Провести літню відпустку в Криму було рожевою мрією чи не кожної радянської людини. Мало чим вона відрізняється й нині, особливо у вихованих давніми стереотипами співвітчизників, до яких можу сміливо зарахувати й себе. Чи, можливо, зараховував донедавна.
Чому про такі приємні речі йдеться у минулому часі? 

Наш автомобіль зупинився якраз біля малесенької станції кілометрів за три від Черкас. Літня спека й неполадки в охолодженні двигуна змусили певний час перечекати, поки можна буде продовжити шлях. Я з цікавістю дивився на маленьке, на кілька будинків селище, повз яке і вночі і вдень пролітають  автомобілі й поїзди. Пролітають, ніби лишаючи поза кадром це тихе існування забутого поселення. Але ж тут, як і скрізь, живуть і працюють люди зі своїми повсякденними клопотами.  

Нинішнього літа виповнюється 90 років відтоді, як почала працювати на ниві українського слова родина Копиленків. Спершу дід, Олександр Іванович, улюблений багатьма поколіннями письменник, затим батько Любим Олександрович — блискучий публіцист, перекладач, письменник, а нині його діти Олександр та Марія роблять свій внесок у розвиток сучасної української публіцистики.
І кожного разу книжки та статті усіх поколінь цієї родини порушують болючі питання розвитку української культури, ролі інтелектуальної еліти в політичних процесах. 

Наприкінці 1980-х я чергував на випускові обласної молодіжної газети, у якій тоді працював. І в матеріалі молодого журналіста Володимира Данилюка із захопленням прочитав нові факти про життя уславленого радянського розвідника Миколи Кузнецова. Оце так удача!..
Але волинський читач доступу до журналістської сенсації тоді так і не отримав. Бо цензор (була у комуністичні часи в друкарнях така посада!) зіслався на отримані ним нові службові вказівки.

«Зупинися, мить! Ти — відпустка!» Такий забавний вислів прочитала днями на Фейсбуці. І справді, про ці кілька тижнів мріємо цілий рік, будуємо плани, збираємо гроші, прагнемо «відірватися на повну» і намагаємося не думати про погане. Але… Коли приймаємо сонячні ванни на теплому пісочку далекого океанського курорту чи у шезлонгу в одному з найближчих пансіонатів або навіть на травичці біля річки в селі у родичів, у кожного з нас серце час від часу щемить: як там моя квартира?  

«Дні роботи спекотні, схожі на бої...» — ця фраза з популярної пісні яскраво відображає нинішню ситуацію в ЦВК : за вікном припікає дедалі дужче, і водночас щодня збільшується кількість бажаючих зареєструватися кандидатами у народні депутати України в одномандатних виборчих (мажоритарних) округах.  

Минулого року «Урядовий кур’єр» тричі — 6 і 31 серпня, 30 грудня — звертався до проблеми його порятунку. Така увага до одного із сотень волинських озер не випадкова, адже цей непересічний об’єкт нашої культурної спадщини нерозривно пов’язаний із творенням самого українства, а отже — творенням нашої державності.    

Уже пройшла значна частина судового процесу. Зачитали обвинувальний вирок, допитали підсудних і свідків, вивчили письмові докази у справі. Троє звинувачених — Євген Краснощок, Максим Присяжнюк та Артем Погосян, які 9 березня познущалися над 18-річною Оксаною Макар, у показах плутаються, звинувачення визнають частково або не визнають. Загалом з моменту початку судових засідань 12 червня і до цього часу поведінка підсудних істотно змінилася. Вони стали більш зухвалими, веселяться та навіть інколи «повчають» суддів та свідків. З чого б усе це? За стінами суду висувають кілька версій. Одна з них — справа «сиплеться» через відсутність суттєвих доказів. Якщо це насправді так, то професійні адвокати можуть домогтися, щоб покидькам значно зменшили їхній строк. Оце справді буде резонанс!  

Рослини, що раніше були унікальними, тепер масово вражають посіви північної й південної степових та сухостепових зон України. Такий висновок зробили вчені Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, які об’їхали з експедицією території п’яти областей країни. Вони провели ботанічні, гербологічні та зоологічні обстеження. Особливу увагу фокусували на агроценозах (сільськогосподарських посівах) та території заповідників.

Старенький інструктор, який багато років тому вчив мене азам водіння автомобіля, постійно нагадував: стерегтися треба не так пішоходів, як велосипедистів. Вони настільки непередбачувані, що на будь-якому метрі дороги можуть викинути якогось «коника». Бо для пішоходів усе-таки відведені доріжки і тротуари, а для друзів двох коліс вони не передбачені. Відтак кожен крутить педалі де заманеться і як на душі лежить. А це особливо небезпечно на автодорогах, де вже затісно від усіляких ДТП.