Суспільство

  • Ірина ПОЛІЩУК

    Чи є життя без Господарського кодексу?

    Нещодавно Мін’юст ініціював скасування Господарського кодексу. На думку урядовців і бізнес-спільноти, ухвалений 2003 року кодекс містить застарілі норми, що дублюють галузеве законодавство, яке не модернізувалося протягом 10 років. Через це в ньому не відображено реального стану речей, що заважає веденню бізнесу в Україні. Представники ж суддівського корпусу вважають, що говорити про скасування Господарського кодексу передчасно. 

  • Олександр ДАНИЛЕЦЬ

    Півсотні поїздок на рік

    В області діє чимало соціально спрямованих обласних програм, які беззастережно виконують. Вони зокрема стосуються оздоровлення, адаптації та санаторно-курортного лікування демобілізованих учасників АТО і членів їхніх сімей, поліпшення житлових умов і працевлаштування вимушено переміщених осіб, надання субсидій за спрощеною системою тощо. Такі програми затверджують на сесіях обласної ради часто. І чимало таких законодавчих ініціатив обласного рівня пілотні.

    Ось і на черговій першій з початку року сесії представники ОДА і обласної ради оголосили, що Полтавщина першою в Україні запроваджує адресне відшкодування проїзду для учасників АТО й інших пільгових категорій. З обласного бюджету передбачено 8 мільйонів гривень. Такі самі програми буде ухвалено й у всіх районах області. Ними буде передбачено відшкодування проїзду для пільгових категорій на міжміських маршрутах завдовжки до 50 кілометрів. Уже наприкінці січня такі програми ухвалили в Шишацькому, Чутівському, Лубенському, Гадяцькому, Семенівському районах, у Лубнах і Миргороді. 

  • Громадська активістка Маріза ШОНФЕЛЬД ван дер ЛІНДЕ: «Здорові люди кажуть, що вчаться в нас по-новому відкрити для себе сенс життя»

    Дивишся на неї і думаєш: «Неможливе можливо». На спеціальному візку, повністю залежна від апарата для дихання, голландка Маріза Шонфельд ван дер Лінде подорожує світом, щоб допомагати орфанним хворим. У восьмирічному віці їй діагностували рідкісну недугу — хворобу Помпе. На дівчинку чекала повільна й тяжка смерть: ліків не існувало, а вроджена відсутність одного з життєво необхідних ферментів в організмі спричиняла невідворотне руйнування м’язів. Відтак із прогресуванням хвороби елементарне для здорової людини — рухатися, дихати, їсти — дається важкими зусиллями.

    1990 року Маріза вперше змушена була застосувати апарат штучного дихання, а за три роки перше інвалідне крісло, як написала вона в своєму блозі, «в’їхало в її життя». Нині Марізі 45. Вона вижила, не просто дочекавшись, доки науковці винайдуть лікування, а разом із родиною доклавши до цього всіх зусиль. Вивчилася, започаткувала власний бізнес. 

  • Інна ОМЕЛЯНЧУК

    «Вільне плавання» пригальмовує

    П’ять перших об’єднаних територіальних громад Рівненщини від початку року мають прямі відносини з держбюджетом. Тобто до тих 16 районів, які є в області, додалося ще 5 адміністративно-територіальних одиниць на таких самих правах. Адже це тільки в перспективі районів не буде, а поки що вони існують паралельно. Які підводні рифи долають громади на шляху децентралізації? Як забезпечити життєдіяльність територій принаймні на рівні минулого року? Адже саме за цим люди судитимуть про успіх реформи. А на піонерів у цьому процесі, вочевидь, орієнтуватимуться інші, коли прийматимуть рішення про об’єднання. 

  • Олександр ДАНИЛЕЦЬ

    Профспілки Полтавщини посилюють боротьбу за добробут трудящих

    Громадськість Полтавщини надавала і надає великого значення ролі профспілок у суспільно-політичному житті області. Впродовж десятиліть вони не дають місцевій владі всіх рівнів дрімати, через конструктивну співпрацю спонукають до спільної роботи на благо простих роботяг та їхніх сімей. Старші люди кажуть, що саме полтавські профспілки завжди були принциповими і безкомпромісними у виконанні своїх насущних завдань. Попри непросту ситуацію в країні, нині у їхніх лавах 250 тисяч «багнетів», переважно збагачених житейським і виробничим досвідом. Проте цього разу у переповненому залі з-поміж сивочолих представників було чимало й молодих, перспективних. Зокрема з ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», інших підприємств Кременчука. Їхні очі випромінювали завзятість і бажання щось змінити у цій ситуації. Щоб мрія багатьох співвітчизників про наше європейське майбутнє стала реальністю.

