Швидкість роботи залежить від злагодженості екіпажу

Під час інтенсивних бойових дій екіпажам танків доводиться виконувати бойові завдання фактично щодня кілька місяців поспіль, здійснювати по кілька виїздів на добу й долати десятки кілометрів, щоб безпечно вийти на вогневі позиції та повернутися з них.

До того ж нині танк — пріоритетна ціль для ворожих дронів: полювання на нього починається відразу після першого пострілу, тож екіпажу необхідно якомога швидше ховатися від БпЛА супротивника. Про роль танків на сучасному полі бою розповів навідник танкової роти 77 окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади 7 корпусу швидкого реагування Десантно­штурмових військ ЗСУ Сергій на позивний «Пітон».

Готували як штурмовиків, але потрапив у навідники

39­річний Сергій родом з Одещини. Замолоду він здобув досвід строкової служби в армії й опанував фах танкіста на Т­64, Т­80 і Т­72, однак відтоді й до повномасштабного вторгнення стосунку до війська не мав.

Свій позивний Сергій отримав ще під час навчань у Великій Британії, де українських військовослужбовців готували передусім до дій у складі піхотних і штурмових підрозділів. 

«Саме там і прилип до мене цей позивний. Якось розізлився й хотів матюк сказати, але просто голосно зашипів. Тому так і пішло — «Пітон», — усміхається він.

Так, чоловік проходив службу як механік­водій Т­64, однак участі в АТО та ООС не брав. Тож відновлювати призабуті знання і здобувати новий досвід, набувати уміння й навички бойової роботи на танку довелося заново. Тим більше, що за умов сучасної війни завдання танкового екіпажу та сам порядок бойової роботи зазнали суттєвих змін порівняно з класичною тактикою застосування техніки.

«До Збройних Сил прийшов у квітні 2023 року. Спочатку була підготовка за фахом — стрілець. Нас готували як штурмовиків, і доволі непогано. А коли приїхали в Україну, всіх розподіляли за спеціальностями. Так я потрапив у танкову роту. Тоді не дуже хотів у танкісти і проморозився щодо механіка­водія, але все одно потрапив у навідники», — пригадує «Пітон».

Танк, зазначає Сергій, за нинішніх умов використовують не лише як машину для безпосереднього бою на передньому краї. Екіпаж працює із завчасно підготовлених позицій, підтримує інші підрозділи й уражає ворога перед його спробами просунутися до українських позицій.

«Здебільшого бойові дії були на Харківщині, під Куп’янськом. Там довелося зробити дуже багато виїздів. 2024 року ми протягом дев’яти місяців майже день у день виїжджали. Бувало таке, що за добу на броні проходили до 160 кілометрів.

Саме там працювали, коли визволяли Кругляківку. Кілька будинків захопили окупанти, спроби їх звільнити призводили до великих втрат. Тоді викликали нас. Ми однією «коробочкою» виїхали увечері й ті три укриття розібрали. Там і полонені загарбники були, і двохсоті», — пригадує Сергій.

Один із пам’ятних епізодів бойової роботи танкістів стався 9 травня 2024 року. Тоді танк відпрацював по великому скупченню російської піхоти, яка готувалася до штурму українських позицій.

«Зазвичай ми ніколи не запитуємо, що саме зробили, але цікавість перемогла, тому того разу я запитав. Там було більш ніж 30 уражених окупантів: 28 двохсотих і навіть не знаю, скільки трьохсотих», — каже танкіст.

Іноді екіпаж отримував завдання працювати прямою наводкою. Такі виїзди ускладнювалися особливостями місцевості й необхідністю точно влучити по ворогу здалеку за умов, коли відстань між українською піхотою та противником дуже мала.

«Переважно ми працюємо по скупченнях піхоти. Коли вони збираються штурмувати наші позиції, ми виїжджаємо й працюємо по них із закритих позицій осколково­фугасними снарядами. Багато працювали по пристріляних квадратах, де вони так само скупчувалися.

