Численні відвідувачі Сумського краєзнавчого музею неодмінно оглядають  експозицію, присвячену  видатному землякові, льотчику-випробувачу, уродженцю села Річки Білопільського району Степану Супруну. З-поміж раритетів особливо вирізняється броньована спинка крісла літака, на якому він здійснив останній політ. Зі слідами від куль і помітною вм’ятиною від снаряда, що став фатальним для повітряного аса, вона наче дихає жорстокою історією, повертаючи пам’ять до початку липня 1941-го. Саме четвертий день цього місяця став останнім у біографії пілота.  

Перемога чотирьох українських студентів на міжнародному конкурсі «Дизайн програмного забезпечення» в Сіднеї приємна для нас принаймні з трьох боків. По-перше, сама по собі, бо не перевелися ще світлі голови на землі українській. По-друге, ідею хлопці висунули в царині сьогодні найпрестижнішій, а отже найконкурентнішій — програмному забезпеченні. По-третє, довели останнім бастіонам «совкового менталітету», що наука — це насамперед не достатні фінанси та укомплектовані лабораторії, не кількість академіків та монографій, а «одна, але полум’яна пристрасть».  

  Уявіть ситуацію: зі шпальт засобів масової інформації вас наполегливо переконують, що погода нині в Україні прекрасна і температура цілком комфортна, мовляв, жителям африканських країн доводиться ще гірше. Вам же в цей час ніде заховатися від пекучого сонця, а дехто із сусідів через спеку непритомніє. Скажете, це неможливо? Але ж саме в такому стилі, коли чорне видають за біле, тривалий час у ЗМІ ведуть кампанію з дискредитації українських виробників феросплавів, організовану, ймовірно, їхніми конкурентами — імпортерами феросплавів. Щоб дійти такого висновку, просто треба віднайти відповідь на сформульоване ще давньоримськими юристами запитання: «Cui prodest?», тобто, кому вигідно? 

  Тривожне повідомлення надійшло з Приморського району. В одному з приватних господарств с. Комишуватка загинуло кілька свиней. Аналіз, проведений у Державному науково-дослідному інституті лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, показав, що причиною їх падежу став ДНК-вірус африканської чуми, виявлений у зразках тканин загиблих тварин.   

У селі Маяки, що в Біляївському районі неподалік Одеси, нещодавно з’явився «будиночок шерифа».   

«Шановні громадяни!

Тільки раз і тільки у нас! Поспішайте на неповторне шоу «Ніч у буцегарні»! У програмі: пікнік за гратами; театралізоване прочитання Кримінального кодексу; виступ аматорського колективу в’язнів «Веселі посиденьки»; демонстрація багатосерійного містичного трилера «Перевертні у по…тертих кросівках»; спортивний спаринг на гумових кийках. На вас чекають різноманітні розваги, подарунки, кава-брейк та дискотека з промовистою назвою «Під небом у клітинку».

Згадалася російська народна пісня «Матушка, что во поле пыльно?» — про дівчину з давнини, яку збираються одружити з нелюбом. Бо вона так перегукується із сьогоденною халепною ситуацією щодо моєї рідної української мови в державі Україна...
Дівчина запитує «Сударыня матушка, что во поле пыльно?» і чує у відповідь — «Дитятко милое, кони разыгралися». 3 липня у Верховній Раді, коли там у першому читанні прийняли закон Ківалова—Колесніченка «Про засади державної мовної політики», розігралися не коні. 

«Семиштан Олексій Іванович, три поранення; Федір Дєдушкін, контузія, три поранення; Іван Радченко, два поранення; Олексій Фаренюк, два поранення…» — така стисла, але, погодьтеся, надзвичайно красномовна інформація міститься під листом, з яким звернулися до нашої газети її постійні читачі, інваліди війни І групи, члени Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних сил і бойових дій.
«Ми часто чуємо у виступах депутатів, посадових осіб виконавчої влади слова на захист чорнобильців, дітей війни соціальних груп, — пишуть шановані автори. — І це правильно». 

Уявити пляж без торговців, які пропонують придбати у них усю цю неперевершену смакоту, майже неможливо. І якщо одні відпочивальники не замислюючись купують ці «ласощі», інші вважають їх небезпечними й утримуються від споживання. Воно й зрозуміло, чому: купуючи, приміром, пиріжок, ви навіть не думаєте попросити сертифікат якості на цей продукт. Усім зрозуміло, що його немає і в цьому разі й бути не може. Ну яка бабуся, що реалізує випічку на пляжі, проте даремно.   

Хто з нас хоча б раз у житті не забрав з роботи додому ручку або блокнот, ластик чи кілька аркушів паперу? За умови, що робоче місце — в офісі. «Ну то й що, подумаєш, — міркує більшість. — Це ж не техніка або гроші. На один блокнотик офіс не збідніє. До того ж, так роблять майже всі…» І ніхто навіть не замислювався, що цей вчинок можна кваліфікувати як крадіжку.