Ці історії трапилися майже одночасно. Обидві на одну тему — про собак, але з різними фіналами.
Із сумської обласної поліції повідомили, що в кінологічному центрі ГУНП почала працювати лабрадор Майя, яка спеціалізується на пошуку і виявленні зброї, набоїв та вибухівки. Здавалося б, не така вже й подія, бо чотирилапих помічників не один десяток і навіть не сотня. Але історія Майї виявилася настільки щемливою і світлою, що кожен, хто прочитав розповідь, мимоволі пройнялися особливою повагою і симпатією не тільки до собаки.

Моя знайома заробітчанка, яка в італійського пана чимало років працює покоївкою, повернулася на кілька днів додому. Вона була рада бачити дітей і чоловіка, який фактично став одинаком. Та саме потреба полікувати зуби змусила її приїхати: там це коштує дуже дорого. Неймовірно, але за один прийом стоматолог у Вінниці підготував 10 її зубів для встановлення коронок. Після сеансу, проводячи її на автобусну зупинку в райцентр, бачив, як вона погано почувалася, коли знеболювальні препарати перестали діяти. Навіщо себе наражати на такі муки? Вона сказала: біль вгамовує те, що заробленим коштом придбала старшому синові квартиру в Києві й збирає гроші на подарунок меншому.

На залізничному переході залізниці Київ — Дніпро (239 км) з 1991-го по 2018 рік загинуло 25 громадян. Кам’янська міська рада, турбуючись про громадян, ще 1991-го замовила і отримала проєкт будівництва підземного переходу на 239 км залізниці Київ — Дніпро. Відтоді Одеська залізниця обіцяла побудувати перехід. Та справа не рухалася. За дорученням громадян міста Кам’янки питанням будівництва підземного переходу займаюся з 2000 року. А куди потрібніше, щоб цим займалися відповідальні працівники міста і району. 27 травня 2004 року в газеті «Урядовий кур’єр» було опубліковано мою замітку «Гинуть люди на переході». Після цього у Кам’янку приїхав представник Одеської залізниці і з керівництвом міста й району домовився про будівництво. 

Днями на Рівненщині багато говорили про толерантність у всіх її виявах. Проект «Толерантність і міжкультурний діалог», що проходив під егідою Європарламенту, зібрав небайдужу молодь з Азербайджану, Великої Британії та Італії. Українську команду представляли студенти Рівненського державного гуманітарного університету на чолі з лідером Інною Ногачевською, яка й розробила проєкт.

Ось уже кілька днів стежу за тим, як російська влада шиє справу за своєю улюбленою статтею «розповсюдження наркотиків» журналістові інтернетвидання Meduza Іванові Голунову. Читаю дописи небагатьох росіян, які у мене в друзях. Серед них керівник московського філіалу правозахисної організації «Меморіал» Олександр Черкасов, опозиційний політик Дмитро Гудков, кілька російських колег-журналістів. Бачу, як летять у соціальні мережі їхні заклики до громади надати розголосу цій ганебній справі, вийти на пікети, стати на захист Голунова, якому під час затримання поліцейські зламали ребра і побили його до струсу мозку. До легендарної будівлі ГУ МВС Росії на Петрівці тягнеться черга з москвичів, які хочуть стати в одиночний пікет на захист журналіста — єдиний спосіб висловити свій протест, який залишила росіянам путінська влада.

Чому вулиця, на якій живеш, називається саме так? Приміром, є у Черкасах багато вулиць і провулків, названих іменами героїв війни — минулої й нинішньої, видатних уродженців міста. Якось довелося спілкуватися з юними жителями міста, які, виявилося, і не уявляли, чому назва вулиці, на якій народилися й живуть, пов’язана з тим чи іншим ім’ям. Хвиля перейменувань останнього часу в процесі декомунізації також не змінила ситуації.

Ні. Звичайно, у душах, серцях, пам’яті чи мріях кожного з нас вона не закінчується ніде, ніколи за жодних обставин. Але в буденному житті, на жаль, існує жорстока реальність. Така жорстока і безжальна, що навіть досить поширений песимістичний діагноз самопочуття малої батьківщини «Життя зупинилося» здається компліментом. Бо насправді життя тут не тільки зупинилося, а, за словами тутешніх людей, почало рухатися назад. Швидше, швидше… Особливо стрімке задкування помітне в сільській місцевості.

Уявіть ситуацію, що в якомусь із сіл вирішили провести громадські слухання про доцільність подальшого функціонування місцевого кафе-наливайки. У відповідь її постійні клієнти, чітко усвідомлюючи негативний для них вердикт земляків, заявляють, що, мовляв, нічого всім жителям населеного пункту вирішувати справу, яка їх не стосується, бо право голосу має належати лише завсідникам закладу.

За кілька днів до Дня перемоги в Кобеляцькому районі Полтавської області сталася надзвичайна подія. На території села Чумаки Бутенківської сільради бульдозер турецької дорожньо-будівельної фірми «Онур» зрівняв із землею могилу військових льотчиків, які загинули під час Другої світової війни. 

Згадала, як 29 квітня на одному з телеканалів дивилася сюжет про чорнобильську зону, яка перетворилася на місце екстриму та «паломництва» туристів з усього світу. Дарма що бодай крок убік від усталеного туристського маршруту там означає радіаційну пастку… Аж раптом — неприємна новина: пожежа на Рівненській АЕС. Тобто ось тут, зовсім поряд, за якихось 180 кілометрів від моєї домівки! У цей момент, зізнаюся, стало вже не до Чорнобиля, який залишив в області мітку: 330 тисяч її жителів і нині мають статус постраждалих і проживають здебільшого в третій чорнобильській зоні...