Цієї середи Міністерство внутрішніх справ провело спільну з Міністерством юстиції колегію. У стінах клубу Кабінету Міністрів їхні представники разом із Прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком подискутували на тему: «Від нової поліції до нової юстиції та безпеки громадян». Це своєрідна назва плану реформ на 2016 рік для правоохоронної системи та системи юстиції. 

Перебування глави держави у Національному антикорупційному бюро не обмежилося самою церемонією участі у складанні присяги загону спецпризначення НАБУ. Основною метою Петра Порошенка стало проведення наради з керівним складом, детективами і співробітниками управління спеціальних операцій цього відомства, де обговорено заходи задля забезпечення ефективної роботи НАБУ, зокрема деякі законодавчі ініціативи.

Звільнений у запас офіцер-десантник Ярослав Радченко з Полтави недавно виписався зі шпиталю, де проходив курс лікування, й адаптується до мирного життя. Він із незначними перервами 14 місяців брав участь в АТО, зазнав там поранень і контузії, 45 діб перебував у полоні у проросійських сепаратистів. Проте коли я запитав у нього: «Як настрій?» — упевнено відповів: «Усе буде ВДВ!» І повідомив, що якщо потрібно буде Україні, то він готовий повернутися у війська. 

Стільки років минуло, а та картинка перед очима, мов учорашня…Зовсім юне дівча (не більш як десять років), його вчителька — турботлива, уважна до дитини. Щойно приїхали з найвіддаленішого на Сумщині району — Середино-Будського (до речі, прикордонного з Росією, до якої з кілометр), щоб узяти участь в обласному етапі Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. На вулиці січень аж пече снігом і морозом. І їхати вчительці зі школяркою довелося поїздом усеньку ніч: як сіли у вагон опівночі, так над ранок ступили на перон сумського вокзалу. Далі — маршруткою до місця проведення конкурсу, де вже зібралися десятки учнів, — переможці попередніх етапів.  

23 тернопільських юнаків і дівчат з власної волі упродовж 24 годин перебували в колишньому місці ув’язнення — у камерах слідчого ізолятора радянського КДБ. Свого часу тут допитували, мучили, катували українських патріотів. Двадцять років тому в цьому приміщенні відкрили історико-меморіальний музей політичних в’язнів. Місцевий осередок Спілки української молоді в Україні вирішив у цих казематах щороку організовувати меморіальну акцію під назвою «Доба». 

Відносне затишшя на сході країни дало військовим змогу проаналізувати рівень підготовки солдатів до виконання завдань у бойових умовах. Результат виявився не дуже втішним: в армії — дефіцит офіцерів з військовим досвідом. Також багато зауважень на адресу військових кафедр українських вишів.

Виправити ситуацію спробували активісти, запропонувавши міністру оборони запровадити курс для підготовки офіцерів запасу. Раніше такий курс тривав 4 роки, курсант відвідував заняття один раз на тиждень, а нині завдяки ущільненню програми військової підготовки і щоденних занять кваліфікаційний рівень можна пройти за неповних чотири місяці. За час проходження навчального збору курсанти факультету підготовки офіцерів запасу виконували вправи зі стрільби із стрілецької зброї та гранатометів, з керування броньованою технікою, проходили підготовку щодо мінування. 

Напевне, ми вже дуже скучили за справжніми досягненнями, якщо готові бачити їх і там, де на них немає навіть натяку. І тоді гуляють інформагенціями заголовки, що Одеса готується до круїзного буму і що кількість суднозаходів цьогоріч має зрости втричі.

Після торішнього провального сезону, коли місто відвідали тільки 13 суден, ці новини мали б тішити, якби не були такими відірваними від реальності. Не можна порівнювати кругле із зеленим. Спостереження, що 36 заявок на відвідини міста — це майже втричі більше, ніж 13 торішніх реальних суднозаходів, по суті, нічого не варте. Заявки слід порівнювати із заявками. Так-от, торік їх було 80. А ось курчат, чи то пак суднозаходи, є сенс порахувати хіба вже восени. 

Такої зими, як нинішня, в Донецьку не пам’ятають навіть старожили. Це, раз по раз глухо підкашлюючи у телефонну слухавку, підтверджує мій давній знайомий. «Немає лихого, щоб на добре не вийшло, — іронічно каже він. — Бо коли хтось із домашніх у квартирі починає голосно бухикати, не чути пострілів, які досі лунають біля аеропорту». Дякуючи за передані йому кошти «на вітаміни», продовжує тему: «Грип у нас справді лютує! Тільки «курячий» — такий діагноз люди поставили «новій владі». Птаха на прапорі «республіки» зневажливо звуть дохлою куркою, а коли йдеться про її керівників, автоматично згадують про «курячі мізки». 

У селі Голятин Міжгірського району на Закарпатті 33 роки тому 9 лютого у сім’ї Івана та Ганни Зубаничів народився син Василь. Далі, як у книжці. Дитинство, друзі, школа, вибір професії. Кажуть, що доля людини визначається задовго до її народження. І змінити її навряд чи під силу комусь земному.

Про кар’єру військового батьки Василя й слухати не хотіли. Усе сподівалися, що то дитячі забавки. Доки не почули синове: «Подав документи до Одеської академії Сухопутних військ. Екзамени успішно склав». «Такий наполегливий», — говорили про курсанта-земляка односельці. 

Вітчизняна ресторанна галузь ще до кризи претендувала на статус лідера розвитку в економіці, витісняючи банківські відділення і бутики преміум-класу з центральних вулиць у містах-мільйонниках. Попри падіння купівельної спроможності, курсову і цінову нестабільність, провідні гравці готові не лише надавати послуги, а й розвиватися, стаючи більш безпечними, прозорими і цивілізованими. Для цього вони просять зрозумілих і розумних правил.