У наш час, як і раніше, в Україні спостерігається системне падіння обсягів випуску книжкової продукції, хоч попит на добротну навчальну, наукову, пізнавальну, довідкову, художню українську книжку є. Гадаю, кризове становище вітчизняного книговидання значною мірою пояснюється браком спадковості та послідовності в діях влади щодо реформування галузі. Політики, які впродовж десятиліть змінювали один одного, не зважали на досвід попередників, і тому зазвичай все розпочинали наново. Тоді як, скажімо, в Росії, усвідомлюючи ідеологічну і бізнесову вагу національної книжки, ухвалили безпрецедентні за пільгами законодавчі акти й узгодили тамтешні закони з міжнародним правом. Ще раніше це було зроблено в Польщі. Тож не дивно, що книжкова продукція з цих країн монополізувала вітчизняний ринок. Встановлюючи на книжки українських видавництв торговельну надбавку 120—150% відпускної вартості, іноземні компанії цілеспрямовано витісняють їх. 

Нині на Луганщині на одне робоче місце претендує 21 особа. З початку року в центри зайнятості звернулося 12 516 осіб. Приблизно третині з них роботу підшукали. Успішними такі пошуки стали для тих, хто претендує на вакансію робітника (будівельника, водія, продавця), особливо на селі, чи готовий освоїти нову спеціальність, перевчитися, відкрити власну справу. Але серед претендентів на отримання роботи більшість — міські жителі, колишні працівники великих промислових підприємств, до того ж люди з вищою освітою. 

На свій день народження отримав у подарунок від дочок сенсорний телефон. Хороша іграшка! Щоб здійснити звичайний дзвінок, досі вистачало старенького Nokia. Але діти наполягли, щоб змінив апарат, бо як журналіст, бачите, повинен бути більш сучасним і користуватися поза роботою не лише телефонним зв’язком, а й інтернетом та іншими примочками. 

Україна цього року б’є власні рекорди з обсягів експорту аграрної продукції. Виручка від такої продукції становить третину всього експорту країни. Зокрема, експорт зерна вже сягнув 32 мільйонів тонн, а до нового урожаю може становити 38—39 мільйонів. Позначки 2700 тисяч тонн сягнув експорт олії — це на 500 тисяч тонн більше, ніж торік. Слава роботящим рукам наших хліборобів, але останнім часом саме через кількість вирощеного посилюються деякі тенденції, що можуть негативно позначитися на рентабельності нашого аграрного виробництва. 

Ні-ні, саме так — «з цукрової тростини», а не картка на отримання кілограма чи скількись-там цукру. А ще — з кукурудзи. Волокна цих рослин слугуватимуть матеріалом, з якого один з українських банків почав виготовляти кредитні картки. Бо пластик — це зло, і його треба замінити на щось природне. 

Опитування людей на вулицях Києва, проведене нещодавно фахівцями Кризового медіа-центру, показало: зарплати, які вони нині отримують, не відповідають навіть мінімальному базовому рівню витрат. Адже після того, як із нарахованого заберуть податки, а потім родина ще й заплатить за компослуги, не завжди залишається досить коштів навіть на найнеобхідніше: продукти, ліки, проїзд у транспорті. Годі й казати про те, щоб заощадити на майбутню відпустку чи певну вартісну покупку. Для багатьох навіть зайвий раз піти у кіно або театр — проблема. Серед причин, які люди згадують найчастіше, — ціни фактич­но на все зростають чи не щодня, а ось плата за працю у цій гонитві пасе задніх, інколи навіть не у рази, а в десятки разів. 

Кінець березня і початок квітня у природі особливі. У цей час на всій території країни, за винятком гірських вершин, температура стає плюсовою. Тож прокидається природа. 

Гуморина-2017 справила приблизно таке саме враження, як Ермітаж на нового росіянина: «Бідненько, але чистенько». До епіцентру свята, яким знову після перерви на революційно-воєнні події став парад, я йшов від початку Садової. Тож очікував побачити хвіст веселої кавалькади ще десь поблизу поштамту, як було у колишні часи. Та все мало такий вигляд, наче й не була жартом першоквітнева новина від однієї з місцевих агенцій про те, що парад несподівано перенесли у зовсім інше місце. 

Час змінити суспільну парадигму щодо освіти  настав ще вчора. Сучасні учні заслуговують на те, щоб зруйнувати стереотип учитель завжди правий — і обстоювати власну думку. Помилкове й намагання дати однаково велику кількість інформації всім дітям. 

Звичайно, обираючи у 2015 році Артема Кухаренка, тоді ще студента, сільським головою, жителі Подільського ризикували. Хоч ризик був виправданий: односельці добре знали працьовиту інтелігентну сім’ю Кухаренків, а сам Артем завжди був на видноті — то виступав у художній самодіяльності на сільській сцені, то організовував спортивні змагання, дозвілля молоді. Ризикував і сам Артем, адже відповідальна у селі виборна посада багато до чого зобов’язує. Передусім — віддавати інтересам громади всі сили, знання, вміння, час. Однак якщо бажання допомогти рідному селу й переповнювало його, то практичних знань, досвіду розв’язання численних проблем, зрозуміло, бракувало. До того ж він закінчував навчання у Черкаському державному національному університеті, що також потребувало чимало зусиль і уваги.