З активізацією бойових дій і наближенням небезпеки до Луганська колега з Донецької області написала: насамперед запасайтеся водою. А й справді! Залишитися в місті без центрального водопостачання — величезна проблема в будь-який час. А тут на вулицях стріляють! Тож вирушаю по воду, аби зробити запаси. Виявляється, тепер це заняття схоже на полювання.
Через бої на околицях Станиці Луганської другий день у місто не приїжджають водовози. Сусіди, «озброєні» пластиковими бутлями, так само кружляють мікрорайоном, шукаючи питну воду. Пункти продажу очищеної води закриті. Ми, обганяючи одне одного, прямуємо до супермаркету. Але це поки що паніка. У магазинах — шеренги п’ятилітрівок. Що ж, продавці будуть у виграші. 

Жителі східних районів України, тікаючи від тих жахіть, які нині звалилися на міста Донеччини і Луганщини, насамперед шукають прихистку у найближчих сусідів. Відтак немало їх виїхало на Дніпропетровщину. Там людей намагаються розташувати і розрадити. Про те, як це відбувається і якої саме підтримки потребують переселенці, «Урядовому кур’єру» розповів керівник управління проектами Павлоградського благодійного фонду «Горєніє», член коаліції Всеукраїнської безоплатної правової допомоги Денис ГРЕЧКО. Він безпосередньо займається розселенням і наданням допомоги тим, хто вибрався із зони бойових дій.  

Удома їх зустрічали обласне керівництво УМВС, рідні та близькі. Усі розуміли, що бійці повернулися не з навчання, а з території, де орудують терористи. Зустріли тепло, душевно, висловлюючи таким чином моральну підтримку. 

«Господь забрав найкращого, найулюбленішого, найкрасивішого, самого світлого і рідного Вітюшку, — у розпачі написала на своїй сторінці в соціальній мережі Інна, дружина 32-річного старшого повітряного радиста, гвардії прапорщика Віктора Ментуса, який героїчно загинув разом із екіпажем та ще 40 бійцями-десантниками у транспортному літаку Іл-76, збитому вночі 14 червня терористами в аеропорту Луганська. — Як жити без тебе — не знаю і не хочу»... 

«Ви або зараз створите нову Україну, або ніколи». «Якщо не проводити кардинальних реформ, країни не буде. Бездіяльність прирівнюється до смерті». Ці два надто жорсткі й відверті, але досить влучні вислови щодо ситуації, в якій опинилася наша держава, належать одній людині — Касі Бендукідзе, радникові Президента України Петра Порошенка. Один з ключових авторів ліберальних економічних реформ у Грузії є також членом міжнародної експертної ради, яку створено при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі.

Чи мав на увазі пан Бендукідзе і стан справ у нашій атомній енергетиці, коли робив ті висновки, з яких ми почали свою розмову, не відомо. Найімовірніше — так, з огляду на численні інтерв’ю, які останніми роками він давав українським ЗМІ. Каха добре обізнаний з політичною та економічною ситуацією в нашій країні, з тими зокрема корупційними схемами, з тарифами і протекціонізмом, які процвітають не лише в енергетичній галузі. «З цими хворобами треба йти до хірурга. Якщо їх вдасться вирізати, то решті болячок можна прописувати ліки і фізіотерапію. Але з першими обома — лише до хірурга». 

Жодна проблема у світі не варта єдиної дитячої сльози… Можливо, комусь цей вислів видається надто пафосним. Але, напевно, знайдуться лише одиниці, які зможуть це заперечити. А щоб малюки не плакали, дорослі мають знати й дотримуватися їхніх прав.
Згадаємо, як нещодавно всі наші ЗМІ сколихнула звістка про викрадення й вивезення в Росію дітей із маленького містечка, що на Донеччині, — Сніжного. Але тоді інформація була уривчаста, адже ті, хто займався поверненням малюків додому, не могли її розголошувати саме в інтересах дітей. Нині, коли усі хлопчики і дівчатка повернулися і перебувають у безпеці, Аксана Філіпішина, представник Уповноваженого з прав людини з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності, розповіла подробиці тієї події. 

Те, що відбувається в «гарячих точках» на сході нашої держави, навряд чи можна назвати іншим словом, ніж війна. Це трагедія українського народу. Навряд чи хто думав, що дійде до того, що відлітатимуть у вирій душі українців. Вдома у них залишилися батьки, дружини, діти. Залишилися живі жертви війни, які потребують допомоги, бо вони втратили годувальника... 
Перші жертви було спровоковано підступністю «живого щита», коли з-за спин жінок і дітей стріляли зайди. Зокрема, через це 2 травня біля Слов’янська загинули двоє десантників 95-ї аеромобільної Житомирської бригади. За кілька днів до смерті один з них по телефону сказав батькам, що вони матимуть пільги, бо коли він повернеться, то отримає посвідчення учасника бойових дій. Не повернувся… 

Техногенна катастрофа на газопроводі «Уренгой — Помари — Ужгород» змусила Україну посилити охорону вітчизняних об’єктів газотранспортної системи. Про це повідомили в НАК «Нафтогаз Україна» і наголосили: наша держава гарантує європейським споживачам надійний транзит газу, незважаючи на новий виток газової війни з Росією. 

Кількість вимушених переселенців зі східних областей нині збільшується у всіх регіонах України. На Черкащину таких людей уже прибуло близько 300. Недавно журналістам випала нагода побувати в окремих сім’ях переселенців, поспілкуватися з тими, кого біда примусила покинути рідні краї. 

 У профілакторії комбінату «Запоріжсталь» на Хортиці розмістили кілька багатодітних родин, яких вдалося вивезти зі Слов’янська майже з-під обстрілу.

— Розумієте, у нас нині всім заправляють люди зі зброєю — знахабнілі бандити. Їм нічого не доведеш, вони можуть розпоряджатися твоїм життям. Поводяться так, ніби ми ніхто. І це так і є. Тут перші дні ми дивилися на людей і не могли повірити, що вони не хочуть нам заподіяти зле, — ледве стримує емоції багатодітна мати Валерія, яка разом із чоловіком Олексієм виховує одинадцять(!) дітей.