Упевнений, до приватизаційного списку, який нині створюють, не можна вносити сортовипробувальні станції та центри районування сільгоспкультур, хоч у цьому мене переконували заїжджі експерти та вітчизняні посадовці. Бо у разі знищення державної системи апробації й селекції сільгоспкультур наші лани окупують усілякі «монсанти», а ми втридорога платитимемо їм спочатку за насіння й саджанці, потім — за засоби догляду за привозними сортами. Ще небезпечніше для такої аграрної держави, як Україна, залишитися без власної системи створення та випробування й районування сортів в умовах значних змін клімату. 

Нещодавно на презентації монографії «Донбас і Крим: ціна повернення» директор Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова висловила думку, що якби Росія не анексувала Крим й не почала підступної війни на сході, то в нашій державі так і не з’явилося б справжнього громадянського суспільства. Дозволю собі додати, що саме через віроломний наступ Росії на територіальну цілісність і суверенітет України більшість українців чи не вперше за 20 років існування нашої країни відчули, що таке українська дипломатія. 

Ви не вірите у Святого Миколая? І дарма — лише озирніться довкола, або… загляньте під подушку. Можливо, великий Святий і для вас сотворив маленьке чудо. Повертаючись до власних традицій, українці неабияк шанують найочікуваніше, найчарівніше свято, та головне — допомагають Чудотворцю нести торбину Добра. А діти чекають на дарунки й вірять, що Святий Миколай розтопить усе зло, що огортає Україну, та сотворить іще одне чудо — принесе усім нам мир і добро. 

У Місті Лева все як зазвичай: ялинка, яка вже засяяла яскравими вогниками напередодні свята Миколая, оживають на площі Ринок та  перед Оперним театром казкові будиночки Різдвяного ярмарку, велелюдною очікується Новорічна  ніч. Далі всією громадою встановлюватимуть величного Дідуха з численними дідушатами на площі та Вифлеємські ясла, прийматимуть парад вертепів і колядуватимуть. Усе буде, як і повинно бути.

Те, що Росію охопила незборима епідемія фейкової інформації, — факт доконаний і визнаний світовою спільнотою. Але що нам до болячок агресора? Було б і справді байдуже, коли б цей вірус не використовував інтервенціоністський сусід як один із основних видів зброї гібридної війни проти України.

Та є ще одна небезпечна загроза, яка так чи інакше спонукає нас бажати якнайшвидшого одужання російському суспільству від геббельсівської чуми, оскільки зловредний вірус має неймовірну здатність розповзатися за межі омріяної Кремлем імперії. Піонери фейкової пандемії у краватках-триколорах активно проникають і в наші телеефіри, на шпальти газет й інформаційні інтернет-ресурси, часто виконуючи роль диверсантів-шпигунів того-таки сусіда, а інколи навіть успішно прищеплюються до суто вітчизняних коренів. Так, чого доброго, ненажерливий вірус обгризе до самої серцевини ще зовсім тендітні пагони нашої свободи слова — одного з небагатьох здобутків незалежної України. 

За час проведення бойових дій на сході постраждали тисячі мирних жителів. Чимало з них втратили все майно, яке наживали важкою працею усе життя. Тепер ці люди поневіряються на орендованих квартирах і сподіваються, що їм таки вдасться отримати компенсацію за втрачене майно. Юристи радять збирати докази й не впадати у відчай: доводити втрату майна доведеться довго, проте шанси на успіх є. 

Тривалий час інформація про стан матеріального забезпечення ЗСУ, зокрема озброєння, була за сімома замками. Це породжувало різні чутки. І лише напад російського агресора відхилив завісу секретності. Українці зрозуміли, що не все так просто в армії зі зброєю, технікою, речовим майном. Очевидно, що почасти лише завдяки патріотизму в перші місяці бойових дій на сході країни вдавалося не лише стримати напад російських найманців, а й відтіснити їх від своїх кордонів. 

Написати про капітана Дмитра Прохорова з Кривого Рогу рекомендували його побратими, які дуже поважають свого командира роти. Коли Дмитро Олександрович пішов добровольцем на війну, у нього тільки-но народилася внучка. Дружина Дмитра Олена, яка тоді хворіла, каже, що чоловік залишив її, доньку та 77-річну бабусю саме тоді, коли їм його підтримка була найнеобхідніша. «Я категорично була проти, щоб чоловік ішов воювати, не бачила в цьому сенсу. Але серед наших знайомих чоловіків ніхто дозволу дружин не питав: розвернулися і поїхали в АТО», — згадує Олена. Колишній кадровий офіцер, випускник Київського вищого авіаційного інженерного училища (інженер-радіоелектронщик за фахом), як і його друзі, інакше вчинити не міг. Бо розумів, що саме так він має захищати і свою країну, і свою родину.   

Благодійний святковий ярмарок на території столичного культурного центру «Мистецький Арсенал» цього разу багатий на крам нематеріальний. Ця передноворічна подія в Києві проводиться вже не перший рік. На головній музичній сцені для відвідувачів співає Київський дитячий хор «Щедрик», танцюють  переможці популярних телешоу, і щодві години відбувається тематична інтерактивна вистава. Її зроблено за мотивами «Аліси в Країні Чудес» — найвідомішого дитячого твору Льюїса Керрола, з дня опублікування якого минуло півтора століття, а ним і досі зачитуються. За арсеналівським сюжетом викрадають Діда Мороза, і діти  разом з Алісою мають його відшукати, а для цього — спілкуватися з усіма героями твору, проходити через Кролячу нору, виконувати забаганки Королеви Сердець, веселити Капелюшника. Зрештою все закінчується весело і щасливо — як і має бути цієї різдвяно-новорічної пори. 

Судова епопея, що вирішувала долю навчально-спортивної бази «Закарпаття» — власності Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» у краї за Карпатами, днями завершилася. Як саме? З цього й розпочалася розмова з головою обласної ради ВФСТ «Колос» Миколою ТИМЧАКОМ.