Коли ще один день війни ти прожив недарма
Згадуючи харківський контрнаступ осені 2022 року, «Карбон» розповідає, як українські артилеристи після влучання в російський танк терпляче дочекалися, доки приповзе ворожа евакуаційна техніка, щоб його забрати, і влучними пострілами знищили ще й тягач. А нещодавно гармашам довелося захищати вже власну гармату, коли російські FPVдрони потужно атакували її приблизно через кожні 10—15 хвилин. Тоді Олександр із побратимами знищив десять ворожих дронів, а ще один підбили й згодом передали волонтерам. Отож жоден із 11 безпілотників у гармату не влучив.
Про ці та інші яскраві епізоди бойової роботи наших гармашів розповів боєць 40 окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта Олександр з позивним «Карбон».
«Луп-луп — і втекли!»
41-річний Олександр із міста Олександрія, який має позивний «Карбон», — номер обслуги гармати 40 окремої артилерійської бригади. До повномасштабного вторгнення він був підприємцем, активно займався роздрібною торгівлею, а гармати бачив хіба що по телевізору. Однак після підлого нападу росіян на Україну вже 25 лютого 2022 року був у військовій частині, а з 1 березня опинився серед оборонців Харкова.
Щоправда, певний військовий досвід Олександр уже мав, адже відслужив строкову службу у 2003—2005 роках. Тоді на центральному складі боєприпасів працював із ремонтом та обслуговуванням снарядів і мін. «Карбон» небезпідставно припускає, що саме цей досвід міг вплинути на рішення направити його в артилерію.
«24 лютого розпочалося це жахіття, а 25го ми вже були в частині. Уранці я приїхав у військкомат, а надвечір нас автобусом доставили в частину. А невдовзі, з березня 2022 року, ми з колегами стояли на захисті Харкова. Мої старші колеги мали бойовий досвід: вони, скажімо так, все розказали і показали. Отож насправді складного немає нічого, а головне — щоб колектив був дружний і злагоджено працювали всі як швейцарський механізм.
Спочатку ми працювали з «гіацинта». Для мене це була зовсім нова гармата. Я з цією зброєю ніколи не мав діла і бачив хіба тільки по телевізору. Та мій командир гармати дав пораду: «Придивляйтеся і робіть те, що роблять бувалі хлопці».
Так, спочатку було трохи незвично, бо ще тиждень тому я жив цивільним життям, а тут уже став артилеристом. Почав вчитися всього: як піднести снаряд, як його заряджати, що робити далі. Окрім того, ще вуха біля гармати треба не забути затулити, бо активних навушників на той час у нас ще не було», — згадує «Карбон».
У травні 2022 року після Великодня бригада отримала перші гаубиці M777, які артилеристи називають «сімками» або «трьома сокирами». З ними бійці й вирушили на ізюмський напрямок.
А під час Слобожанської наступальної операції восени 2022 року підрозділ Олександра просунувся аж до річки Оскіл. Свою ділянку наші гармаші тримали у визначеному секторі відповідальності, узгоджуючи роботу із сусідами.
«Ми виїхали в район ворожої цілі, відпрацювали швиденько — раздва, згорнулися, втекли. Тобто відпрацювали і відразу звідси ретирувалися. Доводилося змінювати позиції, а не стояти на одному місці. Напевно, саме завдяки цьому вороги нас і не змогли знайти.
Загалом це мало такий вигляд. Виїхали, розклалися, відпрацювали, склалися, причепили гармату до автомобіля — поїхали. На все витрачали максимум 30 хвилин. У нас був уже визначений район цілі: виїхали, виставилися, зорієнтували гармату, луплуп — і втекли. Одиндва були пристрілювальні постріли, до п’яти — це максимум. Але навіть з першого пострілу вже могли уразити або бодай пошкодити ціль. Це були і ворожі бліндажі, і різноманітна техніка. Якщо мені не зраджує пам’ять, навіть по танках ворога успішно стріляли.
Одного разу ми чітко поцілили в їхній танк, а далі почали чекати, поки росіяни приїдуть його евакуювати. І справді — вони не забарилися мерщій забрати свій танк, але й ми не дрімали, а спалили їм отой тягач. Тож танк пошкодили і тягач, який його тягнув, знищили. Ми всі задоволені, а піхота нам дякує.
Колектив у нас справді був класним — розрахунок, який не змінювався. Нових людей нам не давали, а старих не забирали. Ми тоді дев’ять місяців одним розрахунком відпрацювали і один одного з півслова розуміли. Тільки зиркну — й усе зрозуміло: той підносить снаряд, той — заряд. Зарядили, закрили, відстріляли. Склали, причепили, поїхали. Плюс водій у нас був від Бога: щойно під’їхав — одразу на фаркоп і виїхав», — розповідає артилерист.
Згодом Олександр перейшов у розрахунок вітчизняної гармати «Богдана». У навчальному центрі артилеристи спершу серйозно опановували новий механізм: розбирання, обслуговування та особливості роботи. А вже після навчання повернулися виконувати бойові завдання.
«Якщо порівнювати «сімку» і «богдану», то з першою, звісно, легше завдяки її вазі. А загалом немає нічого складного, щоб працювати із цією зброєю, бо снаряди, порохи, заряди ті самісінькі. Та й головне — і б’є наша «богдана» так само влучно.
На мою думку, робота з гарматою залежить від таких головних чинників: це і навідник, і правильно посортовані снаряди, заряди — кожен за партіями. Якщо все виставлено як треба, то і працює все чітко: перший — пристрілювальний, другий і максимум третій — і ціль пошкоджено або й уражено. Замаскувалися й розбіглися.
