Судова епопея, що вирішувала долю навчально-спортивної бази «Закарпаття» — власності Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» у краї за Карпатами, днями завершилася. Як саме? З цього й розпочалася розмова з головою обласної ради ВФСТ «Колос» Миколою ТИМЧАКОМ.

Голова Закарпатської  обласної ради ВФСТ «Колос» Микола ТИМЧАК.— Миколо Юрійовичу, мої привітання.

— Радий розповісти, що база, яку використовують для підготовки спортсменів-олімпійців і яка є візитівкою всеукраїнського товариства на Закарпатті, залишилася у власності «Колоса». Ця справа кілька років не давала нам спокою, в різних містах відбулися десятки судових засідань. Відборонити базу було дуже складно, адже підлеглі екс-міністра агрополітики Миколи Присяжнюка — члена команди Януковича передали її в оренду на 49 років, незаконним шляхом переписавши на людей, які не мали до ВФСТ «Колос» жодного стосунку.

Розпочалося таке собі рейдерське захоплення об’єкта, та підоспіла революція на Майдані. Процес відчуження «колосівського» майна нам вдалося зупинити. Врятовано стратегічно важливий для українського спорту об’єкт — зі спортивними залами, басейном, готелем, вісьмома гектарами землі в центрі Берегового.

— Як його використовують нині?

— У спортивній школі, що діє на базі, понад 400 дітей можуть користуватися безплатно басейном. До слова, всі інші юні жителі Берегового відвідують басейн за пільгові 10—20 гривень, а учасники АТО — зовсім без оплати. Також усі спортсмени, які проводять навчально-тренувальні збори на НСБ «Закарпаття», відвідують басейн безкоштовно. Пільги є й для пенсіонерів міста і району.

— Днями відбулася презентація книжки з промовистою назвою «Це магічне слово — «Колос». Її співавтором разом із журналістом Василем Гаджегою є і ви. У чому ж магічність слова?

— Зрозуміло, що фізкультурно-спортивне товариство своєю появою завдячує саме селу. Його люди збагачують країну не самою лише працею, а й спортивними досягненнями. Їх у закарпатських «колосівців» стільки, що вистачило на 230-сторінкову книжку, хоча ми спинялися лише на найвизначніших колективах, спортсменах і тренерах, наставниках молоді. Є тут і нариси, які свідчать про давню історію багатьох видів спорту на Закарпатті.

— Фактаж книжки вражає кількістю досягнень спортсменів.

— Досить згадати про розділ «100 резонансних фактів з історії сільського спорту». Вони повідомляють про найвищі здобутки закарпатців — нагороди на світових і європейських першостях, не кажучи вже про змагання всередині країни. Книжка вийшла з нагоди 65-річчя спорттовариства в області. Звісно, ми віримо, що в майбутньому буде і 75-річчя, і сторічний ювілей. Село було і буде завжди, а отже, тут має існувати і розвиватися масовий спорт. Без цього поступ у всіх інших сегментах сільського життя важко уявити.

— Раніше товариство виокремлювалося масовістю, а тепер?

— 2000 року в першості області з футболу брали участь 125 команд, з них майже половина представляли «Колос». І, до слова, в кожної з них був юнацький склад. Загалом у зонах склад першої та вищої ліги на дві третини було побудовано на сільських колективах.

— А якщо говорити про спорт найвищих досягнень?

— Насамперед наш «Колос» був відомий далеко за межами краю жіночою гандбольною командою. Вона виступала з такою самою назвою в першості колишнього СРСР — одна з шести команд вищої ліги. За неї грали олімпійські чемпіонки Ніна Лобова-Гецко, Людмила Задирака. Медалі найвищої проби здобував своїй збірній фехтувальник Василь Станкович, який двічі ставав і срібним призером олімпіад. Мільйонам любителів шкіряного м’яча запам’яталися зіркові футболісти — капітан київського «Динамо» Василь Турянчик, гравці цієї команди Стефан Решко, Федір Медвідь, Іван Яремчук, Василь Рац.

— А в новітні часи?

— Після здобуття незалежності Україну на зимових Іграх неодноразово представляли фристайлісти Станіслав Кравчук і Енвер Аблаєв; на минулій Олімпіаді цю місію виконувала Катерина Пеняк, і виступила досить вдало. Чемпіоном світу з гирьового спорту є «колосівець» Василь Потокій.

Повертаючись до минулого: відомий силач Іван Фірцак, котрий став прообразом героя кінострічки про Івана Силу, теж входив до нашого товариства.

— Нинішня епоха для «Колоса» стала складним випробуванням.

— Коли сільське спорттовариство підживлювали кошти колгоспів і радгоспів, жилося легко. Тоді в нас було 25 тисяч активних фізкультурників. Після ліквідації колективних і державних сільгосппідприємств їхню функцію мали б підхопити сільські, селищні ради. Більшість з них виявилися неготовими до цього або відверто саботують.

Не можемо домогтися, щоб у кожній сільраді був хоча б інструктор з фізкультури і спорту. Роками звертаємося з проханнями в усі інстанції, від яких залежить це рішення. Поки що результату немає, але ми не зменшуємо зусиль.

— Яке ж місце посідає «Колос» у житті краян?

— На Мукачівщині до двадцяти команд змагаються в першості свого району з футболу. Багато колективів виступають і на першостях Виноградівщини, Берегівщини, Ужгородщини, Іршавщини, Рахівщини, Тячівщини та Свалявщини.

— А як із дитячо-юнацьким спортом?

— Є шість спортивних шкіл у райцентрах, а також обласна в Ужгороді. Займаються понад 3 тисячі дітей, з ними працюють 83 тренери. Спортивні школи використовують приміщення, які згідно з рішеннями місцевих рад надано їм на безоплатній основі. Розвиваємо 14 видів спорту, пріоритетні — лижні перегони, фристайл і футбол. Щороку товариство готує приблизно тисячу юнаків і дівчат зі спортивними розрядами не нижче третього. До дорослих збірних команд України входять фристайлісти, борці, бігуни на лижах — загалом 8 спортсменів, 4 кандидати, 10 чоловік — резерв.

— Ви теж у минулому сільський житель...

— Так, я виріс у селищі лісорубів. Після завершення активних виступів у футболі мені довірили керувати одним із підрозділів Закарпатського облагропрому, а з 1990-го постійно очолюю відділення ВФСТ «Колос» на Закарпатті. Попри свій уже немолодий вік, намагаюся бути корисним справі розвитку фізкультури і спорту в області. Переконаний, що фізично не розвинена людина не може бути здоровою, а ще морально стійкою та патріотично налаштованою.

Василь БЕДЗІР,
«Урядовий кур’єр»