Богдан Бойчук — один з небагатьох інтелектуалів, які після Незалежності повернулися в Україну, але без зміни громадянства. Його квартира на площі Толстого в Києві стала гостинною майстернею для близьких за духом літераторів, хоч йому плідно працювалося в його будинку в лісі поблизу Нью-Йорка. Його творчість була чесною до світу і самого себе. Тепер, коли митець відійшов у вічність, наші діалоги минулих років сприймаються як певні заповіти.
Його найширше озвученим твором у ЗМІ стала опера з музикою Вірко Балея «Червона земля. Голод». Лібрето.jpg)
Бойчук написав за своїми драмами «Голод. 1933» та «Приречені», створеними в 1961—1963 роках. На її світовій прем’єрі, яка відбулася під час Міжнародного форуму пам’яті жертв Голодомору, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, фахівці із Франції й Австралії говорили про наслідки для менталітету народу спланованого лиха, нагадали про те, що несприйняття Голодомору в 1930-ті урядами провідних країн і їхнє невтручання згодом призвело до гітлерівського Голоскосту.
Сюрреалізм естетики вистави дистанціював зал від жахів сюжету, який в житті мав ще страшніші колізії та компартійних режисерів. На сцені було озвучено тезу: «Всі трагедії відбуваються з волі людини».
У лібрето автора дійовими особами опери стали Поет, вагітні жінки, їхні чоловіки та батьки. Дія відбувалася на кладовищі й на зимовому полі. Партію Поета виконувало чоловіче сопрано (Ерік Бреннер), вона сприймалася вмотивовано потойбічно. Клавіри в руках хору здавалися білими знесиленими птахами, що трималися теплих долонь.
Та найвідоміший твір Бойчука — «Нью-Йоркська група», творчість якої увійшла в українські підручники з літератури. Юрій-Орест Тарнавський розповідав мені, що ідея назвати групу Нью-Йоркською виникла 20 грудня 1958 року в кав’ярні «Павич» на 4-й вулиці на схід від 7-ї авеню. Пан Богдан, як і пан Юрій, комп’ютерники. Їхня своєрідна емоційна раціоналістичність творів як цілісність лівої та правої півкуль мозку, що унікально осмислює цивілізаційно-континентальні конфлікти сучасного світу і створює креативність в модерному мистецтві.
«У Юрка такий характер творів, — втомлено згадував поет, — що мало надії на захоплення американського читача. Починалася «Нью-Йоркська група» з 1953 року, коли я познайомився з ним. Згодом нас стало семеро. Тих, кого об’єднали особиста дружба і загальна настанова: цілковита свобода вислову, поезія не повинна нікому служити, а має бути мистецтвом. Кожен з нас займався іншим фахом. Андієвська працювала на Радіо Свобода в Мюнхені, інші викладали в університетах. Я працював інженером-електронником. Не знаю жодного поета, який жив би тільки з поезії. Радянська держава платила їм, а за це треба було співпрацювати, що нищить поета в самому зародку».
Він називав себе п’ятдесятником. Там це був рух цілої генерації, у який входили художники, музики, навіть науковці. Коли тут постали шістдесятники, він сприйняв їхні твори як літературу високого рівня.
«Вони звернулися до традиції 1920-х, коли було відродження літератури. У поезії — Тичина й Бажан, в прозі — Підмогильний і Хвильовий, у драмі — Куліш, у театрі — Курбас. З 1930-х по 1960-ті література в Україні була несуттєвою. Щоб якось блокувати наш вплив, шістдесятників не придушили, що було легко, а вирішили приєднати нас до них, щоб ми злагідніли до радянської влади. П’ятдесятники були цілковито аполітичною групою. Певна свобода вислову, модерністські настанови руйнували соцреалізм тут. Доки тут діяли заборони, в діаспорі була енергія — був страх, що загине українська культура».
Після нашої розмови він збирався до Штатів. «У Нью-Йорку мої корені і наснага. Люблю модерний балет, якого тут немає, експериментальний театр. Отож намагаюся за місяць-два у Нью-Йорку наздогнати те, що сталося там за рік. А Москва ніколи не була центром світової культури, крім балету. До справжньої культури ви маєте подолати два бар’єри: психологічний та мовний. Ви завжди були провінцією. Тільки тепер це знаєте».
ДОСЬЄ «УК»
Богдан БОЙЧУК. Народився 1927 року в селі Бертниках на Тернопільщині (тоді — Польща). Помер 10 лютого 2017-го в Києві. Був знаний як поет, прозаїк, драматург, критик і перекладач.
Твори Богдана Бойчука видавали у США, Німеччині, Україні, Румунії, Росії. Лауреат Міжнародної премії ім. Миколи Гоголя.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+