Колись мали їхати на пряму наводку, але між нашими хлопцями й окупантами було лише метрів 50. А ми мали влучити приблизно з чотирьох кілометрів. Це дуже складно. У нас тоді не вийшло, бо панорама зовсім інша була, поле заважало тощо. Повернулися на попередню нашу закриту позицію й узяли трохи далі. І таки розібрали ворога по­своєму. Завдання виконали, тільки іншим способом», — згадує навідник.

«Мангал» створює додаткові ризики

Масове застосування безпілотників змусило танкістів змінити час виходу, маршрути, тривалість перебування на позиції та порядок взаємодії з іншими підрозділами. Перед кожним виїздом екіпаж має отримати актуальну інформацію про ситуацію в небі. Для цього військові підтримують зв’язок із підрозділом, у смузі відповідальності якого працюватиме танк.

«Зараз ми комунікуємо з іншими підрозділами. Наприклад, їдемо на напрямок, за який відповідає підрозділ, що потребує нашої допомоги. Вони так само роблять запити. Зараз є багато всіляких додатків, якими контролюють небо.

Також виїжджаємо тільки «по сірому», вранці, щоб було не зовсім темно й не дуже світло. Це той момент, коли дрони найбільш сліпі. Враховуємо й погодні умови. Найкраще під час добрих морозів — тоді у ворожих дронів сідають акумулятори, вони далеко не дістають, а іноді взагалі не літають. Щоправда, зараз навіть під час сильного вітру все одно буває багато дронів», — пояснює «Пітон».

Окрім вибору часу й постійного контролю повітряної обстановки, танкісти посилюють машину фізичним захистом. На корпусі та башті встановлюють протидронові конструкції, сітки й додаткові елементи, які мають перешкодити влучанню.

«Звісно, ставимо «мангал», натягуємо сітки, чіпляємо ланцюги, «їжачки» — що завгодно, аби захиститися від дронів. Так, усе це заважає, адже погіршує огляд, особливо коли їдеш «по сірому». І в цей час пересуваємося не тільки ми, а й піхота, інші підрозділи. Самі розумієте: танк — така машина, що якщо когось переїде, то й не відчує. Тому цей захист створює додаткові ризики», — уточнює Сергій.

Типовий виїзд танкового екіпажу на бойове завдання починається задовго до того, як танк залишить укриття. Бійці перевіряють свої системи, командир установлює зв’язок, а підрозділ, якому надаватимуть підтримку, оцінює ситуацію в повітрі. Подальша швидкість роботи залежить від злагодженості всіх учасників. Після отримання координат екіпаж має вийти на позицію, виконати завдання й повернутися до замаскованого капоніра раніше, ніж ворог його виявить.

«Тепер, коли надходить вказівка від командира, що має бути виїзд, ми плануємо, на яку годину, залежно від пори року, треба починати готуватися. Буває, наприклад, на четверту­п’яту ранку. Ідемо до танка завчасно, за пів години щонайменше. Механік дивиться у своєму відділенні, щоб усе було в порядку. Командир виходить на зв’язок по рації, ми доповідаємо, що готові працювати й виїжджати на позицію. Вони перевіряють небо, і якщо воно «брудне», чекаємо. Коли кажуть: «Чисто», — тоді вже рухаємося. Намагаємося максимально швидко дістатися в потрібне місце. Якщо працюємо із закритих позицій, то заздалегідь маємо знати орієнтири. Коли відпрацювали, швидко складаємося й повертаємося, бо після першого пострілу нас уже починають шукати. Одразу після повернення заправляємося, заряджаємося, щоб танк був готовий до бою, адже може надійти команда знову виїжджати», — наголошує військовий.

Строкова служба дала «Пітону» базові знання про танк, а фахова підготовка після мобілізації — розуміння обов’язків навідника. Проте більшість нестандартних ситуацій, із якими зіткнувся екіпаж, довелося опановувати вже під час бойової роботи.

