Новенькі контейнери для пластикової тари, що з’явилися в рівненських дворах, просигналили про те, що сміттєпереробний завод, на який чекали, нарешті запрацював. І став першим в Україні подібним підприємством із замкненим циклом виробництва, де сміття перетворюють на альтернативну енергію, стверджують експерти. Екологія, економіка, логістика — все це органічно переплелося лише в одному об’єкті, до якого підійшли, так би мовити, з європейською логікою. 
Україна вичерпала ресурс засміченості: здається, про це знають навіть дошкільнята. Рівне — не виняток: саме в 2013-му тутешній сміттєполігон вичерпує свій ресурс, тому цей завод був надзвичайно важливим.

Упродовж року представники майже 40 громадських організацій, які долучилися до загальнонаціональної моніторингової кампанії, триматимуть під прицілом чиновників на місцях, – щоб з’ясувати, чи відповідає їхній стиль життя тим доходам, які вони офіційно декларують. 

Торік 17 листопада в «Урядовому кур’єрі» було опубліковано статтю «Честь мундира дорожча від істини?» В ній ішлося про те, що ТОВ «Селком» не погодилося з рішенням Антимонопольного комітету, який визнав його порушником антиконкурентного законодавства і наклав штраф розміром 3,87 мільйона гривень плюс стільки ж пені. Керівник підприємства Василь Омельченко, який все життя пропрацював в енергетичній сфері, зокрема 11 років заступником генерального директора Чорнобильської АЕС після аварії на ній, оскаржив дії АМКУ в суді. Оскільки вважає, що шляхом накладання непомірних санкцій «Селком» намагаються не лише усунути з ринку послуг, які він надає українським й закордонним енергопідприємствам, а й остаточно знищити на догоду конкурентам.
 

Близько десяти років тому луганчани серед перших в Україні відкрили Дозвільний центр, який з 2003 року працював за принципом «єдиного вікна». Але площа приміщення була недостатня, що створювало незручності як заявникам, так і представникам дозвільних органів. У 2011 році було розпочато роботу зі створення центру надання  адміністративних послуг на базі існуючого Дозвільного центру, і в листопаді того ж року відкрита перша його черга. 

Чи не найтривожніше у ситуації, про яку йтиметься, — намагання однієї зі сторін втягнути у конфлікт колектив. Це, звичайно, може принести його ініціаторам додаткові дивіденди, але працівникам об’єднання — нові проблеми. По суті, людей, користуючись їх необізнаністю в економічних нюансах та використовуючи популістські заклики й обіцянки, намагаються перетворити в знаряддя руйнації виробництва, яке є головним фінансовим джерелом забезпечення їхніх життєвих потреб. Та чи не найгірше, що  головним, так би мовити, механізмом розкручування подій, що дестабілізують роботу Сумського науково-виробничого НВО імені Фрунзе, став… президент цього підприємства. На запитання: «Чому та кому це вигідно?», спробуємо відповісти в ході аналізу подій і фактів, що передували нинішнім. 

«З  2010 року урядом створено 223 тисячі місць у дошкільних навчальних закладах, таким чином на 18% збільшено кількість дітей у дитячих садках,  — розповів на селекторній нараді з керівниками регіонів з питань виконання соціальних ініціатив Президента «Діти — майбутнє України» віце-прем’єр міністр Олександр Вілкул. — Зокрема, за п’ять місяців 2013 року створено вісім тисяч місць у дошкільних закладах країни. Президент України поставив завдання створити ще 100 тисяч місць у дитячих садках протягом 2013-2014 року. Уряд жорстко контролює виконання цього завдання в регіонах». 

Про можливості чільних американських університетів в Україні, та й на пострадянському просторі, мріє кожен виш. Ось тільки наскільки бажання збігаються з можливостями? Порівняти це зважився Національний університет біоресурсів і природокористування України, ректор якого академік Дмитро Мельничук ініціював його акредитацію за освітніми і дослідницькими стандартами США. І ось — приємна новина: рішенням експертної комісії одного з центрів акредитації вищих навчальних закладів Сполучених Штатів офіційна процедура акредитації НУБіП України — поки що єдиного з українських вишів — продовжуватиметься в повному обсязі, і є всі шанси на її успішне завершення. 

Коли відчуваю, як засвербіла шкіра від уприскування комарячої слини, або коли відчищаю чергову криваву пляму на шпалерах від розчавленого дзизкотуна — лаюся і проклинаю. Коли бачу, як відмахуючись від комариної хмари, шашличники з прокльонами вибігають з лісу і вибирають для відпочинку не зелену галявинку, а пивбар, — радію.
Радію, бо менше буде кострищ на лузі, пластикових пляшок та пакетів на галявинах, гострих скляних уламків біля води і під водою. Комарики стережуть природу від нерадивих синів і дочок цієї ж природи не гірше, ніж собаки й колючий дріт.   

Принцип «якби чогось не сталося», звичайно, допомагає уникнути відповідальності або неприємностей тим, хто приймає ті чи інші рішення. Але часто такий підхід гальмує або шкодить розвитку окремих галузей економіки. І це переконливо демонструє, приміром,  стан  коноплярства, яке в Україні існувало століттями, але не витримало анафеми під час боротьби з наркоманією.  При цьому далеко не всі, від кого  залежить розвиток цієї галузі, знають, що її продукцію  можна успішно використовувати як у харчовій, так і в будівельній, текстильній, енергетичній і целюлозно-паперовій промисловості. Заповнити цю білу пляму ми попросили відомих учених — директора Дослідної станції луб’яних культур ІСГПС НААН доктора технічних наук Рубіля ГІЛЯЗЕТДІНОВА,  доктора біологічних наук, професора Миколу МИГАЛЯ і  доктора сільськогосподарських наук Ірину ЛАЙКО. 

З початком курортного сезону знову стає актуальним питання про дотримання права громадян на вільний доступ до пляжів та користування ними. Прокуратура Миколаївської області здійснює перевірки додержання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування вимог закону при наданні у власність і користування, продажу, зміні цільового призначення земель прибережних захисних смуг уздовж Чорного моря, використанні і забудові прибережних територій. Перевірки здійснюють на виконання доручення Генерального прокурора України. Звісно, такі заходи назріли давно. Громадяни справедливо нарікають на те, що не скрізь можуть безперешкодно дістатися берега моря чи річки, а пляжі в рекреаційних зонах часто-густо захаращені якимись незрозумілими спорудами, за якими й моря не видно.