Упродовж трьох днів Тернопілля насолоджувалося видовищем ретроавтівок. Майже півсотні таких транспортних засобів зі Львова, Харкова, Дніпропетровська, інших міст України, а також Польщі, Білорусі, країн Балтії взяли участь у першому в краї фестивалі старожитніх автомобілів.

Ініціатива заходу належить тернопільському автоклубу «Ретро-Кортеж» та підприємцеві Тарасу Демкурі. Він каже, що тут відновили 24 старі автівки.

Український інститут національної пам’яті оприлюднив 520 імен історичних діячів, які повинні зникнути з мапи нашої країни як такі, що підпадають під чинність законів про декомунізацію. Їх підписав 15 травня цього року Президент Петро Порошенко. Позитивно ставлюся до такої історичної люстрації, бо вважаю, що 871 населений пункт (дані постійно змінюються) не повинен називатись іменами людей, які завдали нашій людності великої шкоди. Як не повинні називатися вулиці, площі, парки, сквери, школи, підприємства тощо косіорами, ждановими, якірами, молотовими, вишинськими, ворошиловими, кагановичами, артемами та іншими прізвищами колишніх керівників у структурі комуністичної партії, вищих органів влади СРСР та союзних республік, чекістів, гепеушників, енкаведистів та емгебістів. І те, що декомунізувати Україну потрібно до 21 листопада 2015 року, я теж підтримую. Але…

Але це не означає, що перейменувальники (маю на увазі не лише шанованих працівників інституту) можуть чинити на власний розсуд. Як на мене, фахівці повинні були розробити критерії доцільної історичної люстрації. Декомуністи, наприклад, пропонують прибрати з назв вулиць прізвища партійних діячів не нижче секретаря райкому.  

На відміну від білих вітрил, під якими колись через океани йшли кораблі до нових земель, наміри і вчинки колоністів не завжди були світлими. І хто б міг подумати, що у ХХІ столітті ситуація майже повториться у сухопутному Донбасі? Адже колони білих вантажівок російських так званих гуманітарних конвоїв, які періодично мозолять очі на обрії, безпосередньо для жителів краю стали невід’ємним і дуже лиховісним символом усього того страшного, що відбувається довкола.

По-перше, окрім  невибагливих харчів сусіди-колоністи пруть і пруть сюди військове обмундирування, боєприпаси та пальне для незаконних збройних формувань. А по-друге, розповідають очевидці, вони вивозять звідси все, що роками створювало не одне покоління жителів промислового краю. Зокрема немалим попитом у міжнародних мародерів користується унікальне обладнання, новітні напрацювання та технології — усе, на що у них і натяку не було.

Загалом ідеться про шість документів, розроблених Кабінетом Міністрів із залученням до цього процесу європейських правознавців. Ці законопроекти парламентарії почали розглядати опівдні. Майже три години дискусій та суперечок усе-таки знайшли відображення в позитивних голосах на моніторі системи «Рада». Чому народні обранці нещадно критикували прописні норми Європи та голосували «за»? А тому, що Голова Верховної Ради Володимир Гройсман допоміг присутнім досягти консенсусу і до розгляду цих документів у другому читанні пообіцяв створити спільну з урядом та представниками коаліційних сил робочу моніторингову групу.

Фахівці підкорегують гострі кути, ще раз порадяться з експертами від міжнародних організацій і винесуть на голосування прийнятні як для України, так і для Європи стандарти щодо різних сфер життя. Принаймні на це розраховують урядовці разом із Прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком. Можливо, найбільше цього бажають прихильники європейського курсу країни, які не мають дипломатичних паспортів і бажають безперешкодно виїжджати до 28 країн-членів ЄС.

Сучасну війну, як довела півторарічна агресія Росії на сході України, ведуть не лише багнетами, стрілецькою зброєю, застосовуючи новітні артилерійські системи чи засоби радіоелектронної боротьби. Не менш важливою стає зброя інформаційна, здатна частково деморалізувати військо супротивника і впливати на підсвідомість цивільного населення. Що з того виходить, українці знають не з чуток, відчуваючи на собі всі аспекти ідеологічних диверсій колись «братньої» країни.

