Лелека, боцюн, чорногуз, бусол, бузько, бусьок… Скільки душевного тепла та прихованої ласки у цих простих, ще з дитинства добре відомих кожному поліщукові назвах!

Не знаю, як в іншиaх регіонах, але і поява на світ нашого лісового волинського люду тісно пов’язана із чорногузами. Бо коли маленький поліщук тільки зіпнеться на ноги і почне відкривати для себе цей світ, то рано чи пізно запитає: «Мамо, а звідки я взявся?» На що майже неодмінно отримає апробовану століттями відповідь: «А лелека приніс!.. Одчепися!» 

Шановна редакціє!
Життя та здоров’я моїх двох малолітніх дітей-інвалідів внаслідок Чорнобильської катастрофи і моє — інваліда війни та Чорнобиля I групи — в небезпеці через жахливі житлові умови. Моєї пенсії ледве вистачає на лікування дітей, яким, за висновком лікарів, слід створити нормальні умови проживання.
І хоч влада обіцяла ще 2006 року забезпечити інвалідів-чорнобильців житлом, нічого не зроблено. 

Усе, вирішено! Після того, як мій добрий знайомий — відомий вітчизняний видавець і шанувальник української історії та культури Сергій Кіктенко — у деяких цікавих подробицях розповів про Козелець на Чернігівщині, я остаточно зважився відвідати славетне місто. Тим більше, що Сергій (а він, щоб ви знали, найдужче цікавиться саме цим краєм, кілька років тому був навіть учасником зустрічі нащадків графа Розумовського)  звідти родом. А ще тим більше, що він саме їхав до свого маєтку, який йому дістався від діда, багатого тамтешнього міщанина. Як не зекономити бензин і не впасти на хвіст?

Один із моїх знайомих має трохи дивний «пунктик». Кожного, з ким зустрічається вперше, згодом неодмінно екзаменує двома запитаннями. А саме: скільки свят налічує наш календар? Друге: хто (або що) не підпадає під них, тобто залишається поза «датськими» урочистостями?
Як правило, співрозмовники стенають плечима або ж розводять руками. А чоловік багатозначно усміхається, насолоджуючись інтелектуальною перевагою. 

Хоч як це парадоксально, але одне й те саме може захоплювати людину і жахати водночас. Приміром, є дві речі, які заворожують і не набридають нам, —  дивитися на вогонь і воду. Водночас  ці неодмінні атрибути людського життя часто перетворюються чи не в найбільшого ворога, коли стають некерованими.  Приміром, жертвами вогню, а точніше пожеж, щорічно стають тисячі людей, а збитки, завдані ними, обчислюються мільярдами гривень. Так, за даними МНС, минулого року  в населених пунктах і на об’єктах суб’єктів господарювання сталося 60790 пожеж, внаслідок яких загинуло 2863 людини, з них 92 дитини. Матеріальні збитки від них сягнули за 2,6 млрд грн.  

На противагу своєму славному землякові Несторові Махну, який на безмежних таврійських степах від Гуляйполя до Веселого і Якимівки  у далеких 20-х роках минулого століття будував потужну селянську республіку, нинішні очільники мелітопольської міської громади переймаються проблемами відродження тутешньої промисловості. Бо саме вона, а не дрібний базарний бізнес із його копійчаними статками і відсутністю будь-якої перспективи, завжди, а надто 20 — 30 років тому була годувальницею місцевого бюджету, давала можливість підтримувати на належному рівні освіту та медицину, сприяла розвиткові культури і духовності, забезпечувала безперебійну роботу комунальної інфраструктури. На відміну від багатьох інших середніх  вітчизняних міст, протягом останніх двох десятиріч тут дощенту не знищили колишні заводи, не порізали на металобрухт унікальні верстати та інше обладнання, а всіляко намагалися підтримувати їхню діяльність.  

- Купуйте чорницю, щойно з лісу, — припрошують дітлахи, що стоять обабіч поліських лісових доріг, кожного, хто тут зупиняється.

— А в мене беріть ожину, бачите, яка соковита!

Домовляємося про ціну: за літрову банку чорниці — 15 гривень, ожини — 10.  Вже за годину мої ягоди потрапляють до холодильної камери, поповнивши сімейні зимові запаси. Кому ж не хочеться взимку поласувати вареничками з чорницею чи випити цілющого ожинового морсу? До слова, того дня на ринку в Рівному за літр чорниці правили від 20 до 23 гривень.

А далі… Як мовиться, хто не встиг, той запізнився: сезон заготівлі чорниць, який цього літа тривав із місяць, завершується. А грибний — іще не розпочався. Отже, у пору короткого перепочинку можна підвести першу риску. А вона у кожного своя.

Гадаю, ні для кого не новина, що міста наші вночі не сплять. Принаймні значна частина жителів Черкас у темну пору доби продовжує відпочивати — на пляжах, у нічних клубах, інших розважальних закладах і навіть на подвір’ях будинків. Не обходиться, зрозуміло, без спиртного. Пияцтво, особливо нічне, на жаль, стало мало не візитівкою обласного центру.  

Виноградарство на півдні нашої країни, зокрема у Північному  Причорномор’ї, протягом багатьох століть було і є важливою складовою аграрного сектору. Попри  трудомісткість вирощування, виноград завжди був економічно вигідною, а в окремі несприятливі за погодними умовами роки страховою культурою. Однак в останні десятиріччя ця галузь почала деградувати: скорочують площі виноградників, знижується врожайність, зменшується виробництво саджанців. Але при цьому зростає виробництво вина, що, за висновками фахівців, свідчить про явну фальсифікацію напоїв.  

Рішення Київської міської ради від 13 березня 2008 року щодо вилучення з майнового комплексу Історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця» Башти №4 на вулиці Старонаводницькій і передачі її в оренду визнали протиправними Київський апеляційний адміністративний суд 8 листопада 2010 року і Вищий адміністративний суд України 23 лютого 2012 року. Але тепер музей оскаржуватиме нове рішення Київради щодо Башти № 4 — старого змісту — в Окружному адміністративному суді міста Києва, перше засідання якого призначене на 1 серпня.