Американські вчені склали рейтинг професій, які приносять людині найбільше задоволення. Опитали 27 тис. співгромадян і з'ясували: в лідерах зовсім не артисти, юристи і політики. Найщасливіші - священики і пожежники. В Україні такого рейтингу немає. Зате є чимало пожежників, які вважають свою небезпечну професію найкращою. 

Великі спортивні перемоги не даються абияк. Таланти треба спочатку віднайти й виплекати. Без підтримки дитячого спорту не буде спорту високих досягнень, якими залюбки пишаються уряди і держави. Це аксіоми, про які дедалі частіше забувають. 

Акірі Судзукі 72 роки. Він корінний житель Токіо, за фахом перекладач. Доля звела з ним кілька років тому, коли Акіра виявив бажання відвідати Сумщину, аби побувати на малій батьківщині відомого художника, поета-футуриста Давида Бурлюка (1882 - 1967). Японець настільки фанатично залюблений у творчість уродженця села Рябушки Лебединського району, що, попри слабке здоров'я і поважний вік, таки зважився на далеку подорож і в квітні минулого року гостював у Сумах і на Лебединській землі. 

Отже, стрілки годинника по всій країні вже вкотре будуть переведені на одну годину вперед. Уперше це відбулося 1908 року у Великобританії. Нині переведення стрілок в залежності від пори року здійснюється більш ніж у 80-ти зі 192 країн світу. Водночас багато держав Азії живуть за єдиним часом. Так, не переводять стрілки годинника Японія, Китай, а також Казахстан та Киргизія. Має намір відмовитися від переведення стрілок і Росія.

"Нічого собі бідні українці живуть! Що ти так багато води в бутлях купуєш? Вже борщ можна й на воді з-під крана зварити", - приговорювала моя подруга, яка вперше за десять років приїхала "з-за бугра", з Європи, куди колись відправилася на заробітки, втекла від хронічної бідності життя українського інженера. І тепер, повернувшись і спостерігаючи наші нові звички, коли за вікном починає сигналити машина, що привезла питну воду, і ти поспішаєш з порожніми пляшками, аби заповнити їх "найчистішою, прямо з мінерального джерела" вологою, подруга насміхалася наді мною. 

Я - учасник Великої Вітчизняної війни, інвалід І групи загального захворювання. За медичними рекомендаціями фахівців хочу отримати путівку до санаторіїв Хмільника чи Немирова. Але мені її не надають. Чи мають право так зі мною вчиняти місцеві чиновники, адже є відповідне законодавство? 

До аварії на Чорнобильській АЕС моя дочка проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, у місті Коростень, понад 5 років. Тому після аварії вона отримала статус потерпілої ІІІ категорії.
Чи має вона право виходу на пенсію раніше 55 років? Куди має звернутися та які документи подати?
 

Я народився у 1961 році, навчався та спочатку проходив строкову військову службу в Україні. Та згодом служив за контрактом на території Російської Федерації (Приморський край). Після проголошення незалежності України звернувся до відповідних органів про повернення на Батьківщину. Було це у 1994 році. На Вінниччину я повернувся, але й досі не можу отримати паспорт громадянина України. Звертався до різних інстанцій: від місцевої влади до Президента держави, але допомоги так і не отримав. Тож з документів маю тільки свідоцтво про народження та військовий квиток. Також звертався до посольства та консульства РФ в Україні, але й там чіткої відповіді не дають.

Стільки років минуло, "перевів" купу конвертів і паперу, толку ніякого. А через відсутність паспорта я не можу офіційно влаштуватися на роботу, отримувати зарплату, жити повноцінним життям. Що робити?
 

Хочу дізнатися, чи можуть мені зарахувати проходження строкової військової служби в прикордонних військах до вислуги років для призначення пенсії в пільговому обчисленні часу? 

У нас багато спільного: українські козаки схожі на японських самураїв, майже водночас з вишневими садками розквітає сакура і пережиті лише нашими народами атомні трагедії...

Вже два тижні борються з викликами Природи і недосконалістю створеного людиною мужні японці - весь світ побачив приклад самовідданості й організованості. При цьому не зафіксовано жодного випадку мародерства, а власникам магазинів, полиці яких спустошуються протягом години, і на думку не спадає підвищувати ціни. Пояснити чому відбувається саме так, ми попросили людину, яка майже десять років жила в Японії, викладала там українську мову і вивчала культуру японського народу.