Із початком бойових дій на Донбасі Миколаїв став одним із центрів, через який проходять тисячі бійців. Одні відбувають до зони АТО, інші повертаються до місць дислокації на мирній території, хтось прямує додому. В області розташовано понад 40 військових частин, великий загальновійськовий та інші полігони. Більшість хлопців зупиняються в Миколаєві на нетривалий термін, аби дочекатися автобуса чи потяга. І тут виникали проблеми: як зорієнтуватися в незнайомому місті, де перепочити, зарядити телефон, як узяти квитки з урахуванням особливого статусу, що робити, коли скінчилися гроші, і безліч інших питань.
Миколаївські волонтери півроку тому створили для наших захисників місця відпочинку на автобусному й залізничному вокзалах. Пост на залізничному працює цілодобово, на автобусному — з 6.00 до 24.00.
Вахта особливого піклування
Кімната на автовокзалі невелика за площею, але тепла, затишна, комфортна. Умовно вона ділиться на кілька зон: територія відпочинку з диваном, стільцями, столом та телевізором; місце для консультацій — тут постійно чергують волонтери; міні-кухня з мікрохвильовою піччю, холодильником, чайником, набором продуктів та своєрідним майже музейним куточком. На стінах — державні прапори з побажаннями бійців, прапори військових частин, ціла колекція армійських шевронів та інших атрибутів, є картини та витвори місцевих майстрів, ікони.
Сьогодні тут усе природно, начебто так завжди і було. Насправді починали волонтери з нуля. Як розповів один з ініціаторів створення такого пункту Денис Барашковський, свого часу дізналися про досвід Харкова, списалися в соціальних мережах з однодумцями, вирішили, що і в Миколаєві слід створити такий пост. Звернулися до директорів обох вокзалів, ті підтримали ідею, надали по приміщенню, допомогли з меблями, обладнанням, забезпечили освітлення, опалення, Wi-Fi.
Десяток активістів займаються вирішенням всіх організаційних питань. До них долучаються добровольці. Денис Барашковський координує дії з місцевою владою, волонтерка Людмила Луняка відповідає за чергування на посту, «кіборг» Іван, що пройшов пекельний донецький аеропорт, опікується військовими проблемами бійців, Юрій Барк допомагає з вирішенням юридичних питань, Антоніна Галкіна для відвідувачів — просто мама, співрозмовник та порадник.
Кава від міського голови
На автовокзалі чергують у три зміни по шість годин. Банер на фасаді слугує орієнтиром для хлопців, куди саме звертатися. У кімнаті троє бійців, один зайшов перепитав, чи правда, що можна перепочити до прибуття автобуса. «Звісно, заходь, — гостинно вітає Людмила Луняка і продовжує розмову: — Щодня для хлопців готуємо чай, каву, їжу. Вдячні всім помічникам. Наприклад, Миколаївському державному коледжу економіки та харчових технологій — вони печуть пиріжки, булочки і двічі на тиждень несуть у пункти. Допомагають звичайні миколаївці. Зайшла людина, поклала гроші, каже «для наших», ні імені, ні прізвища не називає. А сьогодні дівчина принесла запечену картоплю».
Нагодувати й напоїти чаєм та кавою — не основне завдання волонтерських пунктів. Головне — допомогти у вирішенні нагальних питань. Потрібен шпиталь — направляють до шпиталю, є необхідність отримати інформацію про соціальні пільги — зв’язуються із спеціалістами. У кімнаті є спеціальні довідники з відповідями, номерами телефонів компетентних осіб.
Найчастіше звертаються бійці з питаннями про переїзд та сплату за проїзд. Хтось навіть не знає, що, маючи довідку чи вже посвідчення учасника бойових дій, може сплачувати лише станційний збір, а не повну вартість квитка. Волонтери роз’яснюють. Є плакат-оголошення із переліком документів, необхідних для придбання пільгового квитка. Трапляється й таке, що всі п’ять пільгових місць в автобусі вже зайняті. «Тоді, — каже Людмила Луняка, — звертаюся із проханням до керівника ПАТ НОПАС. Він наш перший помічник і порадник».
За день через пункт проходять сотні людей. За підрахунками, за п’ять місяців роботи послугами пунктів скористалися понад десять тисяч бійців. Відвідав пункт і Миколаївський міський голова Олександр Сєнкевич. За пропозицією чергових він побув у ролі волонтера, приготував для бійців чай і каву, поцікавився, звідки і куди їдуть, побажав удачі й швидкого повернення додому. Олександр Сєнкевич вручив грамоти командам волонтерських постів «Автовокзал. Миколаївський пост» і «Залізничний вокзал. Миколаїв».
Як розповіла волонтерка Ірина Абрамова, начальник регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» Григорій Бойко пообіцяв після реконструкції миколаївського вокзалу перемістити волонтерський пункт у більш пристосовані приміщення з душовими і туалетами, щоб нашим захисникам було комфортно. Є вже нове приміщення й на автовокзалі.
Напідпитку вхід заборонено
Проблема — пияцтво. Людмила Луняка розповіла один з випадків, коли військова служба порятунку привела хлопчину. «Думали, йому років із 17, а виявилося 23, — продовжила волонтерка. — Худенький, маленький, нещасний. Приїхав з Івано-Франківська до добровольчого загону «Крим-Україна», який стоїть у Чаплинці. Плаче, каже «хочу на війну». Виявилося, налили йому хлопці-дембелі чарку, він сп’янів. Ми його відпоїли, нагодували. Вмовили начальника вокзалу, щоб посадив його на автобус до місця призначення».
Такі випадки — виняток у пунктах перепочинку військових. П’яниць сюди не пускають. Військовим, від яких тхне спиртним, — зась. Імпонує думка військового психолога Олени Снісаревської. Вона каже, що пиячать військові й цивільні однаково. А помічають тільки військових, бо вони у формі. Олена радить хлопцям не ганьбити форму. З так званими аватарами намагаються боротися громадські активісти і влада. В облдержадміністрації відбулася спільну нараду за участю командирів частин та волонтерів. Виявилося, що заборона продавати спиртне людям у формі не діє.
«Кіборг» Іван вважає, що комісії у військкоматах мали б пильніше ставитися до підбору призовників та мобілізованих. Хлопець, який пройшов запеклі бої, переконаний, що не на війні починають пити.
Миколаїв із часу бойових дій змінився. Місто стало патріотичним, гостинним і доброзичливим.
Ми в Google+