Історія, яку ми хочемо сьогодні розповісти, при всій своїй трагічності настільки багатогранна, що відразу знайти відповіді на всі запитання, породжені перебігом її подій, не просто. Зрозуміло лише одне — незахищеність простої людини перед свавіллям різного штибу негідників, помножена на неефективне судочинство, стає ледь не звичним явищем у суспільстві. Мало не щотижня ті, хто на свій розсуд обирає, кого поважати, а кого ні, хто одноосібно вирішує, що є право, а що ним не є, відверто знущаються, калічать і навіть убивають людей, але жодного покарання не несуть.  

Ця ювілейна цьогорічна дата поки що залишається в суспільно-громадському затінку. Йдеться про 40-ліття від початку будівництва першого молодіжного житлового будинку. Тоді підмосковне місто Калінінград (нині — Корольов) гриміло на весь Радянський Союз. Адже саме там було запроваджено унікальний експеримент зі спорудження молодіжних житлових комплексів. 

6 квітня цього року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження за №293 «Про підготовку та відзначення у 2011 році 40-річчя діяльності молодіжних житлових комплексів», таким чином привернувши увагу до цього питання. Тож ювілейний рубіж став приводом не тільки підсумувати набутки (якщо такі є!), а й визначитися, що саме робити сьогодні і яке майбутнє в цього починання.

 Сьогодні минає рівно 10 років, як Україна принципово і офіційно відмовилася від смертної кари, — 1 вересня 2001 року набув чинності новий на той час Кримінальний кодекс, в якому саме поняття «страта» було вилучено зі списку кримінальних покарань. Вищою мірою суспільного захисту стало довічне ув’язнення. За цією статтею зараз відбувають покарання 1714 злочинців, з яких 20 жінок. Згідно з чинним законодавством, після 25 років ув’язнення всі вони теоретично можуть сподіватися на пом’якшення свого вироку.

Відповідь на це питання сподіваються отримати учасники громадських слухань, присвячених спецрозслідуванню щодо імпорту нафтопродуктів.

Чим менше часу залишається до 1 вересня, тим сумнішими стають діти. В усякому разі ті, за ким я цього літа спостерігаю. Їм так не хочеться до школи! Мимоволі стає шкода учнів — вони вже уявляють важелезні рюкзаки на своїх спинах, домислюють, як вчителі «вантажитимуть» їх такими обсягами знань, які осягнути може хіба що вундеркінд. Що ж дивного в тому, що діти не горять бажанням іти до школи?...

Співробітники служби режиму та відділу охорони пам’яток історії й археології заповідника та спецпідрозділу ГУ МВС України в Запорізькій області «Беркут» затримали двох «чорних археологів», які проводили  несанкціоновані розкопки на території Національного заповідника «Хортиця» в районі Вирви. У злочинців вилучили металошукач, травматичну зброю, а також посвідчення членів громадських організацій.

У тому, що кримінальна хроніка останніх місяців густо рясніє повідомленнями про викриття злочинів у системі житлово-комунального господарства, немає нічого дивного. Нереформована десятиліттями, технологічно і організаційно допотопна сфера ЖКГ стала не просто фінансовим тягарем для держави — вона  перетворилася на тяжку соціальну проблему, оскільки вже давно паразитує на всіх нас, споживачах послуг. Справа зайшла так далеко, що про «тарифну війну», яку повели проти народу не чисті на руку комунальні чиновники, заговорили на найвищому рівні. 

Всі ми час від часу спостерігаємо, як зверхньо поводяться деякі господарі домашніх улюбленців. Особливо це помітно, коли йдеться про собак бійцівських порід. Тварина без намордника може спокійно гуляти, приміром, у парку поряд з дитячим майданчиком. Якщо ж батьки малечі попросять забрати її подалі, то на таке зауваження ніхто й уваги не зверне. А деякі господарі взагалі можуть дати команду «фас». Тому більшість українців, бачачи подібну картину, десятою дорогою обходять таку собі «ходячу небезпеку». Чому так відбувається, дізнавався «Урядовий кур’єр».

Як громадянин України та представник ринку добровільного медичного страхування держави я всіляко підтримую ініціативи уряду щодо реформування системи охорони здоров’я. Безумовно, без змін у цій сфері нашу державу чекає лише поглиблення соціальних проблем, пов’язаних насамперед із здоров’ям нації. Сьогодні всім відомі такі основні «стандарти» життя: смертність населення зростає і вже сягає понад 15 чоловік  на 1000 населення, тоді як у Європі цей показник удвічі нижчий.  

І з’явився на білий світ,  у містечку Куликів на Львівщині,  Богдан Сильвестрович Ступка знаково: 27 серпня — в день народження своєї мами та Івана Франка. Марія Григорівна — добрий ангел його родинної домівки, Великий Каменяр — творчої, з 1978 року  в Національному театрі імені Івана Франка. Була й професійна родинна знаковість: батько — хорист, старший мамин брат — соліст, тітка — концертмейстер Львівського оперного театру; зустрічі з видатними співаками, зокрема Іваном Козловським і Сергієм Лємешевим, за лаштунками у  дитинстві. Згодом — театральна спадкоємність у власній сім’ї: дружина Лариса — балерина, син Остап — актор-франківець, причетний до театру й онук Дмитро.