У Нападівці всього 147 дворів. За подільськими мірками -село мале. У Калинівській райдержадміністрації додали: воно звичайне! І сільський голова по телефону зауважила: "У нас чогось особливого не побачите". Непомітне, пересічне, віддалене... Невже, окрім назви, немає за що зачепитися?

У Данському королівстві знову все спокійно. Принц, поспілкувавшись з Тінню Короля в звичному для останнього космічно-віртуальному режимі, поклав голову, тобто посаду, на плаху, залишивши собі, як і годиться, найдорожче: принцип, який педантичні німці назвали Магдебурзьким правом, або вольницею міст. 

Пам'ятаєте відому фразу Штірліца із "Сімнадцяти миттєвостей весни": "Більше всього на світі мені шкода старих та дітей. Вони є найбеззахиснішими"... 

Кореспондент "Урядового кур'єра" разом з відомими фахівцями зробив спробу знайти об'єктивну відповідь на досить "незручне" запитання: чому за два десятиріччя в 30-кілометровій зоні ЧАЕС не введено в експлуатацію жодного промислового об'єкта, які мали б давно позбавити цю станцію, зупинену 2000 року, статусу діючої ядерної установки? 

Було б сумно жити, коли б не соціологи зі своїми дослідженнями. Останнє на часі не так розвеселило громадськість, як ще раз вказало нам на невиліковну суспільну виразку з глибокими метастазами, ім'я якій - корупція. 

Щороку у травні у насособливе, не схоже на інші свято - День Перемоги. Не можемо не відзначати - занадто дорогою ціною далася українському народові вікопомна страшна війна 1941-1945 рр. Саме тому перемога над фашистами не щезне з людської пам'яті, бо йдеться про великий подвиг і велику трагедію... І хоча до Великої Вітчизняної можна ставитися по-різному, забути полеглих у боях заради життя і щастя інших не маємо права.

Весну 1987 року чекали з побоюванням. Пам'ятаю, мало не щодня читачі телефонували в "Київську правду" (де я тоді працював), питали, чи не готуватися до нової біди. Підстава для тривоги була дуже серйозного: снігу випало забагато, тож можливий паводок міг принести неприємності. Якщо на побутовому рівні їх лише активно обговорювали, то спеціалісти робили все можливе (а часто й неможливе), аби запобігти загостренню трагедії. Чимало клопоту завдавала на перший погляд тиха й сумирна річка Уж. На одній з дільниць біля неї, де працювали меліоратори, багатотонний трактор захитався, а потім швидко почав тонути. Водій ледве встиг вискочити.

Що-що, а спадкоємність влади, точніше окремих її представників у морській столиці України, напевне, все-таки існує. Вона прослідковується безперечно і в тому, що морське узбережжя Одеси нагадує шагреневу шкіру, яка для мешканців та гостей міста зменшується щорічно прямо на очах. При будь-якій владі. Однак цього разу мова піде про різновид "спадкоємності", яка вкотре поставила на межу виживання великий колектив людей у білих халатах. Протягом тривалого часу вони змушені не лише хворих лікувати, оперувати, а ще й відстоювати своє право на працю.

Знімімо головні убори. Вклонімось. Без зайвих слів, без театральних жестів. Так, щоб серцем зігріти серця. Пробудімо в очах якщо не радість, то хоча б надію. Перед нами - Великомучениці. Чорнобильські вдови. Більшість з них втратили свою половинку у розквіті сил. Коли багато хотілось і моглось, любилось і здавалось, що щастю не буде кінця, а радості додаватиметься. Хто мріяв про дітей, а хто - уже й про онуків. В одну мить усе обірвалось. Вони, не показуючи відчаю на людях, а вночі, зарившись у подушку, щоб рідні не чули плачу, плакали, проливали ріки сліз. А життя тривало. І вони мали бути на висоті, хоча й залишились на одному крилі. І лише вони, жінки, які випили чашу горя сповна, знають, як це важко. 

Те, що часи отримання безплатного житла минули безповоротно, здається, усвідомили всі. Нині для черговиків пропонується інша схема покращення квартирних умов - програма "Доступне житло". Тут частину коштів доведеться сплачувати зі своєї кишені. Та чи значно вона зменшить кількість сімей, що стоять на квартирному обліку?