Офіцер з позивним «Око»: «Операцію «Вівальді» вивчатимуть у школах та аналізуватимуть у підручниках з воєнної історії»
Начальник пункту управління 1 батальйону «Paskuda Battalion» 21 полку «Kraken» Третього армійського корпусу переконаний, що головна сила операції «Вівальді» — у злагодженій взаємодії піхоти, механізованих підрозділів, розвідки та безпілотних систем. Принагідно військовий з позивним «Око» розповів, як українські дрони створюють росіянам логістичне пекло, чому окупанти змінюють маршрути й способи пересування, що найбільше вражає в роботі пілотів Hornet та чому сучасне поле бою змінюється значно швидше, ніж військові документи й доктрини.
Головне завдання — логістика й перекривання шляхів
— Друже «Око», який зараз у вас післясмак операції «Вівальді»? Як це — бути долученим до події, без перебільшення, історичного масштабу?
— «Вівальді» — це історична подія, і живемо ми в історичні часи. Операція — хороший приклад комунікації й симбіозу використання технічних засобів (починаючи від розвідки й закінчуючи придушенням РЕБ), піхотної складової, ролі механізованих підрозділів. На мою думку, це історична операція, яку невдовзі вивчатимуть у школах та аналізуватимуть у підручниках з воєнної історії.
— Чи можете згадати мідлстрайк із «Вівальді», який запам’ятався вам найбільше? Не обов’язково за масштабом, а через обставини.
— Найбільше запам’ятовуються моменти, коли пілоти влучно скеровують борт у якусь складну ціль.
Пілот під час польоту має контро лювати обстановку на картинці, тобто на полі бою. І коли він у процесі помічає маленькі деталі, яких сторонній спостерігач в моменті може не бачити, — ось такий професіоналізм пілотів найбільше запам’ятовується.
Мені дуже подобається робота по мобільних вогневих групах ворога, бо вони націлені конкретно на збиття бортів. І коли ми їх фіксуємо, то вони, зрозуміло, стають ціллю номер один. Важливо, щоб військовослужбовець рф чітко розумів, що він наша ціль. Він, конкретний хробак, який прийшов на нашу землю. І цей великий за розмірами (порівняно з FPV) борт залітає просто в нього. Як казав командир Третього армійського корпусу бригадний генерал Андрій Білецький: «Пора зробити боляче». І це «боляче» вони відчувають на власних шкурах.
Чітко розумію, що такі удари добре працюють на моральний стан ворога — коли на такій глибині (150 кілометрів до лінії фронту) солдат вже може стати «200-м» або «300-м».
— Чи вигідно це, коли один великий борт атакує тільки одного військовослужбовця армії рф? Чи співвідноситься ціна борту і ціна одного окупанта?
— Так, наше основне завдання — логістика, перекривання шляхів. Але ворог має розуміти, що саме він є основною ціллю. Якщо пілот бачить, що ціль — особа зі зброєю (комбатант), то це буде законною ціллю, обов’язково.
— Коли говоримо про мідлстрайки під час операції «Вівальді», чи змінилися підходи за ці тижні бойової роботи порівняно з попереднім підходом до ураження цілей?
— Важко відповісти, щоб не розкривати якихось карт (усміхається). Ми змінюємося і постійно проводимо роботу над помилками, аналізуємо кожний виліт і все, що піддається аналізу. Так, ми застосовуємо нові тактики, пробуємо, ховаємося, відпрацьовуємо по-іншому.
У ворога є тактика «стоп-колес», коли вони помічають активність FPV на якійсь ділянці маршруту. Коли ми летимо, вони зупиняють рух своїх автомобілів, і логістика на якийсь час перекривається незалежно від того, чи є ураження. Така сама історія тепер у них уже на глибині, де можуть працювати «Хорнети», — до 160 кілометрів.
Тому ми намагаємося зайти тишком-нишком, щоб про нас ні хто не знав і не чув. Ефектом несподіванки не нехтуємо. Тому доводиться вигадувати і застосовувати нові тактики. Під час операції «Вівальді» тактика застосування мідлстрайків змінювалася і змінюється постійно.