Тому снаряди і заряди ми сортували за ваговими категоріями, партіями. Кілька разів пристрілялися: якщо влучаємо — значить, усе нормально. Якщо ні, то шукаємо десь хибу. Можливо, порох старий був. Може, недоліт стався, іноді — переліт.
А ось на контрбатарейку інші треба снаряди — касетні. Якщо скупчення живої сили чи потрібно замінувати територію, працюєш з іншими боєприпасами. Якщо триває контрнаступ чи наші йдуть, чи окупанти полізли, то потрібно використовувати вже інші. Тобто залежно від цілі використовуємо той чи той снаряд.
Якщо трапляється переліт, то, звісно, беремо менший заряд. Навідник піднаводиться, бо йому дають вказівки, а він їх виконує. А доки він піднаводиться, ми теж уже знаємо, які саме треба принести снаряд і заряд.
Дали команду зарядити — ми миттю зарядили. Влучили — молодці. Якщо не влучили, то відразу ж шукаємо причину: десь щось, може, знову не так, а тому збилися. А загалом не секрет, що там, де людський чинник, завжди було, є і буде право на помилку», — детально пояснює особливості роботи біля гармати «Карбон».
Окупанта знищено, а ми всі живі-здорові
У березні 2022 року під час оборони Харкова капонірів для гармат не облаштовували. Тоді бракувало часу, дошкуляв сильний холод. Згодом M777 ховали в кущах і накривали маскувальними сітками. Та найбільшими загрозами для наших гармашів залишалися ворожа ствольна артилерія та касетні боєприпаси.
Тим часом приблизно із середини — другої половини 2024 року вимоги до артилерійських позицій змінила поява ударних дронів. Зокрема на донецькому напрямку артилеристи вже вручну копали капоніри, оскільки гармати й місця зберігання боєприпасів довелося заглиблювати в землю, щоб заховати від ворога.
«Капоніри та погрібки стали обов’язковими. Відтоді все робимо під землею. Максимально маскуємо — закидаємо землею, гілками, зеленню. Усе, що можна, ретельно накриваємо. Бо ворожий розвідувальний дрон пролетить, сфотографує — і пиши пропало. Ворог не забариться направити до нас безпілотники тощо.
Тому кожен день ми старанно оновлюємо маскування, бо вже встигли переконатися: що краще замаскуєш свою позицію, то більше шансів у тебе вижити. Адже якщо вороги розкрили місце розташування, то тоді вже використовуватимуть усе, що мають на озброєнні, — починаючи від «стволки» і закінчуючи FPV. Тобто тоді все смертоносне залізяччя летить на нас.
Наприклад, одного разу вони якось вирахували нашу гармату й почали до нас відправляти ударні FPVдрони. Інтенсивність — 10—15 хвилин, і прилітає. Ми, звісно, не сиділи склавши руки. Але поки одного збили і магазини позаряджали, уже швидко наступний летить.
Насамперед виставили вогневі точки так, щоб бути в полі зору один в одного. Це для того, щоб один одному в спину не стріляти, і далі досить чітко й успішно працювали. Адже жоден ворожий дрон не влучив у гармату. Усі одинадцять безпілотників ми зупинили: десять знищили, один підбили й передали волонтерам. А вони нам у відповідь генератор подарували.
Проти ворога працювали тоді «помповиками» — помповими рушницями і «калашами». Коли дрон заплутався в сітці, а ми його відразу збили. А одного зняли і побачили, що на ньому чогось немає бойового заряду. Як він відпав — не знаю. Та ми забрали його і передали волонтерам. Кажу: «Нехай буде в них як трофей від Збройних Сил», — розповідає Олександр.
Цілевказання артилеристи отримують від аеророзвідників свого підрозділу і суміжників. Інформацію про виявлені цілі передають через керівництво. У визначеному квадраті це може бути скупчення ворожої піхоти або поява техніки. На бахмутському напрямку 2023 року аеророзвідка якось повідомила про рух колони ворога. Машини супроводу зуміли втекти, а гусеничну техніку, діючи спільно із суміжниками, вдалося спалити.
«Від того моменту, як нам дають ціль, до того, як ми маємо стріляти, має минути хвилин п’ятьшість. А вже поки ми йдемо до гармати, нам кажуть, який має бути снаряд, який заряд. Тому в нас уже все готове. Ми вже на ходу чітко знаємо, що один знімає маскування, інший піднімає ствол, ще один порохи дістає, той уже несе заряд, снаряд — усе робить досить вправно і швидко. Коли отримали команду заряджати, зарядили і відпрацювали. Затим знову замаскувалися, і пора тікати, щоб не було відповідних дій ворога по нашій позиції.
А вже перегодя нам присилають, скидають відео нашої роботи ті хлопці, які сидять на пункті, що саме нам можна подивитися. Іноді кажемо: «Покажіть нам, чи ми влучили, чи не влучили». А вони спершу трохи зволікають: «Та влучили, влучили, молодці, але покажемо трохи пізніше».
А коли вже скидають відео, то ми йдемо в бліндажик і, уявіть, немов бокс чи футбол дивимося. І все це на емоціях, адже ми справді молодці — свій особовий склад і техніку зберегли, а ворога знищили. Усе це, повірте, для нас є найкращою мотивацією.
Ці відео невеликі, короткі, всього на 20—30 секунд. Але ти вдивляєшся в екран і розумієш, що це твоя робота, і вона дає вагомий результат. Окупанта знищено, а ми всі та наша піхота живіздорові й нам дякують.
Я впевнений, що це не тільки для мене — це й для всіх побратимів також хороша мотивація. Ми живіздорові, а окупант знищений. Значить, ще один день на цій війні ти прожив недарма», — підсумовує артилерист.