Минуло дев’ять днів, як не стало художнього керівника Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру Марка Бровуна. Він був переповнений планами та ідеями, які вже поступово втілювали в життя. Розпочався черговий сезон: у драматичному театрі глядачам запропонували прем’єру спектаклю і готували наступні. А ще колектив та його багаторічний керівник готувалися до 85-річчя театру, що відзначатимуть у листопаді. Власне, й інтерв’ю для «УК» (тепер уже одне з останніх у його житті) ми взялися робити, орієнтуючись на цю дату...  

За життя Тараса Шевченка, як відомо, з’явилося лише кілька видань його творів: «Кобзар» 1840 і 1860 років, «Гайдамаки» 1841 р., «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 р., що складався, по суті, з передруку першого видання «Кобзаря», зброшурованого разом із нерозпроданими примірниками поеми «Гайдамаки» 1841 р. (сам Шевченко ніколи цю публікацію до уваги не брав), «Тризна» 1844 р., «Гамалія» того самого року, кілька книжок-«метеликів» 1860 р. в серії «Сільська бібліотека» і «Букварь южнорусский» 1861 р. От, власне, майже все. 

У парадному вестибюлі будівлі МВС України на видному місці в підсвіченій тривожним червоним світлом ніші зберігається Книга пам’яті працівників органів внутрішніх справ, які загинули при виконанні службових обов’язків. На жаль, цей скорботний мартиролог щороку поповнюється новими записами і фотографіями, бо професія  правоохоронця одна з найнебезпечніших. Ось і напередодні Дня пам’яті загиблих міліціонерів вона поповнилася чотирма скупими, але такими промовистими записами… Чотири молоді життя, яскраво спалахнувши, згасли від рук зловмисників. Найстаршому було 40 років, наймолодшому — 21…  

У «Військовому щоденнику» начальник Генерального штабу сухопутних військ Німеччини Франц Гальдер у перший день війни проти СРСР записав: «Командування військово-повітряних сил повідомляє про знищення за сьогодні 850 літаків противника». Ці дані видалися завищеними навіть шефові люфтваффе Герінгу, який наказав перевірити достовірність рапортів. Та насправді 22 червня 1941 року радянська авіація втратила 1811 літаків, що стало підставою для гучних заяв про її повне знищення. Отож недаремно перший повітряний удар по Берліну червонозоряних бомбардувальників став справжнім шоком для фашистських вождів і заслужено ввійшов в аннали військової історії.  

Спочатку в їхнє життя, як і в життя мільйонів людей, безжально увірвалася Велика Вітчизняна війна. Здавалося б, що може бути страшніше?  Але вона виявилась менш тяжким випробуванням, ніж примусове виселення з рідних домівок та майже піввікове забуття.

—Не забудьте: код у моєму під’їзді 459: 45-й рік, 9 Травня, —  розшифрувала Дарія Емануїлівна. В гостях у цієї милої жінки-фронтовички, ветерана споживчої кооперації області побувала не вперше. Бо, немов магнітом, притягують її надзвичайно позитивна енергетика і якась особлива життєдайна сила. Вдуматися тільки: пройти фронтовою медсестрою дві війни — фінську та Велику Вітчизняну, відбудувати повоєнне Рівне, відпрацювати кілька десятиліть у кооперації, виростити сина, діждатися онуків та правнуків, пережити втрату чоловіка і… не зігнутися під вагою всіх оцих життєвих перипетій.  

Гвардії рядовий Євтушенко служив у 10-й повітряно-десантній дивізії Радянської армії, пропав безвісти 14 жовтня 1943 року. Але члени історично-пошукової організації «Пошук-Дніпро» з’ясували, що солдат загинув у бою під селом Дніпровокам’янка Дніпропетровської області. Саме там торік пошуковці знайшли останки радянського артилериста, частини його амуніції і зброї. 

Ті, хто особисто знав Миколу Івановича, стверджували: його зовнішність була не те що не геройською, а радше навпаки. Скромний, небагатослівний, аж наче сором’язливий — ніщо не вказувало на виняткові бойові заслуги ветерана. Ніколи не випинав грудей із Золотою Зіркою і багатьма іншими нагородами, жодного разу не скористався пільгами, що належали за статусом, жив у простенькій хатині в поліському Глухові.    

В Україні завжди з повагою ставилися до учасників Великої Вітчизняної війни. День Перемоги — особлива нагода ще раз уклонитися ветеранам, які сьогодні поруч із нами, за їхній подвиг, розповісти про буремні воєнні роки молодому поколінню, вшанувати пам’ять тих, хто навіки залишився вартовим Перемоги. Їхні могили та меморіали завжди доглядають та впорядковують, висаджують квіти... А ще — закладають живі пам’ятки на згадку про ті буремні дні.  

У Києві на високому березі Дніпра, у парку Слави, на алеї поряд з Вічним вогнем, серед героїв, які віддали життя за свободу і незалежність своєї Вітчизни, спочиває прах Героя Радянського Союзу генерал-полковника Михайла Кирпоноса, на долю якого випали найважчі, перші місяці тієї страхітливої війни.