Як боротися з діагнозом, який дістав назву «вата головного мозку», не піддаватися впливу прихованої і не дуже брехні, гідно відповідати на виклики опонентів, йшлося на нараді з інформаційно-патріотичного виховання, яка відбулася за участю Президента Петра Порошенка у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 

Даруйте, але вільний переспів на тему «Скіфів» російського поета Олександра Блока, який до самої кончини аж до божевілля намагався зрозуміти своїх співвітчизників, згадуємо тут не заради красного слівця. Надто вже ситуація трагікомічна.

Учора в провінційному російському Донецьку на судовому процесі у справі громадянки України народного депутата Надії Савченко тривав допит свідків. Точніше, відеодопит. Тих, кого на суді називають свідками у справі, навіть не потрудилися доправити до міста обласного підпорядкування Ростовської області. Їм облаштували затишний майданчик у Воронежі. 

Нещодавно голова Державного агентства резерву України Вадим Мосійчук презентував концепцію реформування системи Держрезерву. Він, представник інвестиційного бізнесу, три місяці тому різко змінив сферу інтересів і перейшов на держслужбу, у структуру, імідж якої зіпсовано корупційними справами і крадіжками. Цим вчинком шокував близьких і знайомих. Двадцятий в історії незалежної України голова Держрезерву (а вони на цій посаді в середньому працювали не довше року-півтора) бачить свою місію в реформуванні за європейським зразком, «обіленні» цієї структури і налагодженні її прозорої та ефективної роботи.

Із його приходом на посаду в кабінеті очільника Держрезерву з’явилися дві ікони, освячені батюшкою, щоб очистити приміщення від нечистих справ і думок (а їх у цій напіврозкраденій установі було багато). Вадим замовив карту 39 підприємств та організацій Держрезерву, на кожному з яких позначені найважливіші їхні показники — дохід, прибуток, завантаженість потужностей, заборгованість із зарплати, податки та збори. Завдання голови Держрезерву — перетворити їх на ефективні компанії.

Біля підніжжя пам’ятника легендарному генерал-майорові прикордонної служби Ігорю Момоту, який зусиллями всіх небайдужих черкащан недавно спорудили й відкрили на території Оршанецького навчального центру Державної прикордонної служби України, завжди свіжі квіти.

— У мого чоловіка Ігоря Момота була чудова ідея: він хотів встановити пам’ятник усім, хто загинув в Афганістані, Іраку, інших бойових точках. Але цій мрії не судилося здійснитися. Тепер відкрили пам’ятник йому, — з болем поділилася дружина Ігоря Момота Надія. — Напевне, його душа зараз із нами, і він бачить, що жертва його недаремна. Він навчав багато чого: як правильно воювати, як любити життя. За великим рахунком, це пам’ятник усім тим, хто загинув на сході України. 

Позавчора в Рівному один із претендентів на посаду міського голови заявив, що його намагаються зняти з виборчих перегонів за… мільйон доларів. Ні більше ні менше. Звісно ж, через переговірників, одного з яких, 22-річного жителя Чернівців, навіть затримала міліція. Там, до речі, більше нічого не коментують: мовляв, вирішується питання про відкриття кримінальної справи. А «новина» тим часом гуляє інтернетом у найрізноманітніших інтерпретаціях.

Як на мене, то цей мільйон «зелених» — провокація. Ось тільки цікаво, хто саме з чималої кількості кандидатів оцінив свій майбутній потенціал аж у таку захмарну суму? Не здивуюся, якщо завтра в подібних інформаційних «качках» з’являться цифри зі ще більшою кількістю нулів. Ось уже й справді, доборолась Україна до самого краю! 

У  світі Україну знають не лише як батьківщину Андрія Шевченка, братів Кличків чи Василя Вірастюка або країну, де відбулася Революція гідності. Наша держава асоціюється і з відомими IT-компаніями. До них, приміром, можна зарахувати Paymentwall, Grammarly, Terrasoft або InvisibleCRM.

Однак останніми місяцями саме цей важливий ринок країни неабияк лихоманить. СБУ обшукувала офіси відомих IT-компаній у Дніпропетровську, Харкові та Києві, паралізуючи їхню роботу. Основний привід для цього, за словами директора хостинг-компанії Nic.ua Андрія Хоткевича, — начебто підозра у тероризмі. Є інші версії: несплата податків.  У підсумку — за неповних два місяці десятки висококласних працівників цієї галузі, а також закордонні інвестори українських компаній заявили про неможливість працювати в Україні та про пошук інших держав, де вони зможуть цивілізовано реалізовувати свої плани.