Пропрацювавши у Криворізькому спеціалізованому управлінні «Металургмонтаж» №209 тресту «Дніпрометалургмонтаж» левову частку свого трудового життя, хотів було вийти на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2. На сьогодні підприємство, де працював, визнано банкрутом. Комісія з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, не підтвердила періоду моєї роботи з 01.07.1983 по 31.01.1994 роки майстром дільниці. Весь період роботи я фактично працював на дільниці №3 (на момент прийняття мене на роботу дільниці №4 вже не існувало). Та й у трудовій книжці номер дільниці не зазначено. Про запис про дільницю №4 я довідався лише з копії особистої картки, виданої з архіву. Є свідки, мої підлеглі (вони користуються нині пільговим пенсійним забезпеченням), у яких я був майстром дільниці №3. Чому б не взяти  до уваги їхні свідчення?

Віктор ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, місто Кривий Ріг Дніпропетровської області

Широковідома відповідь уже студента Петербурзької медико-хірургічної академії Степана Руданського  на батькові докори, коли той вимагав від сина: «Если захочешь написать письмо, то пиши или почтительно, не по-малороссийскому, або лучше ничего не пиши»: «Заказують мені мою рідну мову, але в мене був прадід і прапрадід — вони мені не заказали; не слухає батько моєї мови — зато мене і по смерті, може, послухають штирнадцять мільйонів моїх їдномовців. Батько, може, не любить свої мови через то, що нею говорять у нас мужики, — а нібито в Московщині не говорять мужики по-московськи? Да і чим ми лучче від мужика? Всі ми рівні і в Бога, і в натури».  

І цифра ця має доволі скромний вигляд на тлі всієї його колекції поштових карток. За 40 років колекціонер зібрав їх понад 100 тисяч. Провідна і хронологічно перша тема — все, що стосується історії рідного міста. Різдвяно-новорічна тематика для нього — лише одна з багатьох. «Є просто витвори видатних художників, — пояснює Анатолій Дроздовський, — приміром, дуже люблю Івана Білібіна, і листівка мене більше цікавить як твір Білібіна, ніж як просто різдвяне вітання». 
У колекції одесита є і пасхальні листівки цього автора, котрий творив у Російській імперії до революції. До речі, колекціонер зауважує, що пасхальних листівок у ті часи виготовляли втричі більше, ніж різдвяних. На наших теренах Великдень все-таки мав більшу вагу, ніж Різдво. На відміну від західних — католицьких та протестантських країн, чиї різдвяні листівки також представлені у колекції Дроздовського. Найстаріша з них датована 1899 роком — історія листівки як такої на той час не налічувала і п’яти років. 

У круговерті міської суєти (це було кілька років тому) ми з чоловіком не надали уваги тому, що батьки не телефонували вже чотири дні. Подумали, що їм не до дзвінків, бо ж на вулиці весна, в селі гарячий час. Хоча до того домовлялися більш ніж три дні не мовчати. Раптом дзвінок. Незнайомий номер на екрані мобілки. На моє обережне «Алло» почула схвильоване свекрушине: «Олю, в нас заблоковано телефон, бо грошей немає на рахунку. Дзвоню із сусідчиного». 

Уже в лютому-березні до цілющого Куяльницького лиману може бути розпочата подача морської води. Про це «Урядовому кур’єру» повідомив голова Одеської обласної ради Микола Тіндюк. Саме такий захід, за висновком кількох профільних наукових установ, має врятувати Куяльницький лиман і його цілющі грязі від зникнення. Позаторік на сторінках газети ми ділилися прогнозами науковців з приводу долі одеського «Мертвого моря». Найпохмуріші з них передбачали, що вже на цей час Куяльницький лиман як бальнеологічний ресурс мав би зникнути. Найфатальнішого, хвалити Бога, не сталося, однак і негативні тенденції наразі жодним чином не подолано. Лиман продовжує міліти — при цьому тут підвищується солоність води до значень, які виключають існування мікроорганізмів, чия життєдіяльність якраз і забезпечує утворення цих самих цілющих грязей.  

Два чоловіки, на вигляд  не старші сорока років, зосереджено копалися ... у сміттєвому баку. Зовні цілком працездатні, не каліки. По одягу від решти вуличного натовпу не відрізниш. І лише кілька коротких фраз, котрі встигла почути, повільно проходячи поряд, остаточно переконали: таки безхатьки.
Мимоволі згадався міський центр реінтеграції бездомних, розповіді соціальних працівників, які змушені відправлятися в рейди та вести «агітацію» просто біля таких ось контейнерів зі сміттям. Тоді я й дізналася вперше про конкуренцію й чіткий розподіл дворів біля будинків у центрі Луганська, де більш заможні жителі поспішають викинути вчорашні салати, де основна частина кафе та ресторанів, а також елітних супермаркетів, для котрих вигідніше віднести на смітник прострочені продукти, аніж мати справу із претензіями VIP-клієнтів. Тобто, новорічне застілля — воно й у сміттєпроводі відчувається. 

Першому Президенту незалежної України Леоніду Кравчуку виповнилося 80 років. Серед численних заходів із цієї нагоди особливе місце посідає документально-книжкова виставка, організована Національною бібліотекою імені В. І. Вернадського та Державною архівною службою. Вона вшановує ювіляра, за часи президентства якого в Україні розпочалася розбудова демократичної держави, зміцнення її міжнародного авторитету, утвердження як повноправного члена світового співтовариства.

Виставка є експозиційним проектом, що поєднує комплекс унікальних архівних документів, фотоматеріалів, книжкових видань і музейних експонатів із фондів центральних та обласних державних архівів, Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського, приватних колекцій. 

Про необхідність застосування більш жорстких засобів впливу до тих, хто дозволяє собі сісти за кермо «під мухою», йдеться вже давно. І хоч істинності відомого правила «п’яний за кермом — злочинець» не заперечував ніхто, без псевдогуманістичних дискусій не обходилося і тут. Але перемогли, скажімо так, суворі реалії, пов’язані з нещасними випадками на наших дорогах. Тож усім, хто має стосунок до автотранспорту, а найперше водіям і особливо автолюбителям нагадуємо, що  набрали чинності  внесені до ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення зміни щодо посилення відповідальності за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.  

Добре відома всім формула H2O, здавалося б, уже не приховує ніяких секретів. Але насправді найвідоміша у світі рідина ще містить у собі безліч таємниць, розгадати які не до снаги навіть ученим. Серед них одна вражає особливо: частина науковців стверджує, що вода має таку властивість, як... пам’ять. Важко обійти справді чудодійні властивості цього «божества», як називав воду, приміром, Антуан де Сент-Екзюпері. Не можна й оминути ще одного висловлювання відомого вченого Луї Пастера, який застерігав: «З водою ми випиваємо 90% наших хвороб».

Як підрахували науковці, людина випиває за своє життя близько 35 тонн води. Якщо ж поставити за мету й очистити таку кількість рідини, що тече з водогону, то в результаті одержимо 420 склянок солей і забруднювачів. Це водне «сміття» осідає в наших суглобах, судинах, органах, не даючи змоги їм нормально функціонувати.

Для багатьох наших співвітчизників пускання феєрверків стало не тільки атрибутом святкувань, а й нав’язливою ідеєю. Це — підсвідоме бажання виділитися із сірої маси, утвердити себе як героя, який не боїться гратися з небезпекою, яку має навіть крихітна петарда.