Ви ніколи не замислювалися над тим, що знає наша молодь про життя в Україні до часів незалежності? Це питання настільки зацікавило нас, що редакція попросила київських студентів-старшокурсників, майбутніх тележурналістів, які, власне, майже ровесники незалежності, написати маленький твір на задану тему: якою вони уявляють країну, в котрій жили їхні батьки, коли були молодими.

Мандрівка завжди починається з вибору: що взяти в дорогу, щоб у ній не обтяжувало та не муляло зайве й недоречне. Вибором вона й завершується: але відкладаються вже не речі з шафи до рюкзака чи валізи, а найяскравіші спогади про побачене й відчуте — в пам’яті, у душі.

Юні художники вибирають з дорожніх вражень те, що олівцями й пензлями осмислюється на аркушах паперу в образах. Цей шлях їхньої творчої уяви цікаво простежується на Міжнародному конкурсі дитячого малюнка «Подорожуючи Україною», присвяченому 20-річчю Незалежності нашої держави.

Хто живе в час перемін, не лише свідок, а й творець історії. Є такі, що її затемнюють. Яскраві особистості роблять  привабливою. На прикладі аграрних реформ (останні 20 років село в них перебуває)  це добре видно. Як і те, що найбільший тягар відповідальності за прорахунки і упущення ініціаторів змін несуть керівники, що безпосередньо забезпечують втілення їх у життя. Тому важливо не лише що, але хто і як робить. Критерій один: ставлення посадовця до людей, розуміння і вміння  захищати їхні інтереси. З такими пов’язують усі надії у найскладніші часи. Яготинці опорою, скажемо так, джерелом оптимізму останні двадцять років вважають Володимира Семеняку.

Народилася я разом із Україною 24 серпня 1991-го. І дуже пишаюся таким подарунком долі. Це справді щастя — зростати зі своєю незалежною державою, яку вистраждав наш щирий і працьовитий народ, жити її повсякденними  радощами і тривогами. Але водночас і велика відповідальність: саме нам історія дала унікальний шанс, отож у наших руках не лише власна доля, а й доля держави.  

Я — майбутній історик. Особливо мені до душі історія України.

Уже загальновідомий факт: з 25 тисяч українських матерів-героїнь майже 10 тисяч проживають на Рівненщині. Це жінки, які народили і виховали 5 і більше дітей. А ось сім’я Онуфрійчуків із села Моквин Березнівського району під цей, сказати б, усталений трафарет не підпадає. Річ у тім, що цих п’ятьох донечок народила мама, та їхнє виховання лягло здебільшого на плечі тата — адже матуся раптово (через інфаркт головного мозку) покинула цей світ 9 років тому…

Пересопницьке Євангеліє, створене 450 років тому, в незалежній Україні набуло статусу національної реліквії: на ньому почали присягати на вірність українському народові президенти держави. 

На Чорноморському суднобудівному заводі завершено будівництво великого морозильного траулера-рибозаводу «Генерал Трошев» для російської компанії «Преображенська база тралового флоту». Судно призначене для промислу риби за допомогою донного і різноглибинного тралення та побудоване на клас Російського морського регістру судноплавства і має необмежений район плавання.

Знайома багатьом ситуація: де працює світлофор, транспорт рухається без збоїв. Як тільки його заміняє регулювальник, обов’язково виникають затори — ручне управління підводить. Щось подібне простежується і при закупівлі державою фармацевтичної продукції. Ліки у нас дуже дорогі. Останнім часом (мабуть, для того, аби зберегти цінову політику) створено ще й дефіцит на цілу групу препаратів, без яких хворі не можуть обходитись.

На думку першого заступника міністра охорони здоров’я Раїси Моісеєнко, проблема породжена зміною керівництва МОЗ. 

Коли про вітчизняну вугільну галузь  говорять на міжнародному рівні, то здебільшого згадують не про рекорди та якість сировини, а про  те, що ціна кожного виданого на-гора мільйона тонн «чорного золота» коштує Україні дуже дорого — два людських життя. На жаль це дійсно так — наша держава займає друге місце в світі після Китаю за трагічними випадками та кількістю загиблих. Буквально недавно рідні та близькі оплакували загиблих гірників двох шахт з Донецької та Луганської областей, а вже позавчора  у місті Димитрово Донецької області на шахті імені Стаханова стався обвал, під яким опинилося двоє шахтарів.

Винахідника рамкового вулика ще за життя нарекли Великим Пасічником і Колумбом бджільництва. Він став рятівником крилатих трудівниць, яких віками нищили заради меду, по-варварськи виламуючи стільники із бджолиних гнізд, розміщених у дуплах дерев або вуликах-дуплянках.

Давній козацький рід видатного бджоляра прославила не стільки войовничість його представників, скільки вченість знаменитого церковного і громадського діяча Феофана Прокоповича. Однак недарма ще мудрий Григорій Сковорода стверджував, що розум і багатство рідко живуть разом.