    Наш народ виборов право на це — втілення європейських цінностей і стандартів. Події Майдану і звитяга Небесної Сотні вже у минулому, а позитивні зміни в країні поки що відбуваються зі скрипом. Порушуються конституційні права українців, зокрема право на високий рівень життя. Населення й надалі зубожіє. Не від хорошого життя в школах скасували харчування 1—4 класів. Громадськість уже готують до того, що подорожчають соціальний хліб, борошно, олія, крупи. Чи міг давньогрецький філософ Епікур уявити, що його теорію збагачення за допомогою обмеження через тисячі років реалізують не в його рідній Елладі, а в прадавній Скіфії із сучасною назвою Україна? Свої права треба обстоювати. 

  • Олег ЧЕБАН

    І червоною ниткою — совість…

    У Вінницькому обласному художньому музеї відкрилася виставка «Рушникова дорога Донбасу», яка через мистецтво засвідчує цілісність України як унітарної держави.  Ідея проекту належить начальникові управління культури і туризму Донецької облдержадміністрації Аліні Певній. «Задум виник торік. Хотілося показати, що Донбас — це Україна, що ми нічим не відрізняємося — і в нас такі самі працьовиті люди, є талановиті вишивальниці. Тож коли звернулася до закладів культури країни прийняти виставку, першим відгукнувся Вінницький обласний художній музей. Тому перша виставка саме тут. Потім донецькі рушники демонструватимуть на Київщині та  Львівщині», — сказала вона.

    В експозиції 74 рушники, які репрезентують мистецтво народної вишивки краю, зокрема «гарячих точок» на карті проведення антитерористичної операції — Авдіївки, Волновахи, Слов’янська та інших. Стилістка представлених творів різноманітна та відображає традиційні українські мотиви і символи. На чільному місці рушник із відомими рядками Тараса Шевченка «Думи мої…»  — це копія виготовленого свого часу Лесею Українкою рушника в дарунок видатному поетові.  

  • Віктор ШПАК

    «А де Леся?»

    Один із найбільших українських банків вдався до креативної, на перший погляд, реклами, білбордами з якою нині обвішані вулиці міст і узбіччя автодоріг. Спочатку на плакатах було стилізоване зображення Лесі Українки, скопійоване із двохсотгривневої банкноти, а тепер — Тараса Шевченка із «сотні». Поряд — американський президент із виряченими від подиву очима та двозначним висловом на адресу «балуваної» Лесі, на зміну якому тепер прийшло запитання вже до Кобзаря: «А де Леся?»

    Можна дискутувати з приводу того, наскільки прийнятно використовувати портрети наших світочів у комерційній рекламі. Однак неважко уявити почуття американців, яких не в Росії, Ірані чи ще якійсь не дружній до США державі, а в центрі української столиці зустрічає знущальне зображення їхнього президента за виняткові заслуги увічненого на доларових банкнотах. 

  • Станіслав ПРОКОПЧУК

    Коефіцієнт корисної дії

    Скажу відверто: досить напружено почувався, чекаючи на цю ексклюзивну зустріч з науковцем, на винаходи якого вже давно полюють усі розвідки світу. І лише коли залишилися сам на сам у редакційній кімнаті для перемовин, а Микола Миколайович Бельдій укотре доброзичливо щиро усміхнувся, скутості мов і не було. У нашій тривалій бесіді мій співрозмовник, за плечима якого десятки запатентованих у понад ста країнах винаходів, сприймався досить скромною стриманою людиною. Хоча ще 20 років тому, коли створив свій унікальний «вічний двигун», його ім’я стало відомим на всіх континентах. 

  • Олена ІВАШКО

    На вокзалі — як удома

    Із початком бойових дій на Донбасі Миколаїв став одним із центрів, через який проходять тисячі бійців. Одні відбувають до зони АТО, інші повертаються до місць дислокації на мирній території, хтось прямує додому. В області розташовано понад 40 військових частин, великий загальновійськовий та інші полігони. Більшість хлопців зупиняються в Миколаєві на нетривалий термін, аби дочекатися автобуса чи потяга. І тут виникали проблеми: як зорієнтуватися в незнайомому місті, де перепочити, зарядити телефон, як узяти квитки з урахуванням особливого статусу, що робити, коли скінчилися гроші, і безліч інших питань. 

  • Володимир САЄНКО

    Без професійної освіти як без рук

    Нещодавно під стінами Кабміну зібралися представники трудових колективів професійно-технічних навчальних закладів, батьківських комітетів і профспілкових організацій. Я як заступник голови Федерації профспілок України теж був присутній на цьому зібранні, тож проблеми цих людей знаю не через десяті руки. Пікетувальники протестували проти загрози знищення в нашій країні системи професійно-технічної освіти, адже тепер заклади мають фінансувати із місцевих бюджетів, які здебільшого просто не мають на це коштів. Саме тому нині у півсотні закладів професійного навчання так і не розпочалося фінансування. Як наслідок, співробітники не мають зарплат, учні — стипендій і грошей на харчування.