Земного віку доля відміряла Тарасу Шевченку з неабиякою точністю: 9 березня 47-й день народження, а 10-го - перший день уже іншого відліку, посмертного, де виокремилася ще одна дата, пророча, коли перепоховали Кобзаря на Чернечій горі у Каневі. Ця дата, 22 травня, дивна. Домовину з небіжчиком везли з Петербурга, через стільки міст і сіл Росії, України. У Києві з ним прощалися студенти. У Києві ж студентам багато років потому, за радянських часів, нагадували: не ходіть 22 травня у скверику навпроти університету, обминайте пам'ятник Тарасу Шевченку! Того весняного дня щороку сиділи на лавочках кадебісти. Тих, хто клав квіти до пам'ятника Кобзареві, виключали. За націоналізм...

Він повідомив, що міністерство звернулося до голів облдержадміністрацій Луганської та Донецької областей з листами-клопотаннями, в яких наголошено: при ухваленні рішень про ліквідацію та реорганізацію навчальних закладів слід забезпечити належні умови для навчання та виховання учнів, зокрема зберегти мову навчання. Дмитро Табачник підкреслив: "Ніяких списків щодо закриття шкіл і їх об'єднання міністерство не готувало і не могло це робити, щоб не порушувати законодавство".

На відміну від подробиць викупу самого Шевченка, епопея із отриманням волі його рідними напівзабута. Однак ця свята справа, яка об'єднала кращих людей тодішньої Російської імперії, не лише повертає нас до останніх років життя великого поета, а й дає змогу краще зрозуміти душу Тараса.

Історія Батурина, що був резиденцією українських гетьманів, завжди цікавила українських патріотів, хоч овіяний він не так славою наших перемог, як гіркотою поразок. Такі думки виникали в мене повсякчас, коли кілька разів, а востаннє влітку 2002 року, бував тут. Вражала руїна і запустінням його історичних об'єктів. Тож з великою радістю сприйняв повідомлення про те, що в цьому святому місці нарешті почалися серйозні археологічні дослідження та реставраційні роботи.

Оптимізація шкільної мережі у селі Хомівка Сватівського району пройшла безболісно - до споруди колишньої початкової школи переїхала бібліотека, районна влада оснастила її комп'ютером, а односельці-керівники агрофірм профінансували "дріб'язки" технічного підключення. Тож облаштовували перший у краї комп'ютерний центр у сільській бібліотеці всією громадою, бо мають намір саме всією громадою користуватися таким благом цивілізації.

Одинадцятий рік у столиці діє громадська організація "Земляцтво іванофранківців у Києві". Вона об'єднує людей різних професій і вподобань, політичних і релігійних поглядів, залюблених у рідний край - Прикарпаття, які, живучи в столиці, не тільки не забувають свою батьківщину, а й гідно представляють її традиції і звичаї киянам.

Цього року нарешті мають вийти перші три книги фундаментальної "Шевченківської енциклопедії" в шести томах, над якою тривалий час працює Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. По суті, підготовча робота над нею почалася одразу після виходу "Шевченківського словника" в двох томах (1976-1977) - першої персональної енциклопедії на теренах колишнього Радянського Союзу, а вже безпосередньо - в останні півтора десятиліття. Керує проектом завідувач відділу шевченкознавства Інституту літератури Валерія Смілянська, провідний дослідник спадщини Тараса Шевченка в Україні. 

Об'єктив невідомого фотографа зафіксував миттєвості з життя провінційного слобожанського міста, якому вже понад 350 років.

Як розповідає один з організаторів виставки сумський краєзнавець Сергій Гуцан, ідея організувати ретро-екскурсію належить активістам Сумського історичного клубу ім. Олександра Булатовича. Серед його учасників чимало колекціонерів, для яких історія рідного краю не просто красивий вислів, а спосіб життя. Краєзнавці Віктор Токарєв та Маргарита Сергієнко запропонували не лише світлини, а й чимало антикварних побутових речей.

При повному аншлагові у Луцьку відбувся перегляд вистави "Лісова пісня" у виконанні солістів та артистів балету Донецького національного академічного театру опери та балету ім. А. Солов'яненка. Написаний Михайлом Скорульським ще у 1930-х роках, балет у їхньому виконанні не тільки блискуче передав дух безсмертного твору Лесі Українки, а й змусив глядачів ще раз задуматися над вічними цінностями.  

Ми справно навчилися критикувати і ганити чимало сфер нашого життя, мовляв, там відстаємо, те розвалили, й в інших галузях пасемо задніх. Та після відвідин Київського міського центру серця, журналісти на власні очі переконалися: такою європейською кардіологічною клінікою вищого класу, віртуозністю команди, очолюваної талановитим лікарем, член-кореспондентом Національної академії медичних наук Борисом Тодоровим, можна і треба пишатися.