі інституту чотири тематичні закони стали чинними 21 травня 2016-го. Розпочалися масштабне очищення публічного простору від тоталітарної символіки й переосмислення радянського минулого. «Найважливіше в цій кампанії — щоб українці остаточно дали належну оцінку злочинам тоталітарних режимів і залишили в минулому тоталітарні практики. Зміни мають відбутися передовсім у свідомості, у наших головах», — каже Володимир В’ятрович.

На основі пропозицій громад і рекомендацій інституту Верховна Рада перейменувала 25 районів і майже тисячу населених пунктів. Майже 70 повернуто назви, які надали свого часу корінні народи та національні громади України: кримські татари, болгари, греки, євреї та інші. В АР Крим більшість перейменувань — це відновлення історичної топоніміки, стертої з карти сталінським режимом після депортації кримських татар у 1944 році.

Однак лише третина населених пунктів повернула собі історичні назви. Решта обрала нейтральні на кшталт Степове чи Виноградне. «Ми все ще боїмося своєї історії», — зазначив з цього приводу В’ятрович. Чому? Не хочеться усвідомлювати себе жертвами? Холоне серце від розуміння, якими страшними були і можуть бути часи та долі? Соромно визнати, що думки і вчинки нинішніх керманичів далекі від чеснот предків? Чи це банальна перестраховка: «А раптом влада знову переміниться»?

Перейменовано майже 51,5 тисячі вулиць, провулків, площ. Демонтовано 2389 пам’ятників і пам’ятних знаків, із них 1320 одному з ідеологів радянського тоталітаризму Володимиру Леніну. Принаймні в райцентрах «володєк» (так їх називали зокрема на Сумщині) вже не зустрінеш, але в селах, може, де й стоять — точного переліку таких монументів не існує.

Від революції до революції

Серед пріоритетів інституту — увічнення пам’яті учасників українського визвольного руху та захисників незалежності, жертв Голодомору і політичних репресій. Новітня історія поставила завдання зі збереження пам’яті про протестні акції 2013—2014 років. А сама Революція гідності дала змогу розпочати створення Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті. Зокрема тут зосередять документи, які раніше ховали під суворими грифами в архівах радянських спецслужб. Це величезний обсяг інформації — поки що в паперовому вигляді. Зрозуміло, що сучасність вимагає нових підходів і до зберігання, і до надання доступу до цих документів, але на запитання чи планують оцифровування, В’ятрович поки що тільки важко зітхає.

Разом з МОН УІНП сприяє вдосконаленню викладання історії в навчальних закладах та організації національно-патріотичного виховання молоді. Зокрема, на сайті інституту можна знайти кілька десятків методичних рекомендацій щодо викладання певних тем, є й добірка цих методик у друкованому та електронному вигляді. Аби у викладачів було бажання вдосконалюватися.

Уміє готувати, уміє подавати…

У 2016 році інститут докладав значних зусиль до популяризації історії України, її видатних особистостей та спростування історичних міфів. Зокрема через фотодокументальні стенди та експозиції. Вуличні варіанти таких виставок успішно використано в людних місцях (центральні вулиці, вокзал, аеропорт). Я сам свого часу надовго завис на Хрещатику перед Київрадою, роздивляючись виставку «Воїни. Історія українського війська». Ці 20 плакатів-розповідей про історію військових формувань на території України від часів Русі до сьогодення дають змогу побачити, якими були однострої та зброя українських воїнів, починаючи з Давньоруської держави до сучасних Збройних сил. Є тут і про українців у війську Великого князівства Литовського, козацьке військо, Українських січових стрільців, військо доби Української Держави, Карпатську січ, УПА. Світлини супроводжує інформація про тип військових організацій, чисельність і озброєння військ, методи воєнного мистецтва та найвизначніші битви.

А минулої весни ледь не запізнився на подію в Українському домі. Бо надовго затримався в підземному переході під Європейською площею, який перетворився на інсталяцію «Під саркофагом», нестандартну подачу інформації про наслідки використання мирного атома в умовах тоталітаризму. УІНП, спираючись на таємний раніше документ КДБ, доводить: катастрофи на ЧАЕС було не уникнути. Ще до 26 квітня 1986 там відбулося 5 аварій, 29 аварійних зупинок, 63 відмови обладнання. «Коріння ядерної катастрофи у Чорнобилі — в системі управління країною», — така головна думка інсталяції.

Усі видані інститутом книжки, брошури, плакати та інші інформаційні матеріали можна отримати безкоштовно. Для цього треба лише написати відповідний лист (інструкція — на сайті). Також можна отримати електронні макети цих матеріалів і самостійно їх розмножити.

Що завтра

Цього року відзначаємо 85-ті роковини Голодомору. Цю трагедію досі не визнано геноцидом українського народу, тому УІНП планує докласти максимальних зусиль для виправлення такої несправедливості. Ще одна дата — 100 років від початку Української революції 1917—1920 років.

Через оббріхування й перекручування радянською, а нині російською пропагандою ці події багато громадян сприймають викривлено. Тож інститут намагатиметься підвищити нашу обізнаність про ці важливі в нашій історії події. Так само як і щодо ролі й діяльності УПА. Цього року відзначатимемо 75-річчя її створення.

Болюче питання — забезпечення належної(!) роботи Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції гідності.

Хоч капсулу майбутнього музею вже заклав на вулиці Інститутській особисто Президент України, хоч Київрада ухвалила перше рішення про відведення землі (але не власне рішення про землевідведення), минуть ще роки до перерізання стрічки перед новенькими дверима. Тому варто тимчасово розмістити Музей Майдану в Українському домі. Це доцільніше, ніж розвішувати там білизну й шуби під час чергового ярмарку. Оскільки Український дім перебуває у віданні Державного управління справами, перетворити його на експозицію історії Революції гідності дуже легко — досить розпорядження Президента України.

Першу частину експозиції можна було б відкрити вже цієї весни — на початку літа. Належна методична підтримка та науковий супровід Українського інституту національної пам’яті, як завжди, гарантовані на високому рівні.