«Хорнети» і фаховість пілотів дають змогу робити нам багато на своїй ділянці фронту. Пілоти добре відгукуються про ці борти, «Хорнети» мають хороший якісний зв’язок, і це дає нам змогу працювати ефективно. Але зазначу: поле бою і тактики застосування різних засобів змінюються дуже швидко — за ними катастрофічно не встигають різні керівні документи і доктрини. Бюрократична історія не піддається таким динамічним змінам, як нинішній фронт. Ситуація на землі змінюється набагато швидше, ніж у документах. А важливо, щоби документи спиралися на досвід, який іде знизу.
Знайти ціль не критично
— Чи траплялося, що результат оператора або екіпажу вас здивував? Чим саме?
— На шляху борту є перешкоди. Наприклад, дроти лінії електропередачі. Їх важко помітити. Але я щоразу неймовірно дивуюся, коли пілот таки бачить ці перешкоди і проходить на тоненькому під чи над дротами. Це десять із десяти. Нещодавно так трапилося під час відпрацювань по автомобільному транспорту ворога. Наші пілоти автоматично тримають у пам’яті приблизну висоту, на якій мають проходити ці дроти. І неймовірна втіха бачити, як він пірнає під дротами і потім заходить на удар по транспорту. Такі моменти захоплюють найбільше.
Також запам’яталося ураження «ванька», який їхав у кузові, і йому наш борт пірнув у місце, на якому він сидів. Уявляю, що від нього залишилося: впевнений, що він просто розщепився на атоми. Ось такі ювелірні відпрацювання і запам’ятовуються найбільше.
— Що нині складніше: знайти ціль, правильно її ідентифікувати чи довести ураження до результату?
— Не скажу, що знайти ціль на п’ятому році війни легко, але не критично. Якщо говоримо про ідентифікацію цілі, то треба зазначити, що ворог добре маскується. Нині найбільша проблема в тому, що загарбники починають переодягатися в цивільних. Вони розуміють, що ми не б’ємо по цивільних, тому й ця тактика переодягання нині така поширена.
Загалом ідентифікувати ціль нескладно: чітко розуміємо, по яких цілях працюємо, по яких — ні. А коли є цілі, то й результат не забариться, відпрацьовуємо.
Важливо пам’ятати: що далі від лінії фронту ворог розумітиме, що він ціль, то краще. Тому й мета операції «Вівальді» — і повернення нашої землі, і показати нашим людям на окупованих територіях, що ми не забули їх і повернемо те, що належить нам.
— Що найчастіше залишається за кадром в таких ураженнях? Глядач бачить кілька секунд відео, але що відбувається до цього?
— Нині у війську багато футбольних фанів: вболівальники прийшли 2014-го, ще більше їх приєдналося до лав Сил оборони 2022 року. Раніше ми фанатіли на трибунах від кожного забитого гола чи особливо вдалого на полі моменту. Історії з «Хорнетами» — щось схоже: вони теж збирають біля моніторів достатню кількість глядачів, і коли дивишся це у прямому ефірі, то так само емоційно вболіваєш. І так само можеш відчувати і піднесення, і розчарування. Це залишається за кадром — але це море емоцій. На якусь хвилину-дві ми з побратимами потрапляємо назад, у те безтурботне життя, коли ходили у фанатський сектор і вболівали за забитий гол. Знищена техніка чи особовий склад — це завжди невеличка доза дофаміну в нашій роботі. Просто емоції із сектору проживаємо… трішки в іншому амплуа (усміхається). Загалом же за кадром відбувається велика робота з підготовки та навчання.
— Чим дрони «Хорнет» виявилися особливими саме в контексті «Вівальді»?
— Наш 21 окремий полк безпілотних систем має назву «Кракен». У «Кракена» є щупальця, і «Хорнет» став присосками на наших щупальцях, які роблять ворогові боляче, впускаючи отруту у свою здобич. Ми тягнемо ворога у своє лігво, знищуємо, стираємо.
«Хорнет» дав нам змогу дотягуватися на відповідну відстань до ворога, закрив прошарок мідлстрайків, дуже добре зайнявши цю нішу. Це хороший маневрений борт, який чітко реагує на команди, його відчуває пілот.
Хороша робота і гарний результат
— Чи вистачало вам «Хорнетів» під час «Вівальді»?
— Я не відчував потреби із забезпеченням. На зараз на своїй посаді не можу усвідомити масштабу та обсягу операції, бо як людина, котра бере безпосередню участь, поки що не маю змоги подивитися на це все збоку і сказати: «Ого, що ми наробили!». Ми були добре підготовлені до виконання завдань за наказом Андрія Білецького. Тому відчуття, що чогось не вистачало, в мене ніколи не було.
— Чи змінилося ваше ставлення до «Хорнетів» після цієї операції? Якщо так, то в чому?
— Дуже хороший і якісний засіб, без підводних каменів. Знаю, що він полетить, долетить і виконає завдання. Це найголовніше — щоб засіб працював без складних вигадливих механізмів, як годинник.
— Що ворог за останній час (і зокрема у процесі «Вівальді») змінив у поведінці і що це змусило змінити українські підрозділи? Які уроки в контексті мідлстрайків під час «Вівальді» ви для себе винесли, які висновки зробили?
— Під час перших двох сезонів операції, як звертало увагу наше командування, росіяни відтягнули свої паливозаправники за кордон. Прекрасно. Так само відтягнули склади, інші логістичні об’єкти. Гаразд, це наше завдання виконано — переходимо до наступного. Його не підсвічуватиму — хай це буде сюрпризом для ворога.
Нашим основним завданням як полку безпілотних систем в операції «Вівальді» стало перерізання ворожої логістики. На першому ешелоні працювали за допомого FPV, другий і третій на себе взяли «Хорнети» і прекрасно впоралися із цим завданням. FPV унеможливили доставки на передній край. Ворог почав щось придумувати — і тут у гру вступили «Хорнети», сказавши «no-no-no, не можна». Тому ми взяли під вогневий контроль їхні альтернативні маршрути, адже загарбник постійно шукає лазівки. А ми постійно їх січемо. Ворог на передньому краї спочатку рухався на «буханках» і квадроциклах — ми йому це заборонили. Потім вони почали пересуватися на мотоциклах — ми знайшли методи, як вибити і мотоцикли. І тепер вони ходять по 25 км пішки. А що піхотинець зможе пронести на 25 км? Каністру, наприклад, на 20 літрів хай спробує пронести 25 км… (хитро посміхається).
Ми помітили, що ворог до людей ставиться гірше, ніж до автомобільного транспорту, — навантажують їх страшенно. Піхотинці можуть кілометри нести паливо до передових позицій. Тому вони приходять до ЛБЗ вже втомленими — і це прекрасно, я вважаю. Додатково його ще наш дрон заганяє — і його потенціал наступу буде знижено.
«Вівальді» продумана до дрібниць задля того, щоб знизити наступальний потенціал ворога. Її будуть розбирати в підручниках з історії. Завдання нам доводили максимально просто і зрозуміло, запитували, що нам треба для виконання конкретної задачі.
Матрицю синхронізації склало командування, як на мене, на десять із десяти. Прекрасний симбіоз усіх підрозділів. Операція «Вівальді» — як мед на душу, коли все працює чітко і якісно, коли один одного підтримує, всі комунікують між собою. «Вівальді» — це підтримка і братерство. Це і дало нам змогу виконати завдання, яке поставили перед батальйоном «Паскуд»: ми закрили ворожу логістику і відкрили подальші можливості для Сил оборони.
Під час «Вівальді» складова БпЛА стала тим ключиком, який відімкнув перші двері для подальших дій. А далі все було дуже злагоджено.
Тож ми створили таке логістичне пекло росіянам, що одного разу під час перехоплення почули: «собаку с бєлим ухом не трогать, ето моя». Вони почали їсти собак, розумієте? Це ж як ми їм напаскудили, уявляєте? Це, отже, хороша робота і хороший результат.