Учора Україна та світ у День пам’яті та примирення вшанували невинних жертв Другої світової війни, жертв жахливих воєнних злочинів нацистів. 8 травня 1945 року було підписано акт про капітуляцію тодішнього агресора — Німеччини. І саме цей день став Днем пам’яті, щоб не забувати мільйони смертей, і Днем примирення — щоб усі країни, які брали участь у війні, примирилися і ніколи не починали воєн. Але, на превеликий жаль, українці у ХХІ столітті знову змушені обстоювати право нації на життя, яке заперечують теперішні агресори.

 Наймасштабніша війна з часів Другої світової ставить перед Україною та світом завдання з гуманітарного розмінування тисяч кілометрів. Адже нашу землю треба не лише звільнити від окупантів, а й залишити її дітям та онукам безпечною і придатною для життя. Навряд чи Україна може самотужки протистояти таким викликам, тож нині вже створюється архітектура майбутньої спільної роботи з розмінування. Скільки і які території треба розмінувати, чи є для цього кошти, техніка й фахівці, як стати сапером і чи є серед саперів жінки — про це Укрінформ розпитав у першого заступника міністра оборони України Олександра ПАВЛЮКА.

 Представники старшого покоління добре пам’ятають рух дружин юних пожежників, учасники якого всіляко дбали і пропагували обережне ставлення до вогню, увагу до дітей, які самі залишалися вдома і могли бавитися сірниками. Тоді було багато профілактичної роботи, щоб максимально приборкати червоного півня, оскільки він завдавав і, на жаль, завдає нині непоправної шкоди.

 «На курсах української, які організувала «Просвіта», я  вже п’ять потоків поспіль. Не можу відірватися, так цікаво. Сертифікати нам вручає міський голова Олександр Третяк, спілкуємося», — не приховує задоволення пані Юлія Малик. Із чоловіком та двома неповнолітніми синами вона приїхала до Рівного з Ізюма: ледве втекли від ворожих бомбардувань торік у березні. А вже 12 квітня вона залюбки долучилася до першої групи «Філіжанки мови по-рівненськи», яка розпочала навчання в ліцеї №15 у центрі міста.

 Від початку російсько-української війни Полтавщина стала прихистком для сотень тисяч вимушених переселенців. Хтось переїхав в інші місця, а багато людей осіли надовго. Цьому посприяло доброзичливе ставлення до них обласної влади та місцевих громад. У розв’язанні проблем, які виникають у переселенців, допомагає пункт об’єднання для ВПО, який днями відкрили в Полтаві. Це перша така структура в області.

 Забезпечити якнайшвидше надання необхідної зброї українській армії для відбиття російської агресії та визволення всіх українських земель. Саме така основна мета нещодавніх закордонних візитів Президента Володимира Зеленського. Перебуваючи в Королівстві Нідерланди, глава держави акцентував, що всі країни працюють на те, щоб посилити ЗСУ, за що Україна дуже вдячна.

 Ужгородець Віталій Ганич має два дипломи: вчителя математики і землевпорядника. Працював і за першою, і за другою спеціальностями, певний час був геодезистом. І кожна з цих ділянок роботи допомогла в тому, щоб нинів іншій галузі діяльності він зміг стати успішним менеджером. Нині 41-річний Віталій очолює велике підприємство — СТОВ «Континент».

 Центр дитячої та юнацької творчості в Підволочиській громаді на Тернопільщині ще п’ять років тому вирішили розширити, додавши до художньо-естетичного напряму технічний. Завдяки допомозі від Програми USAID DOBRE тут вдалося створити цікаву студію робототехніки. Згодом на сучасному обладнанні учні спробували виготовляти сувеніри. Нині створюють унікальні вироби, виторг спрямовують на доброчинність.

 «Захист» цивільного населення Донбасу, про що на весь світ багато й довго цинічно брехав і бреше досі біснуватий кремлівський фюрер, триває. Інша річ, що «визволити», тобто відірвати від України і повністю загарбати цей край рашистам не вдалося ні 2014 року, ні після початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022-го. Геополітичне нікчемне ніхто, роздратоване невдачами «другої у світі армії», відтоді, дуже часто тупаючи «аналоговнєт» черевиками на височенних підборах, було змушене аж 17 разів звільняти своїх невдах-воєначальників, для яких навіть невеличкі міста Донеччини та Луганщини виявилися неприступними.

 Майже 60% усіх поранень і травм, яких зазнали українські воїни в зоні АТО/ООС та під час широкомасштабної війни, становлять поранення кінцівок. Однак точну цифру тих, хто втратив на російсько-українській війні руки чи ноги, вам не назве ніхто. В інтернеті я знайшов лише торішні дані: у червні 2022-го, наприклад, міністр охорони здоров’я України Віктор Ляшко заявив, що протезування та реабілітації через втрату кінцівок потребують понад 500 бійців.