Весна у слобожанській області не принесла чогось неочікуваного чи несподіваного: розталий сніг оголив усю дорожню картину, яка виявилася такою, як і в попередні роки: з численними ямками і ямами, вибоїнами і руйнуваннями, відповідними епітетами і метафорами водіїв. 

— Селище Водяне нас зустріло «Градами», — згадує перший фронтовий день санітар солдат Віктор Богдашевський зі складу медичної роти однієї з механізованих бригад. — Ми тоді півдня просиділи у бліндажі, вслухаючись у радіоефір, але, на щастя, обійшлося без поранених і втрат. 

У моєму рідному Житомирі на все місто один підземний перехід, збудований ще за радянських часів навпроти тодішньої панчішної фабрики «Комсомолка», а нині знаного на всю країну виробника шкарпеткової продукції ПАТ «Україна». Поряд із підприємством — відомчий гуртожиток і дитячий садочок, а навпроти через дорогу — дві школи й великий спальний мікрорайон, де багато молоді, тобто мам із малими дітьми. 

Понад три роки тому парламент ухвалив Кримінальний процесуальний кодекс, де одним з основних завдань кримінального провадження визначалось забезпечення швидкого, повного й неупередженого розслідування і судового розгляду. На жаль, практика його застосування засвідчила наявність норм, які не дають змоги дотримуватися розумних строків у кримінальному провадженні. 

Багато хто переконаний, що за останні три постреволюційні буремні роки українці значно стрімкіше й ефективніше почали позбуватися соціальної амнезії, ніж це їм вдавалося впродовж понад двох десятиліть Незалежності. І справді, частина наших громадян нарешті усвідомила себе окремішнім і самодостатнім народом, зацікавилася своїм минулим, у деяких людей з’явилася тяга до автентичного, національного. 

Кожен, хто бував в Ужгороді, добре знає, що саме тут розташовано  перехід кордону до Словаччини, європейської держави з 5-мільйонним населенням. Не дивно, що й в українській Закарпатській області живе їхня численна етнічна група. До речі, як і в інших сусідніх європейських державах — у Сербії, Хорватії, Румунії, Угорщині. До більшості з цих країн словаки прийшли на запрошення їхніх урядів як переселенці, займаючи там вільні землі.  У міжвоєнний період кількість словаків на Закарпатті, яке тоді входило до складу Чехословаччини, сягала 38 тисяч. Проте одразу після Другої світової їм довелося пережити складні часи: згідно з підписаною радянсько-чехословацькою угодою і закриттям кордонів переважна частина жителів краю цієї національності змушена була переїхати на рідномовну батьківщину — Словаччину. Натомість із країни-сусідки до України переїхали тисячі русинів-українців. 

З їхніх вуст наша країна дізнається про світ, а світова спільнота — про Україну. Саме тому праця журналіста-міжнародника важлива й відповідальна. Медійникам нині доводиться працювати в умовах гібридної війни, яку сусідня країна-агресор невпинно нав’язує всьому світові. Тож з огляду на сучасні виклики майстри слова потребують відповідної професійної підготовки, практичних навичок. Актуальні проблеми галузі порушили представники Міністерства закордонних справ, Міністерства інформаційної політики, відомі дипломати й медійники, викладачі українських та іноземних університетів під час круглого столу «Міжнародна журналістика в Україні: пошук освітньої моделі». 

Нинішня весна не забарилася. Березень активно пішов у наступ на залишки лютневого снігу, вмив землю дощами і заходився чепурити її зеленим вбранням.  6 березня у столичному лісопарку Пуща-Водиця побачив біля прогрітих сонцем стежин кілька ожилих мурашників. Ще через тиждень помітив перших метеликів — краєочків (їх ще називають бурячками). Уже прилетіли шпаки. Звернув увагу і на таку неприємну картину: початок заготівлі березового соку. Болісно дивитися, як люди жорстоко підрубують, свердлять, довбають цвяхами білокорих красунь. «Вам не здається, що так точите з живого дерева кров?» — запитую одного із заготівельників.  У відповідь: «Ні. Я десь читав, що березі така процедура навіть на користь». 

Коли днями на дверях під’їзду мого будинку з’явилось оголошення, в якому йшлося про те, що через заборгованість мешканців за тепло з 1 квітня відключать опалення, чимало людей сприйняли цю інформацію не як покарання, а навпаки. «Може, на пляшку боржникам скинемось?» — пожартував один із сусідів. Бо хоч на тепло в будинку протягом холодного періоду нарікати не доводилось і комунальники регулювали температуру теплоносія відповідно до погоди, рахували за будинковим лічильником, а все одно цифри у платіжках кусалися: в будинку живуть люди зі скромними доходами. Тож не проти були, коли потепліло на вулиці, светри в квартирах одягти, щоб хоч трохи менше платити за комунальні послуги. 

Павло Ротар за фахом учитель історії. Понад 15 років він віце-президент асоціації «Україна-Франція», організовував чимало виставок. Уперше за роки незалежності України доклався до творення експозиції, присвяченої петриківському розпису. Стверджує, що навіть започаткував громадський рух за те, щоб українське декоративно-орнаментальне малярство Петриківки внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.