«Механік­водій знає свою роботу: як завести танк, заправити, обслужити. Я як навідник розумію, що маю робити зі снарядами й що перевіряти у своєму відділенні. Але на практиці виявляється, що багатьох особливостей узагалі ніхто не вчив. Якісь поломки на виїзді ми усуваємо нині самі. Коли постріл не спрацьовує, треба чекати щонайменше пів години. І лише потім його витягувати, замінювати й продовжувати стріляти.

Але зараз це дуже важко. Раз вистрілиш — і миттю вилітають ворожі дрони шукати нас. Бувало таке, що ми вже за п’ять хвилин, просто ризикуючи — здетонує постріл чи ні, — діставали його й далі продовжували працювати», — зізнається він.

Роль танкістів у війні дронів

Для сучасного танкіста, за словами Сергія, недостатньо вміти виконувати одну операцію за інструкцією. Кожен член екіпажу має розуміти послідовність роботи механізмів і постійно контролювати стан систем у своїй зоні відповідальності. Наприклад, навідникові, крім роботи з прицільними пристроями, потрібно враховувати особливості різних боєприпасів. Від послідовності їхнього використання та поправок після першого пострілу може залежати точність вогню, особливо якщо ворог перебуває неподалік від нашої піхоти.

«Механік має стежити за своїми датчиками. Навідник повинен дивитися на снаряди і дотримуватися послідовності. Є «плюс», є «мінус», два «плюси», нейтральні й так далі.

Треба розкладати їх послідовно: або від «мінуса» до «плюса», або від «плюса» до «мінуса» для того, щоб бути точнішим. А якщо їх кидати навмання, то вони, звісно, так і прилітатимуть. Що більше «плюсів», то більше пороху й далі летить снаряд. Перший постріл зазвичай холодний. Холодний, звісно, далі не летить. Тому снаряд із трьома «плюсами» треба, напевно, пускати першим — із розрахунку, що він може влучити туди, куди треба.

Якщо такого немає, тоді треба самому додавати дальність, наприклад дві поділки бокового рівня, щоб підняти гармату вище. Бо якщо стоять наші хлопці, а за 100—200 метрів уже ворог і треба стріляти, то снаряд може не долетіти й прилетіти по наших», — пояснює навідник.

Тим часом російські війська також намагаються пристосувати бронетехніку до масового застосування безпілотників. На танках з’явилися суцільні захисні конструкції, через які ці машини називають «черепахами». Вступати з такими покручами в бій Сергієві не доводилося, але він розуміє, навіщо росіяни вдавалися до такого спотворення бронемашин, — щоб використати танк як засіб для доставки піхоти якнайближче до передової.

«Вони інакше використовують танки — працюють як САУ або таксі. Траплялося, що ми ходили на чергування по кілька днів, оскільки була загроза штурму колоною окупантів. Але завдяки нашим дронам і хлопцям, які з ними працювали, вороги просто не доїжджали. Половину їх розбирали, половина тікала назад.

По ворожому танку­«черепасі» стріляти поки що не доводилося. Нині здебільшого війна дронів. Думаю, що танкові дуелі відходять у минуле. Будь­який штурм супроводжується дронами ворога. Спочатку йдуть ударні безпілотники, а потім — піхота», — підтверджує Сергій.

Попри домінування дронів, «Пітон» не вважає танк уже непотрібним, адже важка бронемашина зберігає здатність швидко зупинити масований штурм або колону там, де інших засобів може виявитися недостатньо. А подальше місце танків на полі бою він безпосередньо пов’язує з розвитком протидронових технологій. Якщо ефективного захисту від безпілотників не з’явиться, роль танкістів, на його думку, зменшуватиметься.

«Нині в нас іншого вибору немає. Штурм, навалу великої кількості ворогів чи колони танком реально швидко зупинити. Можна втратити один танк, але зупинити наступ, щоб запобігти більшій біді. Надалі, як на мене, танки можуть втрачати актуальність з розвитком дронів. Хіба що придумають такий РЕБ, який глушитиме повністю всі дрони. Тоді все повернеться назад і значення танків знову зростатиме», — підсумовує навідник танкової роти 77 окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади.